Деніел Кіз - Доторк

— Ні на що. Але ми мусимо перевірити всі контакти.

— Як у людей, у яких знайшли якусь венеричну хворобу, так? Перевірити всі контакти шльондри, щоб перевірити, скількох вона заразила?

Він здавався шокованим і засоромленим.

— Нічого такого я не мав на увазі, — сказав він. — Моя робота — запитати. Я ні на що не натякав.

— Мабуть, ні. Вибачте, що так відреагувала. Від цього всього я почуваюся винною, і мені соромно просто за те, що я когось торкнулася. Ну… є серйозна ймовірність, що один з акторів, Дейл Векслер, міг підхопити щось одного вечора від мене… Він ліз до мене за лаштунками.

Чемберлен кивнув і записав собі щось.

— Добре, як я й сказав, це лише між нами. Ваш чоловік про це нічого не дізнається.

— Та ну вас! Мені однаково, чи дізнається він. Мені приховувати нічого. Коли ви отак говорите, я ніби винна в чомусь, чого не робила. Можете хоч у недільній газеті про це написати, мені плювати.

Попри це, коли вони залишили її біля будинку, Карен відчувала, як від сорому палає обличчя.

Серпень

1

Карен планувала розповісти йому про вагітність іще до сварки з батьками. Хоча знала, що вони повернулися з Каліфорнії ще тиждень тому, але вдала приємне здивування, коли мама подзвонила в суботу й повідомила, що вони зайдуть сьогодні ввечері. Не на вечерю, наполягала мама, просто на короткий візит. І, між іншим, їй хотілося знати, чи правдиві ті чутки про радіоактивність. Є якась імовірність?..

Жодної небезпеки, запевнила її Карен. Будинок дуже ретельно перевірили. Радіоактивного пилу більше нема.

Коли вона розповіла Барні, що приїдуть батьки, він гупнув кулаком по долоні.

— Зараза, вони надсилають нам Бредлі-мирову-угоду, щоб він нас опрацював. Вирішили дістатися до нас через твого старого.

— Він би так не вчинив.

— Та ну, серйозно? Може, я помиляюся. Може, він не кидане нас, якщо на кону стоятиме посилення позиції його фірми з «Нешнал моторз». Якщо помиляюся, прошу вибачення. Пробачу йому всіх удів і сиріт, яких він умовив на нікчемні мирові угоди, якщо вони не використають його проти нас. Домовилися?

— Ти завжди був проти моєї сім’ї.

— Неправда. Я завжди з повагою ставився до твого батька — чоловіка з корінням, якого шанує громада. Відколи розійшовся з власною сім’єю, мене не покидала божевільна надія, що він дійсно прийме мене так, як мій батько не зміг.

Карен слухала його лише одним вухом, бо на мить уявила трепет усередині й поклала руку на живіт. Ще надто рано для рухів. І все одно вона цього очікувала. Поки по ній майже не видно. І тепер, коли її симптоми опромінення — набагато слабші, ніж у Барні, — відступили, залишилося тільки тихе очікування. Нереальне. Тепле. Ніби бульбашки, що мандрують до поверхні. Вона хотіла, щоб Барні знав і тихо очікував разом з нею, але якщо розповість йому тепер і виникне сварка, він може використати це проти її батьків. Вона розповість йому тоді, коли вони підуть.

— Побачимо, як там буде, — прошепотіла Карен. — Ти не знаєш, чому він хоче прийти й про що говоритиме. Навіщо засмучуватися. Приляж і відпочинь, поки їх тут нема.

Її спокій, відмова клювати на наживку здивували Барні. Скидалося на те, що Карен має якусь приховану гарантію. Коли вона відкинулася в кріслі, Барні раптом помітив, якою здоровою вона виглядає. Обличчя знову світилося молодістю, приховуючи висип на шиї, та ще дивнішим здавалося мирне тепло в її очах.

— Що твоя мама говорила? Щось відбувається, про що я не знаю?

Вона ніжно стиснула його руку.

— Не сварімося сьогодні. Я не хочу, щоб вони бачили тебе слабким і виснаженим. Полеж і збережи енергію.

Барні хотів якось саркастично це прокоментувати, але її ніжність спинила його.

— Маєш рацію. Прибережу голос на пізніше.

Нагорі світло, що пробивалося крізь вікна спальні, ранило йому очі. Барні ступив уперед і затягнув жалюзі. Лежачи на спині, боляче вдихнув і спробував зрозуміти, що Карен від нього приховує.

Його розбудив звук машини на під’їзній доріжці. Барні силкувався сісти, переборюючи запаморочення й нудоту. Дійшло до того, що він боявся сну, попри полегшення, яке той дарував. Ціна пробудження виявилася надто високою. У темряві він ледве взувся й запхав сорочку в штани. Хотів побачити, як Джейсон Бредлі перетинає поріг, особливо розпізнати ознаки страху й огиди. Бредлі стануть першими гостями за більш ніж три тижні (відколи продавець, який нічого не підозрював, прийшов, щоб переконати їх у тому, що кожна американська сім’я повинна мати енциклопедію заради дітей, навіть якщо ті лише намічаються або десь у майбутньому, і Барні викинув його геть), і він хотів побачити, як вони це сприймуть. Рука потягнулася до волосся, зачесала його назад, і він подумав, що варто було все ж поголитися. Виглядає, напевно, як безхатько. Ну, хай приймають його таким.

Доки він спустився сходами, Карен уже стояла біля дверей, батьки з’явилися в одвірку. Джейсон Бредлі, високий і худий, попри свої п’ятдесят вісім, із хвилястим сивим волоссям, солідний чоловік, що дивиться на світ з вершини свого успіху. Барні рідко бачив його поза оточенням книжок, обшитих дубом стін і м’яких шкіряних крісел його колоніального будинку. Тут цей чоловік виглядав так само, ніби приніс разом із собою ту ауру книжок і шкіри.

Лора Бредлі трималася непогано, і хоча зморшки на її шиї та підборідді вже давно випрямилися після пластичної операції, на ній було забагато пудри й помади, наче спеціально, щоб її було видно здалеку. Вона набрала вагу, і, коли скинула шаль на крісло, з-під рукавів сукні випнулася біла плоть. Проте Барні бачив, звідки в Карен її риси: те ж чорне волосся й зелені очі. Її мама знала, як Карен виглядатиме в п’ятдесят, якщо житиме безтурботним життям.

Лора Бредлі обережно ввійшла, ніби не хотіла забруднити спідницю.

— Ой, золотце моє любе! Дитинко моя, як же тобі, мабуть, жахливо. Кошмар. Ти й уявлення не маєш: коли Деніс Енґстром подзвонив нам у Лос-Анджелес і розповів, що сталося, нас ледь не знудило, направду. Джейсон хотів одразу приїхати, але саме вів переговори з тим жахливим дрібним адвокатиком, що займався всіма тими тисячами позовів проти компанії. Страшний чоловік, бруд під нігтями й взуття ніколи не чищене, ні, ну ти уявляєш? Ну, то таке,