Хорхе Луїс Борхес - Книга вигаданих істот

мисливства. Він плакав од утіхи та сміявся, коли сумував. Холод він відчував як тепло, а тепло як холод.

Химера

Перша згадка про Химеру з’являється в шостій пісні «Іліади». Там мовиться про її божественне походження і про те, що вона мала голову лева, тулуб кози і хвіст змії; вона вивергала з пащі полум’я, а вбив її, як і провіщали боги, Беллерофонт{255}, син Главка. Голова лева, тулуб кози та хвіст змії — саме так описує її Гомер, проте Гесіод у «Теогонії» зобразив її триголовою, і такою ж вона відтворена в датованій V століттям знаменитій бронзовій скульптурі в Ареццо{256}. Посеред хребта в неї козяча голова, з одного кінця — зміїна, а з другого — лев’яча.

У шостій пісні «Енеїди» «вогнедишна Химера» з’являється знову. Коментатор Сервій Гонорат зазначив, що, за всіма авторитетними джерелами, чудовисько походить з Лікії{257}, де є вулкан, який теж зветься Химерою. Біля його підніжжя кубляться змії, схили вкриті луками, на яких пасуться кози, а на вершині, що вивергає полум’я, влаштували свої лігвища леви; тож Химера — начеб метафора цієї дивної гори. Раніше Плутарх стверджував, нібито Химера — ім’я капітана піратів, котрий наказав намалювати на своєму кораблі лева, козу та змію.

Ці безглузді припущення доводять, що люди втомилися від Химери. Замість уявити її, Химеру воліли переінакшити. Вона була надто гетерогенною: лев, коза та змія (у деяких текстах — дракон) опиралися, не бажаючи утворювати одну істоту. З плином часу Химера стає «чимось химерним»; знаменитий жарт Рабле («Чи здатна Химера, погойдуючись у порожнечі, споживати потаємні думки?») якнайкраще окреслює цю переміну. Невідповідна форма зникає, а слово залишається, щоб означати неможливе. «Облудна думка», «гра уяви» — такі визначення Химери подає сьогодні тлумачний словник.

Хок-кхіган

Декарт каже, що мавпи, якби хотіли, могли б розмовляти, однак вони вирішили зберігати мовчанку, щоб їх не змушували працювати. Бушмени в Південній Африці вірять, що були часи, коли всі звірі вміли говорити. Один злостивий чоловік на ім’я Хок-кхіган ненавидів звірів; якось він зник, забравши з собою цей їхній хист.

Хронос, або Геракл

У трактаті «Про первоначала» неоплатонік Дамаський{258} наводить цікаву версію теогонії та космогонії Орфея, за якою Хронос — або Геракл — постає чудовиськом:

«Згідно з Єронімом та Гелланіком{259} (якщо це не одна й та сама людина), вчення орфіків стверджує, що на самому початку існували лише вода й твань, з яких було створено землю. Ці два начала — вода й твань — означені як найперші. З них виникло третє — крилатий дракон, який спереду мав голову бика, ззаду — лева, а посередині — лик бога; його називали Нестаріючим Хроносом, а ще Гераклом. Разом з ним народилася Потреба, названа також Неминучою, яка поширилася по всьому Всесвіту й сягнула його кордонів… Дракон Хронос спородив трійцю — так з’явилися вологий Етер, безмежний Хаос і туманний Ереб{260}. Під них він поклав яйце, з якого згодом виник світ. Останнім началом став бог, який був водночас чоловіком і жінкою, із золотими крилами на спині та бичачими головами з боків, а на голові мав величезного страшного дракона…»

На думку Вальтера Кранца{261}, ця легенда має східне походження — можливо, через те, що все надмірне та жахливе вважається властивим не так Греції, як Сходу.

Хумбаба

Яким був велетень Хумбаба, охоронець кедрового лісу з уривчастої шумерської епопеї «Гільгамеш», імовірно, найдавнішої у світі? Георг Буркгардт{262} спробував відтворити його («Гільгамеш», Вісбаден, 1952); наводимо його слова в перекладі:

«Енкіду зрубав сокирою один з кедрів. “Хто пробрався в ліс і зрубав кедр?” — пролунав громовий голос. Герої побачили, що до них наближається Хумбаба. Він мав левині лапи, вкрите бронзовою лускою тіло, яструбині пазурі на лапах, роги дикого бика на голові, а його хвіст і дітородний орган закінчувалися кожен зміїною головою».

У дев’ятій пісні «Гільгамеша» Люди-Скорпіони, які вище пояса здіймаються до неба, а нижче пояса занурюються в пекло, чатують у горах коло брами, через яку сходить сонце.

Поема складається з дванадцяти частин, що відповідають дванадцяти знакам зодіаку.

Цербер

Якщо Пекло — це дім, дім Аїда{263}, природно, що його охороняє собака; так само природно, що собаку цього уявляють страхітливим. У «Теогонії» Гесіода він має п’ятдесят голів; задля зручності в красних мистецтвах їхню кількість було зменшено, і всім відомо, що Цербер триголовий. Вергілій згадує три його горлянки; Овідій — потрійний гавкіт, Батлер{264} порівнює три вінця на тіарі папи, брамника Раю, з трьома головами собаки-брамника Пекла («Гудібрас», IV, 2). Данте наділяє Цербера людськими рисами, що увиразнюють його пекельну природу: брудною чорною бородою, пазуристими лапами, які шматують душі приречених на вічні муки. Він кусає їх, гавкає та шкірить зуби.

Витягнення Цербера на денне світло стало останнім подвигом Геракла. Англійський письменник XVIII сторіччя Закарі Грей так відтворює цю пригоду:

«Триголовий Собака символізує минуле, теперішнє та майбутнє, які зустрічають і, як мовиться, поглинають геть усе. Перемога Геракла доводить, що героїчні Вчинки долають Час та існують у Пам’яті Прийдешності».

Згідно з найдавнішими текстами, Цербер вітає, помахуючи хвостом (який насправді є змією), кожного, хто входить у Пекло, і зжирає тих, котрі намагаються втекти. У пізнішій легенді він кусає новоприбулих; щоб уласкавити його, до труни за звичаєм клали медяник.

У скандинавській міфології закривавлений собака Гарм охороняє оселю мертвих і буде битися з богами, коли вовки з Пекла зжеруть Місяць і Сонце. Дехто стверджує, що він чотириокий; по чотири ока мають також собаки Ями, брахманського бога смерті.

В брахманізмі та буддизмі пекла пов’язані з собаками, що катують душі так само, як Дантів Цербер.

Чеширський кіт і коти Кілкенні

В англійській мові є вислів «grin like a Cheshire cat» («шкірити зуби, як Чеширський кіт»). Його тлумачать по-різному. Згідно з однією версією, колись у Чеширі продавали сир, форма якого нагадувала голову всміхненого кота. Згідно з іншою, Чешир — церемоніальне графство, або earldom, і ця благородна відмінність неабияк веселила тамтешніх котів. Є ще одна версія, нібито за часів