Олександр Сергійович Іващук - Місто собачих снів
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер. Вже і негайно. Ти в “Гайці”, Гриня. Покажи всім на що здатний. Покажи всім, чувак…
Гриня подивився на хлопців.
– Готові? – запитав він. І, отримавши схвальний кивок, підійшов до мікрофону. – Хеллоу, шановні! Зараз ми зіграєм вам Рок!
Михась ввімкнув “дисторшн” і дав кілька акордів. Гриня майже фізично відчув як зал заповнюється музикою. Раз, два, раз, два, раз, два, три, чотири…
Група розпочала. Климовський подумки знайшов початок вдалим. Після вступу він підняв голову до мікрофону. Давно треба було показати цьому Місту, що таке справжній текст.
Я б вирвав серце і язик,
Та чи зумію я мовчати?!
І жити з відчуттям палати,
Що має номер шість повік…
Хтозна куди веде цей шлях…
А, може, краще і не знати?
І не кричати й не мовчати -
Шукати знак у небесах.
І вивчивши природу болю,
Допити чашу цю до дна…
Яка безмежна глибина
Відкриється переді мною!
Поки душа іще жива
Терпінням я залижу рани,
Щоб на папір лягли рядками
Із серця вирвані слова… *
Оплески. “Крок”. Оплески. Перед наступною композицією Гриня оголосив, що третю чарку в Групі завжди п’ють за кохання, а третю пісню – присвячують жінкам. Зал відповів веселими дівочими вигуками і все тими ж оплесками. Цю річ Климовський починав сам. Так, давай, Гриня, не розслабляйся… Вдих-видих, пішов перебір… Давай, відчуй цю пісню! Ти пам’ятаєш, як писав її? Я знаю, що зараз це виглядає… дитячим, чи що… Але все рівно – давай, Гриня, давай, старий!..
Втекти можливо від усього -
Від влади, чорта і від Бога…
Лиш знаю – не втекти від себе.
Значить можна, значить треба
Утекти мені від тебе!..
Я скоро стану сніжно-білим,
Від свого болю посивілим,
Я закружляю з жовтим листям навколішки
Там, де не буде слова “інший”…
Втечу, та буду завжди поруч -
Біля плеча твого праворуч.
Я стану фарбою на стінах,
Буду полум’ям в камінах,
Віщим світлом в твоїх мріях”…
Бо не сховатися від тебе
Ні на землі, ані на небі.
Я знайду спокій лише в цілковитій тиші
Там, де не буде слова “інший”!
…Я скоро стану сніжно-білим,
Від свого болю посивілим,
Дощем осіннім заридаю, зрозумівши,
Що я для тебе – слово “інший”…
Оплески… Поодинокі “браво!”. Поодинокі. Але ж “браво!”! Треба їх добивати! Гриня повернувся до музикантів і відмітив про себе, як загорілися їх очі за останні хвилин п’ятнадцять.
– Плани змінюються! – гукнув він. – Давайте “Бур’яни”!
Хлопці здивовано переглянулися.
– Давайте, давайте! – насідав Климовський. – Ми зможемо, ми теж її готували! Михась, починай!
Було помітно, що Михась хотів щось спитати, але натомість повернувся до Дімона і сказав:
– Давай, Фашист, настукай ритм…
Раз, два, три, чотири… Молодець, Мішка, чітко вступив… Павлік… Тепер я…
Сьогодні у мене буде свято
І поруч буде всіх багато.
Сьогодні буде все як завжди -
Буде багато ганджі…
Друзі мої, зелені-кольорові,
Неначе трави,
Не бійтесь – буду з вами,
Завжди з вами…
Народжуватись і вмирати з вами
Попід ліхтарями,
Знівеченим чужими напівснами
Й довгими стежками.
Я спокій ваш не порушу,
Хоч залишусь в темних душах
З вами,
Бур’янами…
Зросли ми між людьми-квітками
Засіяними вітром бур’янами.
Про нас почувши кажуть: Хто це? -
Ми ті, що хочуть сонця!
Кажуть: Хто ви?! – Ми ті, кому ніколи,
На жаль ніколи,
Не допоможуть вже підкови,
Щастя підкови
Народжуватись і вмирати з вами
З теплими ліжками, -
Ми знівечені днями-напівснами
Й довгими стежками.
Ми спокій ваш не порушим,
Хоч залишимось у душах
З вами
Бур’янами…
Сьогодні у мене буде свято
І поруч буде всіх багато.
Сьогодні буде багато ганджі…
Одним словом, все як завжди.
Все, як завжди…
Оплески стали, так би мовити, насиченішими. Тепер “браво!” кричали Сині Комбінезони, що стояли збоку від сцени. Гриня відчув хвилю. Так добре він не почувався вже досить давно.
– Перед нашою останньою на сьогодні композицією, – промовив він у мікрофон, – наша Група хотіла б подякувати всім хто нас сьогодні підтримував, Фестивалю, Журі, нашим батькам і одне одному. Дякуємо!
Хлопці відіграли ще одну пісню та, спітнілі і щасливі, спустилися зі сцени. Гриня глянув на кам’яні обличчя Журі і спохмурнів. Відомий Вокаліст розмальовував щось на серветці, Забутого Рокера, вочевидь, тягнуло на батьківщину, до барної стійки. Поважний ДіДжей теж відверто нудьгував. Климовського щось недобре штрикнуло всередині, але звичка сподіватися на краще взяла верх. Він не поділився своїми спостереженнями з хлопцями. Група присіла за свій столик і розслаблено задиміла. Гриня підсів до Маркіти.
– Привіт, Мар’яна, – сказав Климовський, роздивляючись сцену, де підключались “капітолійці”. – Як тобі наш виступ? Радий, що ти прийшла. Бачу не одна?
Хлопець був негайно познайомлений із… здається, Галею. Гриня так і не запам’ятав імені Маркітиної подруги. Та він його ніби і не чув. Всю увагу хлопця привертали захоплені очі Мар’яни та група “Капітолій”, що вже розпочала свій виступ. Про музику вищезгаданої групи говорити нічого – ритм, гітара і труба плюс саундтреки до мультфільмів. Отож, Климовський сконцентрувався на першому пункті і провадив з дівчиною невимушену бесіду “ні про що”. Раптом Гриня помітив, що Журі оживилися. “Люблять наші люди унікалів”, – із сумом подумав він. Климовський не хотів псувати собі настрій, тому вирішив не звертати на Журі уваги, сподіваючись на їх професійну об’єктивність. Гриня сходив до бару, вислухав компліменти від барменів і повернувся до столика із коктейлями для дівчат. Потім повторив маршрут і приніс собі великий кухоль пива.
Поки Климовський виконував свої нехитрі маневри, “Капітолій” залишив сцену. Їх місце зайняли музиканти з “P.S.”. Теж кілька хвилин для підлаштування і, ось, перша композиція. Гриня сьорбав пиво, курив і знову дивувався наївності тексту. Музика ніби-то і непогана, але… Чого питається цей Лисий так гарчить? Ти ж не Джо Кокер, тобі це не пасує… Гриня зітхнув і повернувся до Маркіти.
– Ти не хочеш перебазуватися у більш спокійне
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто собачих снів», після закриття браузера.
