Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Вічник 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Вічник" автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 72
Перейти на сторінку:
а й навчився чути, як вони ростуть, солодко порипуючи печеристими мускулами. Я обходився з ними без ножа, бо гриби не терплять заліза, гублять від нього смак. Лише бундаті трутовики мусив зрізати лезом.

Найцінніші гриби давав ялиновий ліс, лише за малим слабші росли під березами. Гриб понад грибами – жовта лисичка. Ніяке м'ясо не рівняється з нею, дає вона силу й здоров'я, чистить кров, замінює зеленину й садовину. Застиглі вогненні язички лісу! За ним уже йде білий гриб, яким смакують і ведмідь, і білка. Але не гірший і польський гриб, і моховик, і дріжджі, і рижок, і піддубник, і грузд. Вони давали мені на зиму міх сухих вітамінів. Не поступається білякові й сироїжка, яку в нас називають ще голубінкою, бо найсмачніші з її роду мають синю, буру й зеленувату шапочку.

Свіжі гриби на моєму столі були майже цілий рік. Починаючи з ранньовесняних сморжів і зморшків – до пізніх бородатих глив і зимових опеньок, що в безморозний день вистрілювали з пнів оксамитовими пломінцями на мохнатих кривих ніжках. А осінні опеньки я збирав навіть поночі, бо вони світяться на пнях блідо-зеленим сяйвом. Виломиш грудку і йдеш лісом, як із світильником. Свинюхи звично росли на горбах мурашників, здіймалися як вавилонські вежі. Мені видиться, що сіяли і підживляли їх самі муравлі, щоб потім засмакувати грибний цукор.

Гриб, як і чоловік, любить простір, тепло і воду. Але при сьому криється і від сонця, і від вітру, і від чужого ока. Я збирав їх так, щоб сонце було за спиною, і ходив колами. Що не виділо око – видів ціпок. За запахом трави я знав, які тут мають бути гриби. Одні під хвойними піддашками, другі – в росянистій папороті, треті – стороною від дерев, бо під ними земля найхолодніша. Або під горбками листя, як люблять ховатися волохаті грузді. Чи під колючою глицею блисне слизькувате гніздо маслюків. Зрідка поставала у всій красі королиця (мухомор кесаря) – найсмачніший гриб. Справдешній мухомор, лише з жовтою ніжкою.

Ніяким грибом я не гордував і вислідив, що майже всі вони, крім блідої поганки, добрі. Якщо не для їжі, то для ліку. Головне, брати гриби молоді, сильні, пахучі. Дрібно насічеш, повариш недовго, промиєш студеною водою, а далі – смаж, запікай. Я готував по-своєму: кожен гриб посипав сіллю, тмином, полиновою трухою (замість перцю), обкладав скибочками луженої дичини, обгортав листям пахучих трав і загрібав у гарячий попіл. Гадаю, такої смакоти не знав і пан Драг. Той, що у Відні, студений мій отець.

Гриби до того ж стали моєю лічницею на довгі роки, на все життя. Від застуди мене боронили козляки і ялинові слизняки. Вони схожі на маслюки, слизьку шкірку треба зняти в окропі. Кашель минав після того, як уволю подихаєш тертою чагою. Вона й кров нараз спиняє. А нариви ліпше обкладати жовтим оживиком. Грузді добре чистять нирки. Молочник поможе ревматичним кісткам. Жовті опеньки розслаблюють кишки, коли шлунок тяжко робить. Гриб веселка, що живе лише одну добу і гидко пахне, забирає кислі солі, коли мучить подагра. Печериці вгамовують кров'яний тиск, прояснюють мозок. Вони рясно плодилися на букові чи тополі аж до снігу – шапка на шапці. Солодкі й ніжні, як м'ясо курятка.

Декотрі лісові гриби такі сильні, що нищать мізерні грибки на тілі людському. Той же біляк чи волоконниця. Відварами з них можна звести екзему і навіть рак. А гіркий перцевий гриб помічний сухотникам.

Придивлявся я й до мухомора – красного короля лісових галяв. Не може такий сподобний гриб бути пустим. Сороки ним смакували, кози, олені та всяка лісова дрібнота. Чому ж його люди минають? Спершу я підвішував шапочки в хижці, аби мух відганяти, а далі навчився робити мазь, що знімала біль при ломоті, натруджених суглобах, вивихах. Набивав свіжими мухоморами (лише черленими, не білими!) горнець, замазував глиною і клав у теплий торф на кілька тижнів. Хай перепріють. Тою кашкою відтак змащував болючі місця, обв'язував онучкою. Дуже помагало. При солях у кістках теж дає раду. Порхавкою, що бубнявіє після дощу, я обкладав порізи й синці.

Осібно хочу сказати про трутовик (чагу). Росте він на березі й чорній вільсі, пожираючи деревні соки. Найтучніші нарости на деревах, уражених блискавкою чи морозом. Брати треба лише тверду, здорову чагу, рубати, сушити й сокотити, аби не відсиріла. Перетерта на порошок, вона мені замінювала чай і каву. Тіло відразу відчувало полегкість. Настої чаги помічні при застуді й хрипотах, а головне – при раку. (В сьому я не раз усвідчився згодом. А в тайзі будучи, чув від руських старовірів, що чагою вилікував рак губи і князь Володимир Мономах).

На модринах знаходив я дивовижний трутовик-агарик. Його губчасті срібно-білі вежі схожі на ті, що ліплять оси. Буває, одну особину важко обхопити руками, а важить більше трьох пудів. Сей гриб приніс велику поміч у моєму нехитрому укладі. Спочатку я нарізав з нього губки, якими мився сам і протирав свої шкури. А відтак навчився робити шкури з нього. Пластав трутовик на широкі коржі, вимочував їх у теплій калабані, плющив, відбивав палицями. З маленьких кусників виходили платки, що добре заживляли рани. А з великих я шив м'який натільний одяг, краяв обруси для втирання.

Ловецький пал якось непомітно перемінився на грибарський. Припах дичини мене вже так не хмелив. Може тому, що потрібні білки я діставав тепер з иншого. Грибовища стали моєю кревною вотчиною, моїм городищем.

Гриб-часничник, тонконогий, з буруватою шапинкою, цілком замінив мені часник. Бородату лапшу «курячих лапок» я кришив у миску і варив, як курячу поливку. А який солодкий і хрусткий «відьомський віник»! Сей іржавий гриб направду звисає віником із молодих ялинових гілок. З твердих грибів-копит я стругав тарелі й горнятка, навіть капці собі майстрував.

Загадку грибів пізнав я раніше, ніж їх назвиська. Як дикий кабан, приколінно повзав устілом старого дубника і радше ніздрями, ніж руками, вгадував під листом опецькуваті гриби, сподібні до облупленої крумплі. Вони росли по троє і так запаморочливо пахли, що хотілося співати. Підсушені, я носив їх за пазухою, аби той пах довше був при мені. Перегодом я дізнався, що сі гриби називаються трюфелями, що вони великопанська їда. Овва, а я хіба не був одноосібним паном у своїй хащі?!

До старих колін не минає радість стрічі з файним грибом. Може, тому що неохоче і далеко не кожному відкриває він свою потайливість. Може тому, що живе триб недовго,

1 ... 25 26 27 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вічник"