Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

З півгодини вже витратив. Спочатку плавав, тепер чекає невідомо чого, стукає зубами в мокрому одязі. Навіть побігати не можна, щоб зігрітися. У цій темряві можна з однаковою ймовірністю переламати ноги і шию. Кілька разів Ярославові починало здаватися, що він бачить, але варто було простягнути руку і намацати найближчу стіну, щоб переконатися, що це не так. Настрій давно перевалився через позначку нуль і тепер ніяк не міг зупинитися на вже досягнутій мінусовій позначці, хоча при досягненні чергової цифри здавалося, що далі вже нема куди. Замерзне він тут, і ніхто його ніколи не знайде. Та й кому він потрібний? Родичі далеко.

Потім Ярославові набридло себе жаліти. Він підвівся на ноги, став стрибати на місці, махати руками, плескати в долоні  і горланити пісню Квін. У душі він сподівався, що його хтось почує і врятує. Даремно. Рятувати його не стали, може, не почули, може побоялися. Мало хто і чому там репетує. Раптом якийсь шалений божевільний?

Спів та стрибки допомогли зігрітися, і Ярослав вирішив не зупинятися на досягнутому. Пісень він пам’ятав багато, хоча і фрагментами. Але кого це коли зупиняло? І він навіть захопився, підфутболюючи в ритм камінчики, що лежали поруч. І не відразу зрозумів, що бачить ці камінці, причому, бачить добре, з ухилом у рожевий колір, правда, але це дрібниці.

— Майже годину витратив, — здивувався хлопець, роздивившись стрілки годинника.

Прийшла розумна думка плюнути на драконові призи та повернутися до гуртожитку. Думка була відразу з ганьбою вигнана. Відступити після спуску, запливу, а особливо співу? Ну вже ні. Ярослав дістав мальований власною рукою план катакомб, складений з різномастних уривків у різних книгах і замість того, щоб шукати найближчий вихід на поверхню, почав шукати потрібну для пошуків артефакту розвилку. Думка про те, що план може не відповідати дійсності, вирішила не приходити, навчена гірким досвідом попередньої розумної думки.

Катакомби були нудні. Нові якісь. Без обвалів, слідів перебування людини, у вигляді наскального живопису з трьох букв, мотлоху та забутих кимось пляшок з-під пива. Без сумнівного походження водойм ці катакомби обійтися не змогли, але й вони були недостатньо похмурими, та й дрібними якимись, ледь до коліна. Таємничих вузьких дірок, у які намагалися залізти різні дослідники підземель під Одесою, теж не зустрічалося. Не було ні різких поворотів, ні провалів, ні зниження стелі. Та й сірий камінь під Містом нічим вапняні рештки доісторичного океану не нагадував. Ярославу місцеве підземелля подобалося дедалі менше. У ньому не було нічого зайвого, наче копали його за чітким планом, не відступивши від нього ні на крок і не даючи природі втручатися у своє творіння.

Розвилка знайшлася досить швидко. Перше роздоріжжя за весь той час, що Ярослав йшов від місця приземлення. Захочеш, не заблукаєш.

— Щось я недовірливий, — сказав Ярослав і намалював на стіні жирну стрілку, в бік до Храму Забутого Бога. Двері, що ведуть з храму в катакомби, він завчасно відчинив і дуже сподівався, що їх не зачинять. Храм мало відвідуване місце. Сходи, що ведуть до підвалу, наполовину зруйновані, так що навряд чи якийсь ідіот туди сунеться і виявить відсутність однієї зі стін. Нікому не може так не пощастити.

Попри оптимістичні надії Ярослава підземелля змінюватися не стало ні після першого повороту, ні після десятого. Перешкод також не траплялося. Було нудно. Ярослав почав співчувати героям драконових казок. Бідолахи так маялися, ризикували звернути щелепи через позіхання і все марно. Йому дуже хотілося спати, дуже не хотілося нікуди йти, але він ішов із чистої впертості.

— Що за приколи? — обурився хлопець, упершись після чергового повороту чолом у стіну. — Ви вважаєте, що мене розвеселили? — від обурення йому навіть спати перехотілося. — Ну, гади…

Якщо вірити планам, після цього повороту має бути довгий, вузький і високий тунель до печери із Серцем Вогню, в якому знаходиться шуканий артефакт. Відповідно, стіни тут не повинно бути.

— Замурували, — сказав хлопець.

Він поводив долонею по стіні, постукав кісточками пальців, потім носком черевика.

— Не схоже, — був вимушений визнати. Камінь стіни був цілісним і нічим не відрізнявся від каменю інших стін. Сірий, непоказний і гладкий, наче відполірований.

Наступна думка була про стіни, що рухаються.

Ярослав сумно зітхнув і, подумки обзиваючи поганими словами драконів, почав шукати підозрілі малюнки, не менш підозрілі щілини або щось схоже на важіль. При цьому він чомусь не згадав про підлогу перевантаженої мотлохом комірчини. Як виявилося, даремно. Зрештою він щось знайшов, тільки не зрозумів що. Та й не до того йому було. Коли підлога під ногами зненацька зникає як міраж у пустелі, якось не до спроб запам'ятати, що і в якій послідовності чіпав. Тим більше тоді, коли доторкнутися встиг до більшої частини поверхні стіни. До меншої просто не дістав.

— Щоб вас розірвало! — душевно побажав невідомо кому Ярослав. — Бродилка, сволочі. Вас би так, мордою об землю. Ви ким мене вважаєте?

З другої спроби вдалося підняти тіло над підлогою і встановити його на тремтячі руки та ноги. Чому вони тремтіли, Ярослав не знав. Швидше за все, з переляку. Падати було не високо. Якби він замість каменю приземлився на пісок, нічого страшнішого за легкий переляк з ним би не трапилося.

Хлопець потряс головою, трохи подумав і сів.

Найбільшою його проблемою зараз було те, що він у процесі падіння загубив напрямок. Обіцяний високий коридор тягнувся в обидва боки. Меншими проблемами були розсічений лоб, побиті лікті і коліна, біль у районі ребер і дзвін у голові. Як розумна людина, він вирішив почати з вирішення менших проблем. Першим на черзі було чоло. Ярослав взагалі не любив, щоб з нього кров витікала, а тут вона ще й норовила потрапити в око. Неприємне відчуття.

В голові від удару щось остаточно зрушило і місця, для якихось сумнівів зовсім не залишилося місця. Йому не спало на думку, що тепер він не зможе повернутися тим шляхом, що планував, зате прийшов спогад про дії Кіого. Не вагаючись і не сумніваючись, Ярослав склав долоні хрестом, заплющив очі і почав гріти руки. Просто захотів, щоби вони грілися. Згадав, як густіло повітря в долонях Кіого, як стиснута пружина перетворилася на чисту енергію і стала частиною цілителя. Відтворив усі свої почуття, різко розвів руки і притис долоні до чола.