Чарльз Діккенс - Домбі і син, Чарльз Діккенс

хорах, не ховаючись, показував усім, що перебуває у якомусь таємничому зв’язку з цим випадком. А надзвичайна непосидючість містера Тутса болісно ускладнила та погіршила й без того її двозначне становище. Цей молодий джентльмен, не здатний у його душевному стані блукати самотою по цвинтарі, сумним думкам на поталу, і з явним бажанням засвідчити свою повагу до служби божої, яку він до певної міри порушив, несподівано з’явився знову - тільки не на лаві, а на безплатному місці в проході, де примостився між двох поважного віку жінок, які щотижня одержували свою лепту хліба насущного, коли його викладали на поличку при вході. В цьому товаристві, заважаючи всім молитися,- бо парафіяни мимохіть дивились на нього,- містер Тутс перебував, аж доки почуття не перемогли його знову, і він мовчки й несподівано зник. Не зважуючись більше входити до церкви, але бажаючи брати участь у тім, що там одбувалося, містер Тутс почав час од часу являти свій посиротілий вид то в одному, то в іншому вікні. А що вікон, куди він міг зазирнути, було багатенько, а неспокій його не втихав, то передбачити, де саме він з’явиться, стало не лише важко, ба навіть конче потрібно, і всі богомольці, в ті порівняно вільні хвилини, що їм давало богослужіння, почали вгадувати, яке ж вікно буде наступним. Кружляння містера Тутса довкола церкви було таке ексцентричне, що всі обчислення йшли намарне, і з’являвся він саме там, де його найменше чекали. Ефект його таємничих з’яв побільшувався ще й тим, що знадвору йому було погано видно, в той час як його самого було видно добре; тож він тулив обличчя до вікна довше, ніж можна було гадати, і зникав лише тоді, коли раптом усвідомлював, що всі на нього дивляться.

Така поведінка містера Тутса і очевидне співчування йому з боку капітана зробили становище міс Ніппер настільки відповідальним, що вона з великим полегшенням зітхнула, коли служба скінчилась, і вже не так люб’язно, як завжди, поставилась до містера Тутса, коли той, по дорозі додому, повідомив її й капітана, що тепер, коли він напевно не має ніяких надій, він, знаєте, почуває себе краще: власне, не себе краще почуває, а краще й повніше відчуває своє нещастя.

Час минав непомітно, і прийшов нарешті вечір проти дня, призначеного на вінчання. Всі зібралися в мічмана нагорі і не чекали ні на кого, бо в домі були всі свої, а дім був мічманів. Всі, очікуючи завтрашню подію, були серйозні та зосереджені, але не те щоб сумні. Уолтер сидів біля Флоренс, що закінчувала вишивати прощальний дарунок для капітана. Капітан грав у крібідж із містером Тутсом. Містер Тутс радився з Сюзанною Ніппер, як йому ходити. Міс Ніппер давала поради пошепки й дуже обачно. Діоген до чогось прислухався й подеколи зривався на хрипкий, здушений гавкіт, після чого немов соромився, що знімає шум знічев’я.

- Спокійно, спокійно! - звернувся до нього капітан.- Що це з тобою? Ти ніби сьогодні не в дусі, приятелю.

Діоген замахав хвостом, та тут же нашорошив вуха й знову підгавкнув, за що перепросив капітана, знов замоловши хвостом.

- По-моєму, Ді,- мовив капітан, задумано дивлячись у свої карти й погладжуючи гачком підборіддя,- по-моєму, ти не зовсім довіряєш місіс Річардс. Але якщо ти та тварина, за яку я тебе маю, то тобі слід добре поміркувати над цим, бо сам вигляд її - найкраща їй рекомендація. Ну, братику,- це до містера Тутса,- коли ви готові, шкварте!

Капітан увесь оддався грі, але раптом карти випали йому з рук, очі й рот розкрились на всю широчінь, ноги самі попливли догори й задригались нарівні з сидінням, і він, вкрай уражений, втупив погляд у двері. Озирнувшись довкола й переконавшися, що ніхто не бачить ні його, ні причини його здивування, капітан прийшов до тями, набравши в груди повітря, щосили стукнув кулаком по столі, крикнув, як грім: «Сол. Джілс, ого-го!» - і впав в обійми приношеного бушлата, що разом із Поллі вступив до кімнати.

За хвилинку в обіймах приношеного бушлата опинився Уолтер, ще за хвилинку - Флоренс. Ще за хвилинку капітан обіймав місіс Річардс та міс Ніппер і енергійно тиснув руку містеру Тутсові, вимахуючи гачком над його головою і гукаючи «Ура, хлопче, ура!», на що містер Тутс, геть розгубившися, дуже чемно відповідав: «Авжеж, капітане Джілсе, усьому, що вважаєте слушним».

Приношений бушлат і не менш приношений кашкет з кашне, що складали з бушлатом одне ціле, від Флоренс і капітана повернулися знову до Уолтера, і поки обшарпані рукави припадали до нього, з-під кашкета та кашне чути було якісь звуки, немов плач старої людини. Під час загальної мовчанки, що запала в цю хвилину, капітан старанно тер собі носа, та коли бушлат, кашкет і кашне відірвалися знову, Флоренс тихесенько підійшла й разом з Уолтером усунула їх, появивши в такий спосіб старого майстра корабельних інструментів, трохи схудлого та змарнілого, але в тому ж незмінному картузі, в тому ж фраці кавового кольору з лискучими гудзиками і з тим же бездоганним хронометром, що вицокував у кишені.

- Та сама криниця мудрості, як і завше! - променився радістю капітан.- Соле Джілсе, ой Соле Джілсе, де ж це ви були стільки часу, старий друзяко?

- Я напів осліп, Неде, і майже оглух й онімів з радощів,- відповів старий.

- Його власний голос! - гукнув капітан, озираючись на всі боки з захватом, якого навіть його обличчю не під силу було відтворити.- Голос криниці мудрості, як завше! Соле Джілсе, сядьте-но, хлопче, під своїм виноградником та під своєю смоковницею, як і годиться такому старому патріархові, та повідайте нам про ваші пригоди рідним нам голосом. Це - голос,- урочисто додав капітан, гачком провіщаючи цитату,- на який ледащо нарікав: дарма мене збудили, я б іще поспав. Розметай ворогів його, хай упадуть!

Капітан всівся з виглядом людини, яка зуміла висловити почуття всіх присутніх, і зараз же підвівся знову, щоб представити містера Тутса, вельми збентеженого появою особи, що, схоже, мала якісь претензії на прізвище «Джілс».

- Хоч я,- пробелькотів містер Тутс,- я не мав утіхи бути знайомим із вами перед тим як... перед тим як...

- Як зник з очей, але з пам’яті - ні,- стиха підказав капітан.

- Цілком правильно, капітане Джілсе! - погодився містер Тутс.- Хоч я не мав утіхи бути знайомим із вами,