Джордж Мартін - Борва мечів
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я Сем, — схлипнула чорна постать. — Сем я, мене так звати, випустіть мене, ви мене вдарили списом…
Він викотився у калюжу місячного сяйва, не припиняючи боротися з Мейриною сіткою. Ходор і досі басовито волав:
— Ходор-ходор-ходор!
Йоджен нарешті здогадався кинути у вогнище кілька гілок та роздмухати тріскотливе полум’я. У його світлі Бран побачив коло цямрини колодязя дівчину з блідим худорлявим обличчям, загорнуту в хутро та шкури і накинуту велетенським чорним кобеняком. Вона намагалася заспокоїти верескливе немовля в себе на руках. Істота на підлозі спробувала пропхати руку крізь сітку до свого ножа, але не змогла. То не було ані чудовисько, ані Скажений Сокирник у крові своїх жертв — лише товстий здоровань, одягнений у чорну вовну, чорне хутро, чорну шкіру та чорну кольчугу.
— Це ж чорний братчик! — мовив Бран. — Мейро, він із Нічної Варти!
— Ходор? — Ходор присів навпочіпки і витріщився на людину в сітці.
— Ходор, — повторив він і пугукнув, наче сова.
— Так, я з Нічної Варти, так-так. — Товстун і досі дихав важко, наче ковальські міхи. — Я — братчик Варти.
Одна з мотузок сітки підтягувала його підборіддя угору, змушуючи тримати голову високо. Інші глибоко врізалися у щоки.
— Я гайворон! Благаю вас, випустіть мене звідси!
Бран раптом засумнівався.
— Невже ви — триокий гайворон?
«Ні, цей не може бути триоким гайвороном.»
— Та мабуть, ні. — Товстун поводив очима з боку в бік. Очей він, вочевидь, мав лише два. — Мене звуть Семом. Семвел Тарлі. Пустіть, мені боляче!
Він знову почав вовтузитися. Мейра презирливо пирхнула.
— Та годі вже соватися! Порвете мені сітку — викину назад до колодязя! Лежіть тихо — тоді звільню.
— Ви хто такі? — запитав Йоджен дівчину з дитиною.
— Я — Йоля, — відповіла вона. — На честь квітки, метьолі. А він — Сем. Ми не хотіли вас лякати.
Вона заколисала дитину, замурмотіла до неї, і та нарешті припинила плакати.
Мейра тим часом розплутувала товстого братчика. Йоджен пішов до колодязя і втупився у глибину.
— Звідки ви прийшли?
— З Крастерового Дитинця, — відповіла дівчина. — А ви той самий?
Йоджен обернувся до неї.
— Який?
— Він сказав, що Сем — не той самий, — пояснила дівчина. — Сказав, що має бути інший. Той, по кого його послали.
— Хто сказав? — запитав Бран.
— Холоднорукий, — тихо відповіла Йоля.
Мейра звільнила один кінець сітки, і товстун спромігся сісти. Бран побачив, що він аж труситься і досі намагається відсапатися.
— Він сказав, що тут будуть люди, — промимрив товстун, хапаючи повітря. — У замку. Та я не знав, що ви тут, просто біля колодязя. А хто знав, що ви кинете на мене сітку і тицятимете у живіт?
Він помацав своє черево вдягнутою в чорну рукавицю рукою.
— З мене тече кров? Не бачу.
— Та я вас просто з ніг збила, — мовила Мейра. — Ану ж дайте подивитися.
Вона стала на коліно і помацала йому навколо пупа.
— Та ви ж у кольчузі. Я вам і до шкіри не дістала.
— Все одно боляче, — пожалівся Сем.
— Невже ви справді братчик Нічної Варти? — запитав Бран.
Товстун закивав, підборіддя його затрусилися. Шкіра його була бліда і трохи обвисла.
— Лише шафар. Я дбав про круків князя-воєводи Мормонта. — На мить здалося, що він зараз заплаче. — Але я загубив їх на Кулаку. То моя вина. І сам загубився теж. Я не зміг навіть знайти Стіну. Вона у п’ять сотень верст завдовжки, у сто сажнів заввишки, а я не зміг її знайти!
— Ну знайшли ж, осьо вона тут, — мовила Мейра. — Тепер піднімайте дупу з підлоги, я заберу свою сітку.
— Як ви подолали Стіну? — запитав Йоджен, поки Сем важко спинався на ноги. — Невже колодязь веде до підземної річки? То ви пливли річкою? Але ж навіть одягу не змочили…
— Там є брама, — мовив товстун Сем. — Таємні двері — старі, як сама Стіна. Він назвав їх «Чорною Брамою».
Троски перезирнулися.
— Ми знайдемо цю браму на дні колодязя? — запитав Йоджен.
Сем струснув головою.
— Ні, ви не знайдете. Я мушу вас відвести.
— Чого б це? — підозріливо примружилася Мейра. — Якщо брама є, то вона є.
— Ви її не знайдете. А якби і знайшли, то не відчините. Перед вами вона не відчиниться. Бо то є Чорна Брама!
Сем смикнув за свій вицвілий чорний рукав.
— Він каже, відчинити ту браму може лише воїн Нічної Варти. Присяжний братчик, який проказав обітниці.
— Він каже?! — Йоджен насупився. — Отой… Холоднорукий?
— То не справжнє його ім’я, — відповіла Йоля, колихаючи дитину. — Ми його так звемо, Сем і я. Руки в нього холодні, наче крига, та він нас порятував від упирів, він зі своїми круками, а потім привіз сюди верхи на велетенському олені.
— На олені?! — перепитав Бран, якого наче громом вдарило.
— На олені?! — здригнулася Мейра.
— З круками? — перепитав Йоджен.
— Ходор? — спитав Ходор.
— А він був зелений? — зацікавився Бран. — Чи мав він кущаві роги на голові?
Товстун збентежився.
— Хто, олень?
— Холоднорукий! — нетерпляче вигукнув Бран. — Стара Мамка оповідала, що зелені люди їздили верхи на оленях. І самі, бувало, мали роги.
— А він не був зелений. На собі він мав чорне, як братчик Нічної Варти, але сам був блідий, наче упир, і такий холоднорукий, що я спершу злякався. Та упирі мають блакитні очі й не мають язиків, або забувають людську мову. — Товстун обернувся до Йоджена. — Він там чекає. Ми мусимо йти. Чи маєте ви тепліший одяг? Коло Чорної Брами холодно, а потойбіч Стіни — ще холодніше. Ви…
— Чому він не прийшов з вами? — Мейра махнула рукою на Йолю та дитину. — Адже вони прийшли, чому б і йому не прийти? Чому ви не провели його крізь Чорну Браму?
— Він… він цього не може.
— Чому?
— Стіна не пускає. Він каже, що Стіна — то не лише лід та камінь. У неї вплетені чари… стародавні та могутні. Він не може пройти під Стіною.
В замковій кухні настала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борва мечів», після закриття браузера.