Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

12.06. Хворіємо втрьох. Нам відригується сосною. Більше ніколи в житті не гляну на джин.

13.06. Мить тому пішов Лешек. Ледь за ним замкнулися двері, як зателефонувала бабуся.

— Малинко? Ти застуджена?

— Ні, тобто трохи, — я не хотіла втаємничувати бабусю в історію з джином. — Але я вже одужую.

— Найважливіше добре прогрітися. І ти мусиш пити ехінацею, вона зміцнює імунітет. Допомагає при всьому: застуді, грипі, отруєнні…

— Я ще сьогодні заскочу до аптеки. А що там у тебе?

— Власне. Я мала дивний дзвінок. Учора вранці зателефонував твій хлопець.

— Рафал? Але ми вже не разом. Пам'ятаєш, ми ж із ним порвали?

— Пам'ятаю. І коли він сказав: «Я наречений Малинки», я зразу його присадила.

— А що він на те?

— Гмикнув, начебто знітився, але потім сказав, що ви й надалі зостаєтеся приятелями.

— Мені нічого про це невідомо. — Я старалася, щоб це звучало байдуже. — Що він хотів?

— Власне, зателефонував стосовно того шматка землі під Краковом, який я успадкувала по Антонію. Питав, чи ти вже про це зі мною розмовляла. Я відповіла, що ні, а він: «Малинка обіцяла, що замовить за мене слівце…»

— І ти додержала обіцянки, — шепнула Евка.

— Йдеться про продаж ділянки. Здається, дуже вигідний. «Знаю, — каже він, — що Малинчиній родині потрібні гроші, і таке влиття готівки їм, напевно, згодилося б». Потім став розповідати, що має хорошого покупця, але вирішувати треба вже сьогодні.

— І що ти зробила? — крикнула я. — Продала?

— Ще ні. За годину він має сюди приїхати, щоби скласти угоду. Я намагалася до тебе додзвонитися…

— Я вимкнула телефон.

— Добре, що я врешті тебе впіймала. І що з тим продажем? Я мала записати ту ділянку на тебе, але якщо ти сама просила Рафала…

— Він збрехав. Нічого не підписуй! Ми ніякі не приятелі. Він намагається шахрувати в мене за спиною.

— Не розумію.

— Зараз я дам тобі Евку. Вона ліпше тобі це пояснить. — Я передала слухавку Евці.

— Доброго дня, це Ева.

— Привіт, як там любовні справи з білявцем? Квітнуть?

— З'явилися перші бруньки.

— Він уже освідчився тобі в коханні?

— Набирається відваги. Дозріває. Так мені принаймні здається, але я була б удячна тому, хто розвіяв би сумніви. Коротше кажучи, я благаю про ворожбу.

— Ти мала розповісти про Рафала, — нагадала я.

— А власне. Спершу мушу вам розповісти про Рафала. Виглядає це так. Рафал порвав із Малиною півроку тому.

— Малинка казала, що це вона від нього пішла.

— Вона не хотіла жалості з боку рідних. Але факти такі, що порвав Рафал. Ці півроку він оминав її десятою дорогою, не дзвонив, не вітав зі святами, нуль контактів. Хіба вважати контактом одноразове «привіт», недбало кинуте на святвалентинівській забаві та імлисту обіцянку зателефонувати. Додам також, що чи не одразу після розриву він став зустрічатися з давньою знайомою, донькою багатого адвоката.

— Ах, який вітрогон! — розхвилювалася бабуся.

— Несподівано кілька днів тому зателефонував і запропонував відновити неіснуючі дружні узи. Малина, все ще закохана по кінчики своїх великих вух, ані миті не вагалася. Прибула на побачення, повна ілюзорних сподівань. На щастя, вона не встигла поділитися ними з Рафалом. На півсекунди раніше той подякував їй за те, що вона не намагається повернути те, що віддавна було жменею холодного попелу. Коротко кажучи, він удячний Малині за те, що вона не благає його повернутись. А потім висловив справжній привід побачення. Йдеться про вашу ділянку, яка прилягає до ділянки його товариша. Батько того товариша хоче відкупити у вас землю, збирається будувати там віллу. Нібито він уже вас просив, але наштовхнувся на відмову.

— Три роки тому якийсь грубіян розмахував мені попід носом пачкою банкнот. Припхався через день після похорону Антонія, стерв'ятник нещасний. А коли я наказала йому забиратися, заявив, що я не ладна абстрактно мислити. Бо не можу уявити собі перетворення великого шматка землі на купку банкнот. Нахабний тип.

— Це і є батько його товариша. Рафал дуже його шанує, тому запропонував свою допомогу. Розраховував, що Малина його підтримає.

— Як він міг бути таким наївним? Розриває з дівчиною за п'ять хвилин до весілля і щиро вірить, що єдиним почуттям, яким та його подарує, буде симпатія?

— Малина сама його в цьому переконувала. А ми ж обидві знаємо, як вона вміє приховувати свої внутрішні драми.

— Переді мною так точно, — визнала бабуся. — Я гадала, що Рафал їй набрид і що вона вибрала наукову кар'єру.

— Вона заморочила і Рафала. Тому він не вагався, коли просив її про допомогу.

— А що на те Малинка?

— І тут, на жаль, у неї здали нерви. Замість того щоб для різноманітності подарувати йому трохи ілюзорних надій, вона вивалила все, що про нього думає. А що вже встигла випити два пива, то не добирала слів.

— Рубонула з плеча? Він на це заслужив!

— Авжеж. Вона повинна була це зробити на півроку раніше. Коли він розірвав із нею п'ять по дванадцятій.

— Як то, хіба вони встигли одружитися? — злякалася бабуся.

— На щастя, ні. Вдаючись до вислову «п'ять по дванадцятій», я мала на думці реальний час на годиннику, а не так звану гірчицю по обіді. Просто Рафал повідомив її про розрив через п'ять хвилин по завершенні старого року.

— Якщо точно, то шість, — уточнила я.

— Досконале відчуття часу, — прокоментувала бабуся. — Я тільки не розумію, як він міг після всього просити мене продати ділянку.

— Він же інтелігентний. Після Малинчиного вибуху зрозумів, що та дуже переживає розрив. А що добре її знав, то добре знав і те, як ваша внучка розправляється зі своїми смутками. Буду брутально щира. Вона виполіскує їх з організму за допомогою пива.

— Он звідки той голос. А я повірила, що це застуда. Малинко, ти там?

— Тримай. Бабуся хоче з тобою говорити. — Евка подала мені слухавку.

— Так, — бовкнула я, червона як буряк.

— Нема чого соромитися. Бабусі теж траплялося топити хробака у вині. Якось, коли мені було шістнадцять, я страшенно заправилася трійлом. Мені мало зуби не повирвало, так нудило. А тебе?

А мене? Відвертість за відвертість.

— Я ледве встигла відкрити рота, бо пішло через вуха та ніс.

— Моя кров, — підсумувала бабуся. — Іншого разу ти не повинна брехати. Вали правду в очі, замість задихатися під покришкою. Я ж не Геня.

— Знаю, мама дістала б інфаркт. Це її спосіб виявляти почуття.

— Стосовно твого похмілля… Ти можеш пити ехінацею, швидше прийдеш до норми. Пару ложок настоянки і…

— Я, мабуть, не проковтну. На звук слова «алкоголь» мені стискається горло.

— То купи в