Ляна Аракелян - Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян

– Та ми, це... – мимрив Миш. – Ми ж із благими намірами.

– Що-о-о-о? – брови Богріса поповзли на лоб.

Миш пробубнив щось незрозуміле.

– А я думаю, що це ви так розщедрилися? Стіл накрили, всіх запросили. А ну кажіть мені як перед святою Аргіною: ви Зурмса розбудили?! Ваших рук справа?!

– Хлопе, ти з глузду з’їхав?! – обурився Міш.

– А що, поки ми за упирем ганяємося, ви свої брудні справи б зробили!

– Та побійся Аргіну! Ця нечисть жодним чином нас не стосується! – Міш обурено подивився на Альга.

– Але я все одно розповім про це ректорові.

– Не треба, Альгін, будь ласка, – Миш покаянно склав на грудях долоні човником. – Вибач, дурню утнули. Готові годувати вас тричі на тиждень перед відбоєм.

– Що тут відбувається?! – пролунав гучний голос від дверей. – Відбій не для вас, адепти? Що тут за бенкет?!

До їдальні увійшов ректор власною персоною. На ньому був темний плащ, накинутий поверх світлої мантії.

– Тут що, всі оглухли чи язики проковтнули?! – пан Річард Бланц обвів усіх суворим поглядом.

– Який гарний чоловік! – Кхибра сплеснула руками й зручніше вмостилася на лавці, підперши голову кулачком.

– Що? – на секунду розгубився той. – Ви щойно вступили до академії і вже напилися?

– Треба ж було відзначити цю велику подію! Не щороку до вас вступають такі адепти! – ляпнула я і підморгнула ректорові.

Професор найвищої Спіралі Маятника спочатку зблід, потім почервонів, а потім його обличчя пішло сірими плямами.

– Геть! – процідив він гнівно. А пальці плели якийсь дивний візерунок.

– Ой, ходімо, Кхиброчко, а то він зараз у нас як шарахне стрілою або блискавкою!  – я схопила тролицю за рукав сукні й потягла до виходу.

Але Кхибра встигла обернутися і кинути магістрові через плече:

– Стрілою! У самісіньке серце! Стріляй, пустун!

Ми встигли вибігти. Двері їдальні розлетілися порохом.

– Ого! – реготнула я. – Ось це б тебе шибонуло!

І ми голосно розреготалися. Що було далі – не пам'ятаю. Немов хтось скребком ретельно все зішкрябав з пам'яті.

Вранці ми прокинулися у дивному місці. Навколо все було світло-зеленого кольору: і стіни, і шторки, і пледи, якими ми були вкриті. Наш одяг висів поруч на стільці.

– Кхибро, – покликала я тролицю.

– Га? – одразу ж відгукнулася та.

– Де ми?

– Не знаю.

– А як ми сюди потрапили?

– Не пам'ятаю.

– А куди ми вчора ходили?

– Хіба ми кудись ходили?

Ми замовкли. А в кімнату зайшла наша сусідка по кімнаті.

– Орсяно!.. – ми з Кхиброю радісно підірвалися з ліжок, але одразу ж вляглися на місце, прикриваючись пледами.

– Ох, дівчата, ви нас і налякали!

– Чим? А що вчора було?

– Ви не пам'ятаєте? – щиро здивувалася дріада.

– Нічогісінько, – чесно зізналися ми.

– Вас накачали краплями сурмика.

– Що за краплі? – байдуже запитала я.

– Це дуже потужний афродизіак. Олія сурмика – основа для приворотного зілля. А ви вчора забійну дозу прийняли.

– Яким чином? – зблідла тролиця.

– Вам у їжу і питво підмішали.

– Провалитися мені в Марсулу! – раптово я пригадала частину вчорашнього вечора, Кхибра, схоже, теж. Я сіла на ліжку, прикриваючись пледом. Тіло не боліло. Про вчорашні перегони на конячці нічого не нагадувало. Ось це я розумію, зцілення!

– Я не могла вас кинути в такому стані. Однокурсники поїхали у Боровикове, а я з вами всю ніч вовтузилася. Ну, раз усе позаду, то я спати. – Орсяна солодко позіхнула і потягнулася.

– Почекай, – зупинила я її. – Нас вчора що, хотіли… – я підбирала слова, але жодного пристойного не знайшла.

– Майже так, – утішила нас Орсяна.

– Святі галушки! – красиво лайнулася Кхибра.

– Чекай… А ми? Ми вчора, що… теж до когось чіплялися? – спиною пробіг крижаний потік.

– Не просто до когось, а до ректора, – гигикнула дріада.

– Ой!.. – Кхибра затулила долонями рота. – Усе, нас відрахують, – сумно сказала вона і на її очі викотилися сльози.

– Не кажи так! – спробувала зупинити її я.

– Та говори – не говори, майорять вже прапори… І так усе ясно, ходім речі збирати. Навчилися… факультет унікальний… – Кхибра плакала.

До кімнати зайшла висока струнка жінка у світло-зеленій мантії.

– Морошкіна і Юрз, вас викликає до себе ректор.