Ілля Андрійович Хоменко - Смарагдова планета

Консультант. Ну, не вийшла у вас історія кохання. І зоряного мандрівника також не вийшло. Воно й не дивно. Як можна описати те, чого не існує?

Автор. Можна. Це від людини залежить.

Консультант. Знаєте що? Здібності у вас є, перша невдача — це гарантія майбутнього успіху. Пишіть про те, що ви бачили. Спробуйте себе в журналістиці. У мене є знайомий редактор вечірньої газети. Хочете, познайомлю?

Автор. Дякую.

Консультант. Приносьте свої нові речі. Перо у вас вправне.

Автор. До побачення.

Консультант. На все добре.

(Причиняються двері, стихають кроки в коридорі, музичний перехід).

Голос. А за годину відвідувач уже пробирався від станції приміської залізниці в глиб осіннього лісу. Пахло зів’ялим листям. Щось дуже хороше в житті молодої людини назавжди ставало минулим. Час підганяв. Він побіг. Вечірнє сонце підстрибувало в кронах високих дерев. Поблизу нічого не було. Юнак відчув це. І почав змінюватися.

Автор. Енергії майже не залишилося. Потужність силових полів, що утримували молекули мого тіла, зменшилася. І я перетворився на позбавлений ваги газ. Поплив у повітрі, відчуваючи, як зникає моя здатність бачити небо, чути птахів… Як розпадається на фрагменти моє людське «я» і разом з тим — залишаються спогади. Залишається тепле море під зорями, місяць-супутник смарагдової планети, прекрасна дівчина… І я залишаюся в її пам’яті назавжди.

Голос. Юнака не стало. Кілька хвилин він переливався ще по траві великою краплею, пругкою і невагомою. Потім поплив у повітрі прозорою хмарою, зітканою з пахощів квітів, невідомих Землі. Розбився об високе дерево і дерево теж почало змінюватися, скидаючи непотрібний камуфляж листя, розправляючи зморшки кори, ховаючи кудись у середину важкі віти… Величезна, лискуча, ніби з литого металу, сигара тихо відірвалася від Землі і розчинилася у темному надвечірньому небі. Місце, яке вона залишила, швидко заростало пожовклою осінньою травою. Зникло зів’яле листя на невеличкій галявині. Покинутий рукопис також став розчинятися в повітрі…

Автор. Будьте щасливі, залишаючи дорогий вам край. Адже ви забираєте його з собою назавжди в усі свої мандри. Будьте щасливі, залишаючи тих, кого любите і хто любить вас — поки житиме їхня пам’ять, ви будете разом із ними. Не бійтеся розставатися і даруйте тим, хто залишається, радість усього, що ви бачили і що бачити їм не дано.

Голос. В лісі було затишно і тихо.

(Космічна мелодія поступово переходить в мелодію пісні).

Ілля Хоменко, Володимир Фоменко

ВТІКАЧ

Фантастична радіоп'єса

Від авторів. Шум вулиці провінційного міста. Перед невеличкою кав’ярнею кілько столиків під строкатими парасолями. До одного з них невпевненою ходою наближається втікач.

ВТІКАЧ: Дозвольте? Тут вільно?

ГОЛОС: Так. Сідайте, будь ласка.

ВТІКАЧ: Дякую. Офіціант! Каву без цукру… (Смакує). Який незвичний присмак…

ГОЛОС: Тут у каву додають трохи цикорію. Фірмовий напій. Щосуботи я п’ю каву саме тут. Уже кілька років. І вам раджу. Більше ніде так не готують.

ВТІКАЧ: У мене чудернацький вигляд, чи не так? Я не здивував вас?

ГОЛОС: Чим?

ВТІКАЧ: Своїм одягом, зачіскою, манерами… Іншими прикметами, що видають іноземця.

ГОЛОС: Ні. Ви мене зовсім не здивували. У нас давно не дивуються іноземцям. І не приглядаються до чужого одягу. Кожний одягає, що хоче.

ВТІКАЧ: Як гарно у вас. Місто в каштанах. Чи як у вас ці дерева називають?

