Марек Краєвський - Смерть у Бреслау

варто було повернутися до книжки, і все поверталося, над ним знову стояло палюче сонце Сахари.

Він і зараз бачив те, про що читав: парк і сонце, що пробивалися крізь листя дерев. Промені сонця вигравали на мереживі сукенок молодих матерів, біля яких бігали маленькі дівчатка. Вони зазирали матерям у вічі й тулилися голівками до їхніх рук. Поряд із ними прогулювалася вродлива дівчина з огрядним батьком, який дріботів, подумки проклинаючи чоловіків, що кидали хтиві погляди на його дочку. Анвальдт заплющив очі й улігся зручніше. Його погляд спинився на якійсь картині на стіні, а тоді він знову повернувся до сторінок щоденника.

Тепер він бачив темне подвір’я. Маленька дівчинка впала з перекладини, на якій витріпували килими, й закричала: «Мамо!» Підійшов батько й пригорнув малу. Від нього звично пахло тютюном. Батьківський носовичок розмазував сльози по її щічках.

У кухні почувся якийсь галас. Він визирнув. Великий чорний кіт повагом походжав підвіконням. Заспокоївшись, Анвальдт повернувся до читання.

Декорації, у які він зараз удивлявся, були трохи нечіткі. Густа зелень заповнювала картину щільними плямами. Ліс. Листя дерев звисало над головами двох маленьких істот, що невпевнено йшли стежкою, тримаючись за руки. Хворі створіння, зігнуті, згорблені, прибиті темною зеленню лісу, пригнічені вологою моху, шорстким доторком трави. То була не уява. Анвальдт удивлявся в картину, що висіла над ліжком. Прочитав табличку, прикріплену до рами: «Хаїм Сутін. Вигнані діти»[34].

Він притулив палаюче обличчя до билець ліжка. Глянув на годинника. Була майже сьома. Насилу підвівшись, він повернувся до «ательє».

Лея Фрідлендер прокинулася від наркотичного сну й лежала на дивані, широко розкинувши ноги.

— Ви заплатили? — вона силувано всміхнулася до нього.

Анвальдт витяг з гаманця двадцятимарковий папірець. Дівчина потягнулася, аж суглоби хруснули. Ворухнула кілька разів головою й тихенько писнула.

— Будь ласка, йдіть уже... — вона благально дивилася на нього, під очима темніли синці. — Мені погано...

Анвальдт застебнув сорочку, зав’язав краватку й надяг піджака. Якусь хвилину обмахував себе капелюхом.

— Ви пам’ятаєте, про що ми говорили, про що я вас запитував? Перед ким ви намагалися мене застерегти?

— Не мучте мене! Прийдіть післязавтра о цій самій годині... — вона підтягнула коліна до підборіддя безпорадним рухом маленької дівчинки, намагаючись опанувати конвульсії, що струшували й тілом.

— А якщо й післязавтра я ні про що не дізнаюся? Звідки мені знати, що ти не нашпигуєш себе якимсь паскудством?

— У вас немає іншого вибору... — раптом Лея кинулася вперед і в розпачі притулилася до нього всім тілом. — Післязавтра... післязавтра... благаю... (Вуста, що пахли знайомим тютюном, теплі материні руки, вигнані діти). Їхні обійми відбивала встановлена в «ательє» дзеркальна стіна. Анвальдт бачив власне відображення. Сльози, яких він спершу не зауважив, прорізали дві борозни в попелі, що його зловтішний вітер сипонув йому в обличчя.

Бреслау, того ж таки 8 липня 1934 року. Чверть на восьму вечора

Шофер Мокка Гайнц Штауб обережно пригальмував і припаркував «Адлера» біля Головного вокзалу. Обернувся й запитально глянув на свого шефа.

— Зачекайте трохи, Гайнце. Ще не виходимо. — Мокк витяг з гаманця конверт. Розгорнув листа, написаного дрібним, нерівним почерком. Іще раз уважно прочитав його:

«Любий пане Анвальдте!

Я хотів би, щоб Ви із самого початку свого розслідування мали цілковиту ясність щодо перебігу мого. Отож, я ніколи не вірив у вину Фрідлендера. Не вірило в це й Гестапо. Одначе і мені, і Гестапо Фрідлендер-убивця був дуже потрібним. Мені звинувачення єврея допомогло в кар’єрі, Гестапо використало його для своєї пропаганди. Це Гестапо зробило з Фрідлендера офірного цапа. Але тут я посперечаюся з Вашими висновками: «Той, хто підставив Фрідлендера — убивця». Це не Гестапо стоїть за смертю баронеси. Звісно, покійний уже гауптштурмфюрер СА Вальтер Пйонтек швиденько використав слід, підказаний бароном Вільгельмом фон Кепперлінгом (який, між іншим, має багато друзів у Гестапо), але безглуздо було б стверджувати, що таємна поліція вчинила цей злочин, аби знищити нікому не відомого торгівця, а потім використати все це із пропагандистською метою. Гестапо швидше підготувало б якусь видовищну провокацію, щоб виправдати масштабний спланований погром євреїв. У цьому випадку підходящою особою був би який-небудь гітлерівський бонза, а не баронеса.

Те, що за злочином не криється Гестапо, не значить, що людям із цієї установи сподобається будь-яке розслідування справи. Якщо хтось знайде справжніх убивць, одразу ж усю величезну пропагандистську акцію буде висміяно в англійській чи французькій пресі. Застерігаю вас від цих людей. Вони жорстокі й здатні будь-кого примусити відмовитися від розслідування. Якби, не доведи Боже, Ви опинилися в Гестапо, вперто стверджуйте, що Ви — агент Абверу й розробляєте мережу польської розвідки в Бреслау.

Цей лист є доказом довіри з мого боку. Найкращим доказом довіри з Вашого боку буде його знищення.

З повагою