Ведана - Димок і "Биті Горобці", Ведана

Розділ вісімнадцятий, дія снодійного.

Цього разу я чекав Наату всередині. Не хочеться ставати на ті ж самі граблі.

— Знову будеш відчитувати мене як вчора? Ну тоді спершу скажи, що було складніше, вивчити вчорашню тераду, чи запам'ятати імена Горобців?

— Ти знущаєшся з мене? Ти вчора замкнула двері в мене перед носом, сьогодні намагалась прибити на пару з тим хлопцем. То були аж ніяк не удари для тренувань, під час тренувань не намагаються вирізати по шиї. Як я маю тобі довіряти тепер?!!

— Я казала, що мені треба довіряти?

Я стис губи. І нас поселили разом. Вона мене задушить вночі.

Порожня кімната, лише два матраци на підлозі з постільною білизною, цебро з водою і кілька кухлів.

Цього разу я заснув, як на зло, майже одразу.

****

Мені здалося, що хтось смикає мене за волосся. Я смикнувся, тягнучись до меча, але схопив повітря, атв наступну мить мене притисли до землі сильні руки. Я закричав, але Наата заткнула мені рота долонею. Це кінець, це точно кінець, дурень! Як тупо було заснути при ній.

— Не смикайся! Бо ще заляпаю фарбою, хоча, у тебе не шкірі буде непомітно, еххх.. і чому найкраще дістається тим, хто цього не цінує?

Я завмер. Яка ще фарба? Що вона робить?

— Що ж, слабко на тебе подіяло снодійне, все одно прокинувся.

Снодійне?!!

— Фарба скоро в'їсться, треба буде тільки помити голову.

Хто небудь, допоможіть. Мене тримає в заручниках психована парихмахерша. Наата тримала мене довго, притиснувши за голову до постілі і іншою рукою стискаючи мої зап'ястя, обидва в одній долоні, що вона за монстр такий? У мене такими темпами череп трісне. Я знову почав вириватись, Наата зітхнула.

— Я тебе не відпущу, ти почнеш вдавати з себе нещасну жертву, піднімеш усіх на ноги, ще й фарбою щось замажеш.

Але вона трохи послабила тиск на голову. Дівчина тримала мене дуже довго, а потім різко відпустила, я схопився за меч, але після тривалої нерухомості руки не слухались і зброя випала на підлогу.

— Дрібний, пізно хапати меча, оно там відро, помий краще голову, а потім випий води з снодійним і лягай спати. І не намагайся відтерти фарбу, вона добре тримається.

Я вже пів години безуспішно намагався змити фарбу, Наата мені пів голови пофарбувала в білий, і нащо? Чим її не влаштовувала власна голова? Я ображено свердлив її поглядом, але дівчина давно вже заснула. Мститися? Не хочу опускатися до її рівня. Притягнути до справи одного з Горобців? Низько і якось.. навіть не знаю, ганебно, перед Горобцями, не перед Наатою. Просто не відповісти? Мабуть що, щоч і не хочеться, щоб їй все так просто зійшло з рук. Кинувши потуги відмити біле паскудство з волосся я з головою забрався під ковдру, а потім все таки випив снодійного, завжди важко засинаю.

****

На ранок мене нудило, ледве змусив себе піднятись і піти на узлісся, не можна пропускати тренування. Проте на середині шляху в голові почало паморочитись, а нудота стала геть нестерпною. Я зійшов зі стежки, оступився, а що було далі не пам'ятаю.

Прийшов до тями лежачи між дерев на моху всипаному хвоєю, тут хтось був, просто наді мною, я відчував його дихання, але не міг підняти голови. Зараз виверне... Охххх... Треба було лишатись видимим, нічого б вони мені не зробили. Сонце шквірило в зеніті. По мене схопляться вночі, а до ночі я не факт що доживу. Стоп, вже полудень! Як же довго я провалився без свідомості. Я намагався попросити в людини, що стояла поряд допомоги, але не міг і звуку видушити. Що ж мене так підкосило?! Невже снодійне?

— Ти вже отямився? — голос дівчини, десь мого віку — Схоже, ще ні.

Я зібрав усі сили і підняв голову. По голосу я то зрозумів, що це дівчина, але сказати це напевне було складно, фігура опонента тендітна, але жодних чітких статевих ознак немає, вдягнена у форму мисливця, має світло каштанове кучеряве волосся, а на обличчі маска лисиці. З знаків присутня птаха, творча жилка. Дві китиці жовта і фіолетова. Це так звані захисні маски. Їх майстер робить для учнів, традиція зародилась ще тоді, коли мисливці були поза законом і на них полювали. Маска лисиці.. точно! Такі робить екс винищувач, найкращий боєць техніки плеса. Імені не знаю.

Дівчина, мабуть, мене обдивляється, але через маску не видно. Сили скінчились і я впав лицем у землю.

— Уффф.. вже полудень! Майстер сердитиметься, я мала чекати Фелікса біля ріки. Давай, збирай сили в кулак і вставай, я доведу тебе до табору!

Угу, кажи кажи. Ось так прямо зараз встану. Дівчина перевернула мене на спину і нависла над мною.

— Якийсь ти дрібний. Дивно, майстер казав кволих ще в дитинстві позбуваються.

Від дрібної чую, сама мене нижча і ще щось каже.

— Ти що, німий? Чи глухий?

Я як міг замотав головою.

— В плющ отруйний лицем влетів? Ні? З дерева навернувся? Отруївся?

Благаю зупинись! Я відвернувся вбік і дівчина замовкла. Паморочення відступило і я спромігся сісти.

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