ГОЛОС: Називайте каштанами, якщо вам це до вподоби.

ВТІКАЧ: Я недавно був на війні. Який це жах! Саме отакий райський куточок — дерева, троянди, ошатні будинки — за якихось півхвилини одною ракетою — на попіл.

ГОЛОС: Даруйте, війна — це де?

ВТІКАЧ: Де саме війна?..

ГОЛОС: Дивна країна. Ніколи не чув про таку. Війна… Це острів? Кажете, там сталася катастрофа з ракетою? Яка трагедія…

ВТІКАЧ: Ви… Ви не знаєте — що таке війна?

ГОЛОС: Ні. Я взагалі не обізнаний з географією.

ВТІКАЧ: А у вас що, ніколи не буває воєн?

ГОЛОС: Катастрофи трапляються і в нас. Якщо ви їх маєте на увазі. Аварії… Ось учора приміський потяг зійшов з рейок. Наш головний лікар через це на роботу запізнився.

ВТІКАЧ: Так… Ви знаєте, в мене мало часу. Зовсім обмаль. А хочеться ще місто оглянути. Можливо, я поживу у вас. Мені тут так подобається.

ГОЛОС О, будь ласка! Пробачте, що одразу не запросив вас до себе. В мене затишна кімната. Сосна під вікнами. Повітря чудове. Живіть, скільки захочете.

ВТІКАЧ: Я не мав не увазі вашу оселю, дякую. Але… Ви що, так просто запрошуєте до себе незнайомця? А якщо я злодій? Шахрай?

ГОЛОС: Екзотична професія. Ви мені повідаєте коли-небудь, що це за фах — шахрай?

ВТІКАЧ: Це швидше — покликання…

ГОЛОС: Пийте каву, охолоне.

ВТІКАЧ: (П’є). А з поліцією у мене проблем не буде? Я, знаєте, документи загубив. Взагалі, який тут паспортний режим? Як довго можна не ставати на облік?

ГОЛОС: Поліція? У цьому слові знайомий корінь: пол… Полі… Не підказуйте. Так. Поліфунціональність, полісемантика… Поліція — це, мабуть, служба суспільного добробуту. А навіщо вам ставати на якийсь облік? Вони самі вас розшукають, якщо вам щось знадобиться. Зателефонуєте. Скажете, чого потребуєте — і все.

ВТІКАЧ: У вас що — і поліції нема? Спеціальної служби для боротьби з підривними елементами, ворогами влади, злодіями?

ГОЛОС: Нема. А може, і є. Ви не хвилюйтесь так. Пошукаємо разом, якщо вам дуже потрібно.

ВТІКАЧ: Боже мій! Нарешті… Щасливий сон. Щасливий, щасливий світ!

ГОЛОС: Що з вами? Вам погано?

ВТІКАЧ: Мені ніколи не було так добре! Скільки пошуків. Скільки страждань. Ви не повірите. Я не іноземець. Я взагалі не з цього світу… Ні, ні, не думайте про мене погано…

ГОЛОС: А я й не думаю. Я слухаю вас.

ВТІКАЧ: Ви знаєте, що таке паралельні світи?

ГОЛОС: Приблизько.

ВТІКАЧ: Це дуже просто. Для того, хто знайомий з теорією відносності та нелінійною геометрією… Втім, уявіть собі: у Всесвіті існує безліч паралельних світів. І кожний живе за своїми законами. І всі вони — у чомусь подібні, у чомусь — ні… Здається, я перебував у найгіршому з них.

ГОЛОС: Знаєте, вам, думаю, справді краще піти зі мною.

ВТІКАЧ: Ви не вірите, що я з іншого світу, який існує в паралельному просторі та часі?

ГОЛОС: Чому? Мій сусід — народився в іншій Галактиці. У нього досить дивні звички. Щоправда, в шахи він фас добре. А на третьому поверсі, я знаю, мешкає людина з минулої епохи. Вона випадково потрапила в наш час э науковою експедицією.

ВТІКАЧ: Ви давно мандруєте