Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Ну... так. Ти маєш рацію, – вона опустила погляд. – Я не зможу ставитися до тебе, як до тимчасового явища у своєму житті. Занадто багато чого хочеться. Секс із тобою – це не щось таке, що просто відбувається. Не буденне. Мало того, що це як наркотик, але я побачила і відчула чоловіка... справжнього, сильного і надійного. Який думає про мене і робить для мене. Я буду біситися від того, що він не мій. Мій чоловік мене кинув, коли Мишко захворів. Одразу, щойно почув ще тільки ймовірний діагноз. Я два роки сама з цим усім... і все тільки гірше й гірше. А тут ти... І навіть не тому, що ти врятував їх, я цього не відчувала ще... Просто захотілося хоч раз у житті, щоб усе було по-справжньому, з усієї сили... щоб без залишку розчинитися... З людиною, яку так довго шукала. Зараз у мене ейфорія, я це розумію, у мене психологічна освіта, але далі я так не зможу, або доведеться прикидатися, або любити. Ти маєш рацію – із вдячності, напевно, будь-яка з нас пішла б на таке... з тобою… Я особисто була б готова віддатися будь-кому, хто допоміг би нам із Мишком. Але прикидатися з тобою я не хочу. А кохати... – вона помовчала кілька секунд, – кохати ти й сам ще не готовий.

– Ось як навіть, – Максим зміг тільки показати жестом, що схвалює все сказане Анною. – І я про це. Усе ти розумієш, я так і думав, розумна дівчинка... – він важко зітхнув. – Хотів би все ж таки попросити, якщо зможеш, звісно – не перегинай палицю. Не треба переходити на інший бік вулиці, якщо побачиш мене поруч. Ніщо не заважає нам добре ставитися одне до одного доти, доки хтось не покаже протилежне.

Аня розсміялася...

– І не сподівайся... Чого нам смикатися? Ти ще будеш до мене в гості приходити, до всіх нас. Дівчата сказали, що сьогодні в наших дітей колективний день народження... Я просто не можу підсісти на твої наркотики... потім буде важко. Ну, хіба ще один разок... – вона взяла його за руку й потягнула за собою в кімнату, іншою рукою прихопивши футболку в себе на талії так, що та піднялася, трохи оголюючи цікаве місце...

“Ну ось... узяли віслючка, підвісили морквину... і повели... – ну і нехай”... – Макс вирішив більше ні про що складне не думати. А навіщо?

Залишок ночі був зовсім коротким.