Ігор Маркович Росоховатський - Яким ти повернешся?

— Одну хвилинку, — попрохав він, — повторіть ще раз. Я запам’ятаю їхні прізвища.

— Це надто довго, — зауважив я, відвертаючись до стіни, щоб він не побачив виразу мого обличчя.

— Назвіть хоча б найвідоміших, — не відставав Юлій Михайлович.

Довелося поступитися. Я довго називав прізвища письменників.

На другий день я поїхав у відрядження і повернувся за тиждень. Виявилося, що і Юлія Михайловича весь тиждень не було на роботі — він попросив у Григорія Гурійовича дати йому відпустку.

Прийшов він у понеділок і, задоволено всміхаючись, сказав:

— Я втомився, як Сізіф, але досяг успіхів, як Геракл. Чи… як Робінзон на безлюдному острові. Адже я й сам був наче той безлюдний острів, на якому нічого не росло.

До кінця дня і по тому він сипав цитатами, сам складав порівняння. Намагався заводити дискусії про героїв Жюля Верна і Достоєвського. Особливо його вразили хемінгуеївський старик і “Маленький принц” Сент-Екзюпері. Він міг їх цитувати годинами. А втім, Юлій Михайлович декламував і Шекспіра, Фейхтвангера, Єфремова, Бєляєва і багатьох інших.

Я здивувався:

— Ви ж сказали, що знаєте лише кілька віршів.

— То було тиждень тому, — пояснив він. — Я ходив у публічну бібліотеку і перечитав усі книги, які там є.

— Сотні тисяч томів? — запитав я.

— Звичайно, — спокійно відповів він. — Це було мені конче потрібно. Я став краще розуміти людей.

На якусь мить я уявив собі можливості сигома, і мені чомусь стало не по собі. Більше я ніколи не пробував глузувати з нього.

Якось Григорій Гурійович сказав мені, що тепер у нього лишається багато вільного часу і він навіть почав збирати сірникові етикетки.

Я відчув, що всі ми мріємо повернути ті ненависні дні, коли не змогли вирішити проблеми і нам доводилося сидіти в конструкторському бюро до пізньої ночі. Я вже готувався писати доповідну записку в управління, коли нам дали спішне завдання, складніше за попереднє.

Ми доручили Юлієві Михайловичу накреслити додаткового двигуна, а самі сіли за конструкцію рульового управління. За тих умов, для яких призначався новий стратоплан, це було головне.

“От і вирішено питання взаємовідносин з Юлієм Михайловичем, — думав я. — Ніхто не заважає нам знову працювати до знемоги”.

Уже до кінця кварталу ми зрозуміли, що не виконаємо завдання. Мене викликали до начальника. Наш спортсмен і серцеїд Коля Букайчик, який раніше майже не розмовляв з Юлієм Михайловичем, запросив його пограти в теніс. Григорій Гурійович у розмові про сигома прохопився: “Наш рятівник”. А мені під час чергового розносу в директора спало на думку: “Коли нам давали це завдання, то розраховували на сигома. І зрештою, він — мій підлеглий”.

Неважко здогадатись, яке завдання дістав Юлій Михайлович.

Того дня я повертався додому раніше ніж звичайно. Нараз попереду помітив знайому постать. Юлій Михайлович кудись поспішав. Він міг би ввімкнути гравітатори і полетіти, але чомусь не робив цього. Я йшов, намагаючись не випускати його з поля зору, і вперше за весь час нашого знайомства подумав: “А як йому серед нас?” Правда, Юлію Михайловичу ніхто не забороняв зустрічатися з іншими сигомами — двоє чи троє з них лишалися на Землі, решта розвідували для людей Венеру і Марс. Однак більшу частину доби він все-таки перебував серед нас.

Юлій Михайлович звернув на бульвар і зупинився біля воріт школи. Я підійшов ближче і сів на лавочку поруч з бабусями.

До Юлія Михайловича підбігли двоє хлопчиків. Один із них розмахував якимсь предметом. Хлопчики навперебій заговорили:

— Я зробив модель, як ви сказали. Ох і здорово!

— А сьогодні ми підемо ловити рибу?

— Вітька розсердився, його вважали за першого конструктора.

Я побачив, як засяяли очі у Юлія Михайловича, підвівся, намагаючись непомітно зникнути.

“Діти, — подумав я, — глина, з якої можна виліпити геть усе. Благодатний грунт для нових задумів, нових ідей… Він знайшов те, що йому бракувало. Знайшов безкорисливих друзів…”

За два дні Юлій Михайлович приніс мені розрахунки і креслення.

— Перевірте, — сказав він, — можна передавати в експериментальну лабораторію.

— У нас не лишається часу для перевірки, — зауважив я.

Вперше він заперечив, насупившись:

— Але якщо там випадково вкралася помилка, то для створення наступних моделей треба буде витратити більше часу.

Я не міг не погодитися з ним, хоча був певен, що помилки немає.

Ми перевіряли його розрахунки більше для годиться. І коли Семен Олександрович вигукнув: “Їй-богу, тут помилка! І суттєва!”, ми поставилися до цього більш ніж скептично. Та ось Семен Олександрович разом з Григорієм Гурійовичем перевірили розрахунки ще раз, їхні обличчя аж розпливлися в радісній усмішці.

— Тут помилка, — врочисто сказав Григорій Гурійович, обіймаючи Семена Олександровича.

— Чого ж ви радієте? — запитав я.

Григорій Гурійович ніби й не чув мого запитання.

— Наш сигомчик не врахував елементарної речі. Та щоб її врахувати, треба бути людиною, а не сигомом.

Я глянув на аркуш і одразу помітив помилку. Юлій Михайлович