Гомер - Іліада. Одіссея

нещадно і голови їм розбивали.

Стогін огидний лунав, і кров заливала долівку.

310] До Одіссея підбіг тут Леод, і, обнявши коліна,

Слізно благати почав, і слово промовив крилате:

«Біля колін я твоїх, Одіссею, о, змилуйся, зглянься!

Жодної жінки в цім домі ні словом, ні ділом ганебним,

Правду кажу, не чіпав я ніколи, ще й інших при тому

315] Я гамував женихів, коли хто учиняв щось подібне.

Тільки ж послухать мене і втримати рук не схотіли.

Тим-то за вчинки ганебні спіткала їх доля жахлива.

Лиш ворожбит я при жертвах, ні в чім їх не спільник, і маю

З ними загинути! Ні, за добро нам подяки не ждати!»

320] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Хвалишся тим, що у них при жертвах ти був ворожбитом, -

Отже, не раз, напевно, молився ти в домі моєму,

Щоб і далеким був день солодкий мого повороту,

Щоб і дружину взяти мою, і дітей з нею мати.

325] Тим-то гіркої тобі вже тепер не уникнути смерті! »

Так він сказав, і жильною тут же підняв він рукою

Меч, що лежав на землі, упавши із рук Агелая,

Щойно убитого. Вдарив мечем він Леода по карку -

З зойком його голова у порох брудний покотилась.

330] Тільки співець, син Терпін, чорної смерті уникнув,

Фемій, що мусив тоді женихам проти волі співати.

Біля дверей бокових стояв і тримав у руках він

Дзвінкоголосу формінгу й надвоє думками вагався:

Чи під жертовник великого Зевса, осель охоронця,

335] Краще умкнути з господи у двір, де Лаерт з Одіссеєм

Безліч стегон бичачих, приносячи жертви, спалили,

Чи, до колін Одіссея припавши, пощади благати.

Поміркував так, і ось що він визнав тоді за найкраще:

Тут же коліна обнять Одіссеєві, сину Лаерта.

340] Долі поставив свою обточену гладко формінгу

Поміж кратерою він і срібноцвяхованим кріслом,

Сам же, підбігши, руками обняв Одіссею коліна,

Слізно благати почав і слово промовив крилате:

«Біля колін я твоїх, Одіссею, о, змилуйся, зглянься!

345] Сам шкодуватимеш потім, якщо співомовця-аеда

Вб'єш ти мене, що на радість богам і людям співаю.

Я - самоук, саме божество мені всі мої співи

В серці посіяло. Й перед тобою готов я співати,

Як перед богом. Тож не стинай голови ти моєї!

350] Скаже напевно тобі й Телемах, улюблений син твій:

Не за своїм я бажанням, а всупереч волі моєї

В домі твоєму бував і співав женихам я на учтах, -

їх же багато, й сильніші вони, то й примусити вміли».

Так він сказав. Телемахова чула це сила священна,

355] Й мовив тоді він до батька, що близько стояв біля нього:

«О, зупинись! Не вбивай безневинного гострою міддю!

Та пощадімо й Медонта-окличника! В нашому домі

З років дитинства лише піклування зазнав я від нього.

Тільки б не вбили його Евмей-свинопас чи Філотій

360] Та не попався б тобі він, коли розходивсь ти у домі».

Так він сказав. Почув це Медонт, що здававсь тямовитим.

Ницьма під кріслом лежав, щоб чорної смерті уникнуть,

Шкурою вкрившись воловою, здертою тільки недавно.

Вискочив він із-під крісла і, скинувши шкуру волову,

365] До Телемаха підбіг, і, коліна у нього обнявши,

Став він благати його і слово промовив крилате:

«Друже мій, ось де я й сам. Заступись перед батьком за мене,

Щоб у могутній силі не вбив мене гострою міддю

В гніві на цих мужів-женихів, що понищили в домі

370] Стільки добра і тебе шанувать, нерозумні, не вміли!»

Так відповів, усміхнувшись, йому Одіссей велемудрий:

«Будь спокійний, це він захистив, врятував тебе справді,

Щоб пам'ятав ти душею та й іншим сказав би, наскільки

Краще добрі творити діла, аніж діяти злочин.

375] Вийдіть, проте, із господи у двір і далі від вбивства

Сядьте собі за дверима - і ти, і аед піснемовний,

Щоб я тим часом устиг у домі, що треба, зробити».

Так він сказав, і вийшли обидва вони із господи.

Перед жертовником Зевса великого вдвох тоді сіли

380] І озирались навколо, нового чекаючи вбивства.

Дім Одіссей у той час оглядав, може, хто із мужів тих

Ще залишився живий, може, чорної смерті уникнув.

Та лиш побачив одно він - в крові там і в бруді лежали

Всі вони купою, наче та риба, що з сивого моря

385] Густопетельною сіттю рибалки на берег затоки

Виволікають, і, прагнучи в хвилю морську повернутись,

Купами мусить вона на піску прибережнім валятись,

Сонце ж промінням палючим життя в неї геть відбирає, -

Так женихи там один на одному звалом валялись.

390] До Телемаха промовив тоді Одіссей велемудрий:

«Йди, Телемаху, і няню поклич-но сюди Евріклею,

Треба їй слово сказати, що виникло в серці у мене».

Мовив він так, Телемах же, послухавши любого батька,

В двері постукав ту ж мить і няню гукнув Евріклею:

395] «Встань-но мерщій, бабуню старенька, наглядачко вірна

Над усією жіночою челяддю в нашому домі!

Вийди-но, батько мій кличе тебе, щось має сказати».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.

Двері вона відчинила з покоїв, збудованих зручно,

400] Й вийшла із них, Телемах же повів її вслід за собою.

От Одіссея знаходить вона серед трупів убитих;

Кров'ю і брудом забризканий, був він до лева подібний,

Що поживився волом запряжним, його в полі загризши:

Груди у нього і паща - з одного і з другого боку -

405] Все закривавлене так, що й глянути страшно на нього.

Так Одіссей у крові замастив свої руки і ноги.

Трупи угледівши мертві й потоки пролитої крові,

Мало не скрикнула няня, велике побачивши діло,

Та Одіссей її стримав, її перебив поривання

410] І, промовляючи, з словом до неї звернувся крилатим:

«Тільки душею, бабуню, радій, але стримайсь од крику.

Тож