Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Хочете заарештувати його, високоповажний Майстре? — запитав Натаніель Штрекер.

— Ні,— відповів Фалькенштейн.— Це викликало б галас у пресі. Народ і без того збуджений. Зараз на нас спрямовані всі погляди, і ми не можемо дозволити собі зробити помилку. Нам не можна бруднити руки. Зараз громадська думка коливається. Невелике зусилля, і вона зрушить у несприятливий для нас бік. А це неминуче відбудеться, якщо ми схопимо Гумбольдта й притягнемо його до суду. Він один із найшанованіших людей нашого міста й улюбленець публіки. Якщо його заарештують або заберуть машину, це відразу ж викличе шквал невдоволення. Відразу почнуть цікавитися причинами, пхати ніс у справи, які нікого не стосуються. Якщо виникне хоч найменша підозра, що за вбивством імператора стоїмо ми, весь наш план розсиплеться в порох.— Він розвернувся: — Пане Берінгер, мені, мабуть, не потрібно нагадувати вам, що все, що ви тут почули, має залишитися в таємниці?

— Можете на мене покластися.

— Заприсягніться.

— Клянуся,— підняв він руку.

— Не хочу вас лякати, але якщо я дізнаюся, що ви порушили клятву, вам не жити. Вас розірвуть на дрібні частини й розкидають шматочки по всьому місту, так що доведеться шукати з лупою.

— Розумію.

— Добре,— кивнув Фалькенштейн.— Наш план тримається на тому, що ненависть народу до соціалістів вийде з-під контролю, і парламенту не залишиться нічого іншого, як провести референдум і зробити тимчасовий уряд постійним, у такий спосіб зосередивши всю владу в наших руках. Тоді ми, нарешті, зможемо поставити наших супротивників Росію та Францію на коліна й диктувати Європі свою волю. Хто знає, можливо, машина часу виявиться нам корисною.

Георг Штангельмайєр насупився.

— Якщо ми не можемо заарештувати Гумбольдта, то як же тоді з ним вчинити?

— Так само, як зробили з Вільгельмом,— холодно посміхнувся Фалькенштейн.— Ліквідувати. Його й цю злодійську банду, що оселилася в його будинку. Зараз я хотів би ще раз від усього серця подякувати брату Натаніелю. Твій син Карл зробив нам велику послугу. Упевнений, що в нас на нього чекає блискуча кар’єра.

Названий брат вдячно кивнув.

Фалькенштейн звернувся до людини, що стояла поруч.

— Пане Берінгер, ви готові виконати для нас цю роботу? Винагорода буде більш ніж достатньою, можу вас завірити.

Обличчя чужинця, що досі залишалося безпристрасним, просяяло. І ця посмішка змусила Штангельмайєра здригнутися.

— Я вже думав, ви ніколи не попросите.

Четвер, 17 червня 1895…

Рано-вранці мандрівники вже стояли перед лісовою хатиною. Над землею піднімався туман. Повітря ще дихало нічною прохолодою, на листі блищала роса.

Шарлотта підняла комір. Сьогодні ліс виглядав інакше. Дерева здавалися далекими. Немов прибульці з іншого світу.

Друзі Оскара мовчали. Розуміли, що настав важливий момент, що колись увійде в історію.

Гумбольдт відчинив двері й впустив хлопців. Дерево було вологим, пахло машинним мастилом і смолою.

На них уже очікував Герон. Дослідник вирішив залишити його на ніч біля машини, щоб та перебувала під наглядом. Робот ніколи не їв, не спав, та й інших фізичних потреб, які відволікали б його від завдання, у нього теж не було. До того ж, він міг видати пронизливий звук, що примусив би тікати будь-якого злодія. Кращого сторожа годі було й уявити.

— Доброго ранку, Героне,— привітався Гумбольдт.— Добре провів ніч?

— Автоматичний пристрій Т-301 до роботи готовий!

— Радий чути,— похвалив дослідник.— Сьогодні ми посмикаємо машину, що скажеш?

— Посмикаємо? Незрозуміле слово. Будь ласка, поясніть.

— Я подумав, що можна здійснити невелику подорож у часі,— сказав Гумбольдт.— На сотень зо дві років назад. Як ти до цього поставишся?

— Позитивно.

— Чудово! Тепер, діти, допоможіть мені занести в корабель продовольство. Оскільки я не знаю, як довго нас не буде і що очікує нас на місці, я вирішив узяти хліб, воду й дещо з інших продуктів. Крім того, у нас є намет і запасний одяг на випадок, якщо доведеться покинути корабель і переночувати просто неба. Так, піднімайтеся по сходах і розташовуйтеся в кабіні. Я закріплю генератор поля,— Гумбольдт витяг із сумки невеликий пристрій. Дивний маленький апарат, із якого стирчали різнобарвні дроти.

— Що? — перепитала Шарлотта.

— Генератор поля,— повторив Гумбольдт.— Він виробляє щось на кшталт силового поля, що не дозволяє помітити машину. Таким чином, для всіх навколо апарат буде невидимим. Я вирішив, що для машини часу потрібно щось на зразок шапки-невидимки. Щоб сховати її від очей потенційних ворогів.— Він закріпив прилад на рамці машини й застромив кабелі у відповідні гнізда.— Власне, технологія досить проста.

Прилад посилає хвилі, які обтікають машину кожні кілька секунд. Такої мінливості достатньо, щоб зробити машину невидимою для сторонніх очей. Для нас же, хто знає, де стоїть апарат, знайти його буде не складно. Ми просто увійдемо у внутрішню частину захисного поля, і машина знову постане перед нами.

— А чи не краще було б просто замаскувати машину? — запитав Оскар.— Чи не трапиться так, що ми її втратимо?

— Здорова думка,— кивнув Гумбольдт.— Однак маскування повинне бути таким, щоб упізнати апарат могли б тільки ми. Не хочеться, щоб замість нас на машині полетів хтось інший.

— А що трапиться, якщо ми повернемося після розвідки й не знайдемо машини? — поцікавилася Шарлотта.

— Назад ніхто не повернеться,— сказав Гумбольдт.— Ми опинимося в пастці часу. І щоб цього не сталося, прошу вас бути дуже уважними, коли залишаєте машину. Всі сіли? Добре, вийдемо вже на іншому березі. І не забудьте Вілму. Героне, ми з тобою ще маємо обговорити додаткову вагу. Тепер нас