Ніл Гейман - Американські боги

Чорнобог підняв кущувату брову.

— Твій хазяїн хоче, щоб я з ним поїхав. Щоб я допомагав йому в його безумстві. А я радше помру, ніж на таке погоджусь.

— Гаразд, я готовий укласти парі. Якщо я виграю, ти поїдеш із нами.

Старий підтис губи.

— Можливо, можливо... Тільки ти мені дечим заплатиш, коли програєш.

— І чим же?

— Якщо ти програєш, я виб’ю тобі мізки, — не змигнувши, продовжив Чорнобог. — Кувалдою. Спершу ти станеш переді мною на коліна. Потім я тебе вдарю нею по голові, і ти більше ніколи не підведешся.

Тінь пильно вдивився у вічі старого, намагаючись його зрозуміти. Той не жартував. Тінь був певен у цьому — бо побачив на його обличчі невтамований голод за чимось: за болем, за смертю чи за відплатою.

Середа закрив журнал.

— Це втрачає будь-який сенс. Не треба було сюди приїздити, я вчинив помилку. Тіне, вставай, ми йдемо звідси.

Знову потривожений сірий кіт застрибнув на стіл поряд із дошкою. Якийсь час він роздивлявся гру, а потім зіскочив на підлогу і, гордо піднявши хвоста, повагом вийшов з кімнати.

— Ні, мене це влаштовує, — заперечив Тінь. Він не боявся смерті. Зрештою, не те щоб у нього залишалося заради чого жити. — Я приймаю парі. Якщо ти виграєш, отримаєш шанс вибити мені мізки одним ударом своєї кувалди.

І він пересунув іншу білу шашку на сусіднє поле на краю дошки.

Ніхто не сказав нічого більше, але Середа облишив Readers Digest Він слідкував за грою скляним оком і справжнім оком, а вираз його обличчя не видавав жодної емоції.

Чорнобог побив іще одну шашку. Тінь узяв дві Чорнобогові. З коридору долинули запахи незнайомої їжі. І хоч не всі були апетитними, Тінь зрозумів, наскільки зголоднів.

Гравці пересували шашки, чорні і білі, хід за ходом. За круговертю побитих фігур на дошці з’явилися дамки — дві шашки, поставлені одна на одну. Це були набагато небезпечніші фігури, бо могли рухатися не тільки вперед, а й назад, не тільки на одне поле, а на скільки завгодно. На дамку перетворювалася шашка, що досягла останнього ряду — і тепер могла йти, куди хоче. У Чорнобога було три дамки, у Тіні дві.

Одна Чорнобогова дамка літала дошкою, поступово з’їдаючи Тіневі шашки, а дві інші тримали їх зв’язаними.

Тоді Чорнобог провів четверту дамку і переключив увагу на ті дві, що залишалися у Тіні. Потім незворушно побив Тіневі дамки. І на цьому було все.

— Ну що ж, — заговорив Чорнобог. — Я заб’ю тебе. І ти добровільно станеш переді мною на коліна. Харашо.

Він нахилився до Тіні і поплескав його по плечу старечою рукою.

— У нас ще є час перед вечерею, — сказав Тінь. — Ще разок? На тих же умовах.

Чорнобог дістав нову сигарету і підкурив сірником.

— Як ми можемо грати на тих же умовах? Ти хочеш сказати, що я тебе маю вбити двічі?

— Зараз у тебе є один удар і це все. Ти сам сказав, що справа не тільки у силі, але й у майстерності. Отже, вигравши ще одну гру, зможеш вдарити мене по голові двічі.

Чорнобог обурено подивився на гостя.

— Один удар, це все, що потрібно. Один удар. Це іскуство, — він поплескав себе по трицепсу правої руки, розсипаючи попіл з сигарети, яку тримав у лівій.

— Уже пройшло стільки часу! Якщо ти втратив майстерність, то, певно, поставиш на мені синець і все. Як давно ти махав кувалдою перед худобою в різницях? Тридцять років тому? Сорок?

Чорнобог не відповів. Тільки стиснув губи у таку тонку лінію, що вони виглядали як шрам посеред обличчя. Його пальці барабанили по столу, вибиваючи якийсь ритм. А тоді старий розставив усі двадцять чотири шашки у початкову позицію.

— Граємо, — буркнув. — Знову, ти білими, я чорними.

Тінь зробив перший хід. Чорнобог відповів. І тут Тінь зрозумів, що Чорнобог намагався знову зіграти ту саму партію — так само, як він щойно виграв, — і що на більше він не здатен.

Цього разу Тінь грав відчайдушно. Він хапався за найменші нагоди, ходив без зайвих роздумів, без пауз. І цього разу усмішка була на обличчі Тіні, а з кожним ходом Чорнобога вона ставала все ширшою.

І вже скоро Чорнобог люто стукав шашками по дерев’яній дошці кожного разу, як робив хід, — так, що решта фігур аж підскакували на своїх чорних квадратиках.

— Ось так, — гаркнув Чорнобог, з’ївши Тіневу шашку і грюкнувши своєю по столу. — Ось так. Що ти тепер скажеш?

Тінь не сказав нічого: просто усміхнувся і перестрибнув ту шашку, яку щойно був поставив його суперник, а потім ще одну, і ще одну, і четверту. У центрі не залишилось Чорнобогових шашок. Тінь узяв білу шашку з побитих і поставив на свою, роблячи дамку.

А після цього впоралось би і немовля: за кілька ходів Тінь очистив дошку від чорних шашок, і на тому гра закінчилась.

— Дві партії з трьох? — запитав Тінь.

Чорнобог втупився в нього колючим поглядом. Його сірі очі пронизували незгірше за наконечники стріл. А тоді розсміявся і штовхнув Тінь долонею в плече.

— Ти мені подобаєшся! Маєш яйця.

Аж тут Ранкова Зоря заглянула в кімнату і повідомила, що вечеря готова, а також попросила прибрати гру і постелити скатертину.

— У нас немає їдальні, — вибачилась вона. — Ми всі їмо тут.

На стіл поставили тарілки. Кожному видали невелику розфарбовану тацю з потьмянілими приборами, яку слід було поставити на коліна.

Вечірня Зоря принесла п’ять дерев’яних мисок і поклала в кожну по картоплині в мундирі, а тоді взяла черпак і щедро залила їх люто-червоним борщем. В кожну миску вона додала по повній ложці сметани, тоді роздала їх присутнім.

— Я думав, що нас за столом буде шестеро, — сказав Тінь.

— Опівнічна Зоря ще спить, — відповіла її вечірня сестра. — Її порцію ми ставимо в холодильник. Вона поїсть, коли прокинеться.

В борщі було забагато оцту, і взагалі на смак він нагадував мариновані буряки. Картопля була розварена.

На друге було тушковане м’ясо, жорстке, як підошва, за гарнір до якого правила якась невизначена зелень — хоча, власне, через те, що її проварювали так довго і ретельно, що аж вона геть-чисто втратила колір,