Алан Дін Фостер - Чужий

class="p1">— Нічого не видно, — нарешті відповіла Ріплі. — Слідкуй за стелею, а я підіймуся нагору.

Ріплі розвернулася і побігла коридором до сходів.

Перше, що вона побачила на поверсі «В», це як члени екіпажу скоцюбилися над отвором у підлозі.

— Що ви там робите? Рідина ще не проїла перекриття.

— Гадаю, вона припинила випаровуватись, — Еш схилився над западиною в металі. — Або постійна реакція зі сплавами послабила дію рідини, або вона сама втратила свої їдкі властивості за деякий час. У будь-якому випадку, вона вже неактивна.

Ріплі самостійно перевірила отвір у підлозі, який досі дещо димів.

— Хіба тут сплав міцніший, аніж поверхом вище? Може таке статися, що тепер ця рідина роз’їдає підлогу по горизонталі, шукаючи слабке місце, де може знову просочитися вниз?

Еш похитав головою:

— Не думаю. Судячи з того, що я знаю про конструкцію корабля, усі основні перекриття та корпус «Ностромо» виготовлені з одного матеріалу. Думаю, можна припустити, що рідина вже не шкідлива.

Він збирався покласти щуп до кишені, тримаючи його за неушкоджений край, але потім вирішив, що краще тримати його в руці.

Ріплі помітила його вагання і вишкірилася:

— Якщо рідина вже нешкідлива, то чому ж ти не поклав інструмент назад до кишені?

— Не слід втрачати голову. Мені ще треба провести дослідження, аби переконатися, що ця речовина вже неактивна. Те, що вона не роз’їдає підлогу, ще не означає, що вона не викликає серйозних опіків.

— Як ти гадаєш, що це? — Даллас перевів погляд від невеличкого «кратера» в підлозі на стелю. — Жодного разу не бачив, щоб так роз’їдало сплав. Принаймні не так швидко.

— Я теж, — зізнався Еш. — Певна річ, деякі молекулярні кислоти високої очистки досить сильні, але вони вступають у реакцію лише з певними матеріалами, і їх загальна сфера застосування є досить обмеженою.

— З іншого боку, це універсальна корозійна речовина. Ми вже переконалися, як вона з легкістю роз’їдає різні матеріали, незалежно, чи це сплав корпусу, хірургічні рукавички, медичний піддон, матрац у лазареті. Вона розчиняє все з приблизно однаковою силою.

— І це те, що тече в жилах у цього бісового монстра. Міцний горішок, — Бретт із повагою відгукнувся про істоту, незважаючи на огиду, яку відчував.

— Ми не впевнені, чи ця рідина виконує функції крові, — під впливом цієї ситуації Еш міркував на декілька кроків уперед. — Це може бути складова її окремої серцево-судинної системи, призначена для змащування порожнини, або ж частиною внутрішнього захисного шару, щось на кшталт ендотелію. Це може бути аналогом людської лімфи.

— Гарний захисний механізм, нічого не скажеш, — зауважив Даллас. — Такого й не вб’єш.

— Принаймні не на борту герметичного корабля, — тихо прокоментувала Ріплі.

— Так, — погодився Еш. — Ми можемо витягнути Кейна з «Ностромо» і спробувати відрізати цю присоску. Єдина проблема — можливо, саме вона підтримує в ньому життя.

— Коли ми відріжемо потвору і витягнемо цю трубку з горла, можна забезпечити Кейнові подачу кисню, — запропонувала Ріплі. — Термонакидка зігріватиме його. Для цього ми можемо розкласти намет, і хай ця рідина стікає на поверхню планети.

— Ідея непогана, але є дві проблеми, — визнав Еш.

Ріплі з нетерпінням чекала на його відповідь.

— По-перше, як вже говорилося, у разі примусового видалення цієї істоти може статися фатальне переривання процесу підтримки життєдіяльності, Кейн може померти від шоку. По-друге, де гарантія, що в разі глибшого поранення в порядку захисної реакції ця істота не почне розбризкувати свою рідину довкола?

Еш зробив паузу, аби присутні змогли обдумати його слова.

— Якщо навіть не враховувати, що рідина може зробити із тим, хто почне відрізати цю істоту, то я не хочу відповідати за те, що залишиться від обличчя або голови Кейна.

— Добре, — сказала Ріплі. У її голосі відчувалась легка образа. — Отже, не така це вже й гарна ідея. Що ж ти запропонуєш? — Вона вказала нагору, де знаходився лазарет. — Ти хочеш везти його всю дорогу з тією тварюкою на голові?

— Не бачу тут ніякої небезпеки, доки його показники життєдіяльності в нормі, — Еш не оцінив її сарказм. — Це розумний варіант. Звичайно, якщо його стан погіршиться, то доведеться спробувати щось інше. Можу лише сказати, що зараз видалення цієї істоти скоріше нашкодить Кейнові, але не врятує.

З найближчого тамбуру з’явився Паркер.

— Тієї речовини досі не видно. Вже не протікає? — Паркер переводив погляд від похмурої Ріплі на Далласа.

— Так. Урешті, воно просочилося майже через два поверхи, — відповів Даллас, досі вражений силою невідомої рідини.

Ріплі отямилась і почала роззиратись.

— Ми всі тут, а що там Кейн? Ніхто не дивиться за ним… І за прибульцем!

Усі гуртом поспішили до сходів. Першим до лазарету дістався Даллас і швидко зазирнув всередину. Нічого не змінилося. Кейн досі нерухомо лежав на платформі, як його й залишили. Істота теж не зрушувала з місця.

Даллас сердився сам на себе. Він повів себе як нерозумна дитина. Поза сумнівом, рідина мала несподівані та небезпечні властивості, але це не виправдовує його тотальної паніки. Йому треба було залишити поруч кілька помічників, щоб вони спостерігали за істотою. На щастя, за час їх відсутності нічого не сталося, ніхто не рухався. Тепер, незалежно від того, що станеться, у лазареті завжди має хтось чергувати. Проблем і так вистачало, і бракувало ще, щоб у Чужого (так він уперше подумки назвав небезпечного прибульця) з’явився шанс діяти без нагляду.

— На нього не потрапила кислота? — Паркер з’явився на порозі. Він конче хотів побачити Кейна, але остерігався підходити близько.

Даллас підійшов і став біля платформи, щоб ретельно оглянути голову старпома.

— Не думаю. Виглядає нормально. Рідина його не зачепила, — відповів Даллас.

Тепер Бретт затулив собою дверний прохід і видав тривалу для нього тираду:

— Воно ще капає? У нас в інженерному відсіку є така кераміка, яка може витримати практично усе. Щодо цієї штуки — не знаю, але можна спробувати, якщо доведеться. Я можу зварганити контейнер із відходів.

— Не турбуйся, — відповів Даллас. — Уже не капає.

Еш перевірив рану лазерним ножем.

— Загоїлось так, що не видно й сліду. Першокласна здатність до регенерації. Ніхто б не сказав, що його було поранено.

— Ми повинні якось його зняти, — Ламберт пересмикнуло. — Мене нудить, коли я бачу, як воно лежить на ньому з тією трубкою в горлі.

— Тебе б ще більше нудило, якби ти була на місці Кейна, — уїдливо промовила Ріплі.

— Не смішно, — стримано