Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

їх значно більше, ніж країн, де користуються марками, і в цьому відношенні нам нічим особливо похвалитися перед фінами; тільки будьте уважні, коли мінятимете гроші, інакше, приїхавши до Фінляндії з німецькими марками, ви будете змушені ще раз міняти гроші і, таким чином, ви двічі заплатите за обмін і в цьому будете винні лише ви самі, тому не кажіть потім, що вас не попередили, відзначаю я для себе, гріючись у спальному мішку. Між тим починає потроху світати; мабуть, думаю я про себе, у павільйоні на автомобільному майданчику скоро почнеться перезміна; та ні, до перезміни залишилося ще кілька годин, зараз близько п’ятої, мені треба помочитися, тому я йду на компостне поле і справляю нужду на новоприбулу купу садового сміття; сеча прискорить процес дозрівання компосту, думаю я, сеча — це добре, троянди люблять сечу, згадую я чиїсь слова, красуні-троянди, які ми даруємо людям на знак прихильності, стають ще гарнішими, наситившись сечею: цікава думка, зауважую я, і плетуся знічев’я вгору по схилу, подивимося, куди веде стежка, що петляє поміж дерев; стежина вивела до лікарняного комплексу із солідних, мовчазних будівель, в обрисах яких є щось мирне і душевне, щось таке, від чого я згадую про психічні хвороби, про порушення психіки, про депресії, і манії, і про все, що з ними пов’язано; тут я порівнявся з будівлею, в якій проводяться терапевтичні заняття танцями і живописом. А що, думаю я, непогано б спробувати; моїй психіці не завадило б додати трохи розкутості, хоча я й не хворий психічно і з головою у мене все гаразд, але є деяка зайва скутість, якась розтренованість в емоційному плані; тобто в тому, що стосується брошур, — моя голова у чудовій формі, а от в інших справах я слабенький. Почуття — як м’язи, думаю я далі. Їх потрібно тренувати; для того щоб бути у формі, потрібні щоденні тренування. А я занедбав цю сторону мозкової діяльності. Чесно кажучи, я вже давно перестав тренувати ці центри, і вони заснули: зледачіли, залягли, як ведмідь у барліг, і впали в сплячку, вони виживають за рахунок внутрішніх резервів, але востаннє підживлення було мізерним та нетривалим, та й було це давно, тому вони поховалися, як роблять поранені звірі, а зараз заснули і думають, що непогано б підлікуватися танцями і живописом. Вільний рух у залі під музику, потім помалювати; може, прямо пальцями, я гадаю, що саме таким живописом займаються у цій будівлі: закуповують гуртом фарби і мазюкають собі від душі, так я собі це уявляю, а можливо, проводять скромні і невибагливі виставки, де присутніх пригощають кавою з вафлями в затишній атмосфері, без претензії на видатні досягнення, тому що вся біда якраз в установці на досягнення, на обов’язковий успіх, у тому, що я повинен досягати успіхів, які нікому й не снилися, стати першим і найкращим у своїй сфері, що всі ми повинні ставати найкращими, прагнути до успіхів і досягнень, а після того, як ми довгий час показували найкращі результати, нас спостигає втома, така втома, що хочеться нічого не робити, тільки спати, та ми не дозволяємо собі спати, бо як можна дозволити собі спати, коли треба гнатися за досягненнями, а які можуть бути досягнення, якщо ти спиш; ми розуміємо — одне з іншим не поєднується; отже, треба менше спати і більше працювати, і от, не дозволяючи собі поспати і постійно ганяючись за новими досягненнями, ми приходимо до того, що з’являються перші протікання, вода просочується по краплинах, потім струмочками, і, врешті, нас заливає потоп, і тут уже нічого не вдієш і воду не зупиниш, вона все прибуває, і не встигнеш озирнутися, як уже всі ми цілодобово займаємося лікувальними танцями і живописом, і грець з ними, з усіма досягненнями. О восьмій годині вона прийшла на роботу. Вона приїхала на автобусі, пройшла пішки коротку відстань від зупинки й увійшла в будиночок, мені так і кортить сказати «в будиночок серед прерій», хоча я знаю, що це дурість і абсолютно не відповідає дійсності. Через кілька хвилин після того, як вона увійшла в будиночок серед прерій — останнє, як уже сказано, треба розуміти в суто умовному значенні, — звідти вийшов нічний черговий, сів у машину і поїхав додому, як я думаю, щоб лягти спати. Нерідко буває так, що все йде природною чергою, тому мій висновок про те, що він поїхав додому відсипатися, навряд чи можна вважати занадто поспішним. Бідолаха пропрацював цілу ніч і від того втомився. Тому він ляже спати, коли інші прокидаються. Тоді як дружина і діти встали і підуть на роботу і в школу, він буде спати. Несправедливо, можна зазначити з цього приводу, але світ взагалі несправедливо влаштований, і треба до цього звикати. Хтось повинен працювати ночами. А комусь це навіть подобається. Світ уночі інший, ніж удень, я й сам був цієї ночі трохи не такий, як зазвичай, а тепер настав ранок, і, здавалося б, я повинен знову бути самим собою, однак я не можу з упевненістю стверджувати, що так воно і є. Настав ранок, і мені слід було б прокинутися в своєму ліжку, дістати «Афтенпостен», забувши після цього зачинити двері між спальнею та кухнею, прийняти душ і, як завжди, повернутися до промоклої газети, та замість цього я сиджу під деревами між комунальним майданчиком для покинутих автомобілів і согнським компостним полем. Я згортаю спальний мішок, пригладжую волосся, розправляю, як можу, зім’ятий одяг і спускаюся вниз, де заходжу в будиночок — серед прерій, хочеться мені додати, хоча ніяких прерій в нашій частині світу немає. Вона одразу впізнала мене. Сьогодні я у неї — перший клієнт, перший клієнт цього дня, якщо тільки це називається словом «клієнт», напевно, це зветься інакше — може, користувач, та, як би там не було, сьогодні я перший відвідувач, і вона мене впізнала. «Знову ти?» — питає вона. Звісно, це я. Така от невдача — моє авто знову забрали до вас, кажу я. Я примудрився поставити його на такій вулиці, де ще не було зроблено прибирання, ну і попався. Знову. Вчетверте. За три роки. Підряд. Як не прикро і як не сумно, та така правда. Вона знову просить мене нагадати номер автомобіля, я його називаю, і вона під мою диктовку набирає його на клавіатурі, поглядаючи при цьому на мене і на спальний мішок, який я тримаю під пахвою. Вибач, що я питаю, каже вона врешті, я