Володимир Опанасович Обручев - В нетрях Центральної Азії

Потім слуги подали всім кальяни — невеликі металеві коробки з довгою трубкою, яку брали в рот, а слуга запалював тютюн в другій короткій трубці, зануреній нижнім кінцем у воду, що наповнювала коробку. Таким чином тютюновий дим проходив через воду. Професор курив сигари, але для пристойності йому теж довелось зробити три затяжки, поки не згоріла маленька порція тютюну, покладена в люльку. Секретар взагалі не курив і після першої затяжки так закашлявся, що викликав усмішку амбаня, який похитав головою.

Я звик до кальяну і курив з задоволенням. Амбань заявив, що тютюн найкращий, привезений з Ланьчжоу в Ганьсу.

Коробку з подарунками чиновник, що зустрів нас у другому дворі, взяв там же і відніс до амбаня.

Покуривши, амбань встав і, висловлюючи подяку за підношення, спитав з усмішкою, чи всі жінки в Німеччині такі огрядні, як намальовано на коробці, і чи завжди ходять напівроздягнені. Що відповів секретар, я не зрозумів, але амбань розсміявся і, склавши кулаки, підніс вгору великі пальці, чим китайці виявляють велике задоволення. Після цього він поклоном відпустив нас і пішов з своїм почтом в глибину залу. Ми розкланялись і вийшли в супроводі одного з чиновників до третього двору, де той, прощаючись, побажав нам щасливої дороги.

Ранком на другий день той самий чиновник привіз нам подарунки-відповідь — тушу баранини, побачивши яку, професор поморщився, кілька коробок китайського печива і невеличку головку цукру — все це як провізію на дорогу. Він спитав, чи нема в нас туалетного мила і стеаринових свічок — для дружини амбаня. Професорові довелось видати з дорожнього запасу пачку свічок і брусок мила. Одержавши це, чиновник запросив секретаря поїхати з ним в яминь і одержати заготовлений дозвіл на розкопки в Турфані. Секретар і Лобсин поїхали з чиновником, і через годину Лобсин повернувся з паспортами і дозволом.

Професор віддав передню частину барана хазяїну заїжджого двору, а задню залишив в запас на дорогу разом з печивом і цукром. Німецького гебека в них уже не було, і він примирився з думкою, що доведеться їсти китайське печиво.

Цей день пішов на переговори з китайськими возіями про переїзд в Турфан, куди можна було проїхати за три дні на довгих, тобто не міняючи коней на станціях. Ми найняли двоє дужих коней для легкого воза і три мули для вантажного. Секретар з моєю допомогою купив чотири китайські лопати, два кайла, обгорткового паперу і вати для загортування дрібних речей, добутих при розкопках, та харчів на дорогу. Професор звелів також купити пляшку китайської горілки, дуже міцної, але погано очищеної, з запахом сивушної олії.

Дорога в Турфан іде на південний захід глибоким зниженням у Східному Тянь-Шані, в північній частині якого розташоване Урумчі. Поминувши жваві вулиці міста і його південного передмістя, приміські сади й городи, ми виїхали в степ і незабаром піднялись на плоский перевал через низькі пасма Дуншань. Направо від нашої дороги йшли в далечінь на захід пасма Тянь-Шаню, підносячись дедалі вище. Там були долини рік Каш, Текес і Хайду-Гол та плато Юлдус, населені кочовиками. Ліворуч височіли скелясті відроги гірської групи Богдо-Ула, найвищої в цій частині Тянь-Шаню на схід від Урумчі. Дві вічноснігові вершини цієї групи часом показувалися з-за відрогів і хмар.

З перевалу дорога спустилась в довгу й широку западину з озерами Сайопу і Айдинкуль, облямованими заростями очерету.

Цією западиною ми їхали до заходу сонця. Богдо-Улу весь час видно було ліворуч, і її снігові вершини вабили до себе подорожніх, що знемагали від спеки. Поза заростями дно западини було пустинею, вкритою щебенем і галькою.

Ночували на станції Ту-Дун, де воду дають чудові джерела. Кімната тут була брудна й темна, так що професор визнав за краще спати на своєму возі. Спати йому дуже заважали комарі, вони пробирались через щілини, а секретар у фанзі виспався добре.

Другого дня дорога йшла поблизу озера Айдинкуль по солончаках і заростях, наближаючись до хребта Джаргес, який стрімко обривається до западини озера, облямовуючи його з півдня. Незабаром показалась зелень великого оазиса Даванчин біля підніжжя хребта, і я гадав, що його зрошують річки, які стікають з гір. Але виявилось, що вода виходить численними джерелами з дна западини, утворюючи кілька річок, які перед підніжжям хребта Джаргес зливаються в цілий потік, що проривається через цей хребет дикою непрохідною ущелиною.

Від станції Даванчин дорога піднялась на перевал через хребет, а потім довго йшла мальовничими ущелинами його південного схилу до станції Хукулу. Далі ми їхали то між різнобарвними жовтими і червоними голими горбами, то ділянками чорної щебеневої пустині і пізно ввечері, дістались до станції Куурга.

Останній день був гнітючий. Довго їхали голою пустинею без всякої рослинності, спускаючись дедалі нижче і наближаючись до широкої западини південного підніжжя Тянь-Шаню, що лежить нижче рівня океану. Сонце пекло нестерпно. Тільки після полудня почались кольорові горби, яри і, нарешті, пасмо невисоких гір Ямшинтаг, через яке ми їхали долиною з садами і городами таранчів. Показались незнайомі нам дерева — тутові, горіхові, пірамідальні тополі, туя і виноградники; все свідчило про дуже теплий клімат. Зупинились на заїжджому дворі в передмісті китайського Турфана.

Слід сказати, що Турфан складається з двох міст: китайського, де живуть амбань, манчжурські солдати і китайські торговці та ремісники, і мусульманського, де живуть таранчі, тобто тюрки, які становлять корінне населення Східного Туркестану, і їхній князь. Обидва міста віддалені одне від одного на 2–3 версти і оточені садами, виноградниками, городами і полями, які зрошуються ариками з річок, що утворюються з численних джерел в долинах, які проривають Ямшинтаг.

За дорученням професора я розпитував хазяїна заїжджого двору та інших китайців про руїни стародавніх міст. Ми довідались, що верст за 15 на захід від мусульманського Турфана є руїни великого міста Яр-Хото, за 5 верст на південь від китайського Турфана — старий Турфан, теж в руїнах, а на сході біля підніжжя того ж пасма гір Ямшинтаг в кількох місцях є руїни Кара-Ходжі, Ідикут-Шарі, Астана, Муртука та ін. Ми довідались також, що ці руїни дуже потерпіли під час останнього мусульманського повстання, бо таранчі знищили зображення буддійських божеств — статуї і фрески, а штукатурку храмів вони віддавна використовують для удобрення своїх полів, в грунті яких мало вапна.

Ці відомості дуже засмутили професора, який із старих книг знав про багатства стародавніх міст у цій місцевості, ще ніким не вивчених, і тому сподівався на багату здобич старожитностей. Але оглянути руїни все-таки треба було, а розкопки