Анджей Сапковський - Відьмак. Вежа Ластівки
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Проблема у тому, – продовжував відьмак, – що наш Кагір був шляхетним за наказом. Шляхетним, наче баклан: рибу не глитнув, бо мав на горлі кільце. Мав принести рибу у дзьобі до свого пана. Не вдалося то йому, тож пан розгнівався на баклана! Баклан зараз у немилості! Чи не тому він шукає дружби й товариства риб? Як мислиш, Любистку?
Трубадур нахилився у сідлі, уникаючи гілки липи, що звішувалася занизько. Листя на гілці було вже повністю жовтим.
– Але він врятував їй життя, ти сам сказав. Дякуючи йому Цірі пішла з Цінтри цілою.
– І кричала вночі, бачачи його уві сні.
– Але ж то він її врятував. Припини згадувати минуле. Забагато змінилося, та що там – щодня змінюється, згадування минулого нічого не дасть, окрім засмучень, які тобі явно не до вподоби. Він врятував Цірі. Це було, є і залишиться фактом.
Ґеральт нарешті відвів погляд від гриви, підвів голову. Любисток кинув оком на його обличчя і швиденько втік очима вбік.
– Факт залишиться фактом, – повторив відьмак злим, металевим голосом. – О, так! Він той факт викричав мені в обличчя на Танедді, а зі страху голос у нього у глотці грузнув, бо дивився він на клинок мого меча. Той факт і той крик – то мали б бути аргументи, аби я його не мордував. Що ж, сталося і хіба не відстанеться. А шкода. Бо належало б тоді, на Танедді, розпочати ланцюг. Довгий ланцюг смерті, ланцюг помсти, про яку ще й через сотню років ходили б розповіді. Такі, яких боялися б слухати у темряві. Ти це розумієш, Любистку?
– Не дуже.
– Ну то диявол із тобою.
* * *Паскудна була то розмова, й паскудну пику тоді мав відьмак. Ой, не подобалося мені, коли впадав він у такі настрої і починав отакі бесіди.
Утім, мушу признатися, що образне порівняння з бакланом свою роль виконало – я почав непокоїтися. Риба у дзьобі, несуть її туди, де оглушать, випатрають і засмажать! По-справжньому симпатична аналогія, радісні перспективи…
Утім, розум відкидав обидва ті побоювання. Кінець кінцем, якщо й далі триматися рибних метафор, то ким були ми? Пліточками, малими верткими пліточками. Взамін на таку поганючу здобич баклан Кагір на імператорську ласку розраховувати не міг. Та й сам він, урешті-решт, аж ніяк не був такою вже щукою, якою хотів би здаватися. Був, як і ми, пліточкою. А у часи, коли війна, наче залізна борона, оре як землю, так і людські долі, хто взагалі звертає увагу на пліточок?
Голову дам, що про Кагіра вже ніхто у Нільфгарді й не пам’ятає.
* * *Ваттьє де Рідо, шеф нільфгардської військової розвідки, з опущеною головою вислуховував імператорські догани.
– Тож, – продовжував уїдливо Емгир вар Емрейс, – інституція, яка поглинає з бюджету держави втричі більше, ніж освіта, культура й мистецтво, разом узяті, не може знайти одну людину. Людина зникає собі просто, ховається, хоча я віддаю нечувані суми на інституцію, від якої не повинно б заховатися ніщо! Один зрадник насміхається в очі з інституції, якій я дав досить привілеїв і засобів, аби могла вона зігнати сон з очей навіть невинному. О, можеш повірити, Ваттьє, як наступного разу в Раді почнеться розмова про необхідність урізати бюджет таємної служби, я охоче нашорошу до того вуха. Можеш мені повірити!
– Ваша Імператорська Величність, – відкашлявся Ваттьє де Рідо, – прийме – я у тому впевнений – вірне рішення, спочатку зваживши усі «за» та «проти». Як невдачі, так і успіхи розвідки. Ваша Величність також може бути впевненим, що зрадник Кагір еп Келлах не уникне кари. Я розпочав дії…
– Я плачу вам не за розпочинання, а за результат дій. А він – мізерний, Ваттьє, мізерний! Що зі справою Вільгефорца? Де, най тобі диявол, Цірілла? Що ти там бурмочеш? Голосніше!
– Вважаю, Ваша Величність має пошлюбити оту дівчину, яку ми тримаємо у Дарн Ровані. Нам потрібен той шлюб, легальність суверенного ленна Цінтри, заспокоєння Островів Скелліге й повстанців з Аттре, Стрепту, Маг Турга й Стоків. Потрібна загальна амністія, спокій у тилах і на лініях забезпечення… Потрібна нам нейтральність Естерада Тиссена з Ковіру.
– Я про це знаю. Але та, із Дарн Рована, не є справжньою.
Я не можу її пошлюбити.
– Вибачте, Ваша Імператорська Величносте, але чи має це значення, більше вона справжня чи менше? Політична ситуація вимагає урочистого шлюбу. Наречена буде у вуалі. А коли ми знайдемо врешті правдиву Ціріллу, ми просто влаштуємо… обмін.
– Чи ти, бува, не здурів, Ваттьє?
– Оту фальшиву показували у нас коротко. Тої справжньої з Цінтри ніхто не бачив уже чотири роки, а зрештою чутки доносять, що вона більше перебувала на Скелліге, ніж у Цінтрі. Гарантую, що ніхто не розпізнає хитрощів.
– Ні!
– Ваша Імператорська…
– Ні, Ваттьє! Знайди мені справжню Цірі! Ворушіть, нарешті, дупами. Знайдіть мені Цірі. Знайдіть Кагіра. І Вільгефорца. Передусім Вільгефорца. Бо то він отримав Цірі, я у тому впевнений.
– Ваша Імператорська Величносте…
– Слухаю, Ваттьє! Я весь час слухаю!
– Свого часу я мав підозру, що так звана справа Вільгефорца – це звичайна провокація. Що чародій був убитий чи ув’язнений, а галасливе навмисне полювання служить Дійкстрі для нашого очорнення і виправдання кривавих репресій.
– Я також мав такі підозри.
– А втім… У Реданії про це не розголошують, але я знаю від моїх агентів, що Дійкстра знайшов одну з криївок Вільгефорца, а у ній – докази проведення чародієм страшезних експериментів над людьми. Точніше, на людських плодах… і на вагітних жінках. Тож якщо Вільгефорц мав Цірі, я побоююся, що подальші її пошуки…
– Мовчи, най тебе дідько!
– З іншого боку, – швидко сказав Ваттьє де Рідо, дивлячись на змінене лютим гнівом обличчя імператора, – все це може бути дезінформацією. Аби викликати до чародія огиду. Це дуже схоже на Дійкстру.
– Ви маєте знайти Вільгефорца та відібрати у нього Цірі! Най тобі грець! Не громадити припущення і не балакати дарма! Де Пугач? І далі в Ґесо? Але ж він там начебто вже перевернув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Вежа Ластівки», після закриття браузера.
