Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Я прийняв це рішення і вважаю, що твій батько має рацію. Ти не заслуговуєш на таке життя.

— А ти заслуговуєш?! — перебила його Еора. — Ти ні в чому не винен. Ти не можеш відповідати за дії інших людей. Це ж цілковита маячня! Стародавні жили давно й нічого не розуміли в коханні, судячи з усього. Що це за дурний закон такий?! Як можна нас розлучити!? Це не вкладається в мене в голові. Чому через одну людину мають страждати кілька десятків людей? Я ще раз поговорю з батьком. Напевно є якісь нюанси в законі, які допоможуть уникнути вигнання для всіх. Це ж абсурд, те, що відбувається... це якийсь страшний сон, це не може бути реальністю, — дівчина зірвалася на крик і розридалася.

— Мила, кохана моя, ти маєш прийняти це все і змиритися. Ми обов'язково будемо разом... але в іншому житті, — він притиснув її до себе, намагаючись запам'ятати тепло її тіла, її запах.

— Маячня! Я їду з тобою! Я все вирішила й мене ніхто не зупинить, — дівчина вирвалася з його рук і крокувала туди-сюди галявиною. — Нам треба знайти людину, яка нас одружить, і тоді ніхто не зможе мене залишити на Альканторі. Я буду твоєю дружиною і членом твоєї родини. Батько просто не матиме вибору.

 Кеонол став перед коханою і подивився їй у вічі.

— Отямся! Ніхто, чуєш, ніхто не піде проти Володаря. Ніхто не ризикуватиме своєю сім'єю. Ти розумієш, на який ризик ти наражаєш інших через свою впертість? Ти зараз думаєш лише про себе.

 Еора знесилено опустилася на землю.

— Я думаю про НАС! Я не можу змиритися. НЕ МОЖУ! — з цими словами вона схопилася і злетіла високо в небо.

 Їй потрібен був рух, політ... Вона не могла просто сидіти й чекати, коли її життя остаточно зруйнується. Тейя знайшла доньку біля улюбленого дерева, на березі озера.

— Донечко, як ти? Бачилася з Кеонолом?

— Матусю, має ж бути якийсь вихід.

— Мені дуже шкода... ти маєш прийняти це. Батько теж дуже засмучений. Йому завжди подобався Кеонол і він бажав вашого возз'єднання, але доля розпорядилася інакше.

— Я не можу це прийняти. Ніколи не зможу.

— Все, що ми можемо, це прощальна вечеря. Володар і так пішов на неможливе. Він дав три дні, щоб усі могли попрощатися. Хоча закон говорить, що вигнання має відбутися відразу після оголошення вироку. Повідом Кеонолу, що ввечері ми його чекаємо на вечерю.

 Тейя поцілувала доньку й полетіла.

 Вечеря пройшла практично в повній тиші. Жодні слова не могли передати настрій присутніх. Це було прощання назавжди...

Коли Кеонол проводжав Еору, та прошепотіла:

— Ти знайшов людину, яка нас одружить? Пінна не змогла знайти. Я просто в розпачі...

— Я теж поки що не зміг.

— Коханий, у нас залишається лише один день! Залучи всіх своїх друзів і знайомих. Ти ж хочеш, щоб ми були разом? — вона зазирнула в його очі.

— Звичайно, кохана, — він поцілував її, ніби прощався назавжди. — Ми вранці зустрінемося ще. Відпочивай, моя рідна, — і повільно пішов, залишивши її стояти біля кімнати... знаючи, що тепер іде назавжди.

 Коли принцеса увійшла до кімнати, помічниця запропонувала випити заспокійливий еліксир, виготовлений самою Тейєю.

— Твоя мати сказала, що ти маєш дуже втомлений вигляд і тобі треба виспатися. Адже ти не спала нормально останнім часом. Це дасть змогу завтра бути зі свіжою головою.

 Еора вирішила, що свіжа голова їй точно знадобиться, адже завтра вирішальний день. І нічого не підозрюючи, випила цей напій.

 Еора розплющила очі. Яскраве сонце заливало кімнату. Вона солодко потягнулася і покликала Пінну. Посміхнувшись подрузі, вона сказала:

— Я так добре виспалася. Дивно, дуже їсти хочеться. Можна подумати, що я їла востаннє кілька днів тому, — розсміялася вона. — Мені здається, що я б зараз за десятьох поснідала.

 Тут вона уважно подивилася на Пінну.

— Що сталося? У тебе такий винуватий вигляд.

— Я... — дівчина запнулася. — Пробач мені.

— Та що сталося? Ти зіпсувала мою сукню чи ще щось?

Помічниця полегшено видихнула.

— Так, зіпсувала сукню, яку ти сьогодні мала одягнути. Вибач. Зачепилася і впустила її в багнюку.

— Ха, такі дрібниці, — розсміялася Еора. — Це не варте того, щоб так засмучуватися. Ти ж знаєш, суконь у мене багато. Давай краще поснідаємо, поки я тебе не з'їла.

 Дотримуючись свого звичайного розпорядку, принцеса після сніданку полетіла в сад. Усе було як завжди, але щось її турбувало. Щось було не так. Чогось бракувало... Вона присіла біля дерева, якому колись допомагала виростити плоди. Дерево зашуміло листям.

— Ти щаслива?

— Так, звісно, щаслива.

— Де твій коханий? Чому ти сама?

— Який коханий? У мене нікого немає.

Еора дуже здивувалася дивним запитанням. Та відчуття занепокоєння не минало...

 Дні йшли за днями. Періодично дівчина бачила якусь квітку або місце в саду, які їй щось нагадували, але вона не могла вловити ниточку зв'язку зі спогадом. Наче цю ниточку обрубали. Коли вона ділилася з Пінною своїми відчуттями, та якось дивно реагувала на такі одкровення. Це все стало викликати здивування і роздратування. Якоїсь миті Еора вирішила, що божеволіє. І це реально злякало її, змусивши звернутися до палацового цілителя Іллізика.