Sancho Pansa - ТІнІ СицилІЇ , Sancho Pansa

     Старий порт огортав вечірній туман. Холодний вітер шепотів над морем, а хвилі лагідно билися об дерев'яні причали. Корабель Даніеля стояв на якорі, готовий до відплиття. Він прощався з Марією та маленькою Ванессою, що вже були на борту, і ще раз оглянув околиці, щоб переконатися, що все безпечно.

— Санчо, ти впевнений, що не хочеш поїхати з нами? — запитав Даніель, кидаючи останній погляд на свого друга.

— Ні, — коротко відповів Санчо, дивлячись на море. — Ти повинен бути з сім’єю. А я маю завершити те, що почав.

Їхню розмову раптово перервали звуки машин, що під'їхали до причалу. Фари прорізали туман, а двері чорних автомобілів розчахнулися, і звідти вибігли озброєні люди Антоніо. Попереду всіх стояла Ірина, її холодний погляд був сповнений рішучості.

— Занадто далеко зібралися, — глузливо сказала вона, націливши пістолет на Даніеля.

Перший постріл пролунав раптово, розірвавши нічну тишу. Санчо миттєво схопив Даніеля за плече, тягнучи його до корабля. Перестрілка почалася, як грім. Кулі свистіли в повітрі, влучаючи в дерев’яні ящики й металеві стіни. Даніель, Марія та Ванесса встигли забігти на борт, але Санчо затримався, прикриваючи їх від куль. На палубу вдерлися люди Антоніо, і хаос продовжився вже на кораблі. Санчо й Даніель вели бій, але згодом з'явився він — сам Антоніо. Він повільно піднявся на палубу, мов хижак, і його погляд одразу зупинився на Санчо.

— Ти справді думав, що зможеш зупинити мене? — запитав Антоніо, наближаючись.

Бій між ними почався стрімко й жорстоко. Санчо метався, ухиляючись від ударів і завдаючи свої, але Антоніо був сильнішим. Кілька хвилин поєдинку перетворилися на криваве видовище. Врешті, Санчо впав, поранений і знесилений, а Антоніо підняв пістолет, готуючись до останнього пострілу.

— Прощай, хлопче, — холодно сказав він, натискаючи на курок.

Але в ту мить у бійку втрутився Даніель. Він стрибнув на Антоніо, зіштовхнувши його з ніг, і розпочалася епічна сутичка, яка здавалася боротьбою титанів. Їхні удари розривали нічну тишу, кожен рух був сповнений смертельної сили. Корабель хитався від хвиль, наче відчуваючи вагу їхнього протистояння.

Антоніо, весь у крові, ухилився від останнього удару Даніеля й з холодною точністю встромив ніж йому в живіт. Даніель упав, схопившись за рану, а Антоніо нахилився над ним.

— Ось чим усе закінчується, — сказав він, готуючись до фінального удару.

І тут пролунав постріл. Антоніо здригнувся, випустив ніж із рук і впав назад. У кількох метрах стояв Санчо, тримаючи пістолет, із якого щойно зробив останній постріл. Він хитався, його рука була закривавлена, але погляд був твердим.

— Це за нього. І за неї, — сказав Санчо, важко дихаючи, і впав поруч із Даніелем.

Тремтячим голосом Даніель сказав:

Захисти їх заради мене, мою сім’ю – сказав Даніель тримаючи руку хлопця

Після чого хлопець встав хотівши чимось допомогти чоловіку, але вже було пізно. Тримаючи на руках тіло бездиханного Даніеля хлопець почав плакати, після чого почав шукати Марію разом з Ванессою. Підвівшись з за одного з контейнерів вийшла Ірина наводячи пістолет на Марію з дитиною, дівчина в сльозах почала просити відпустити дитину, але Ірина перебивши її сказала:

Дай мені літак і вона буде жити, - з хитрістю сказала Ірина, після чого схопила дівчину за волосся і почала кричати в сторону хлопця. Думаєш в цей раз я тобі повірю, - важко дихаючи говорить хлопець – якби не я Назар був би живий, але ні я захотів допомогти тобі, сподіваєшся я тобі повірю, знову – кричав Санчо в сторону дівчини Звісно погодишся, - після цих слів Ірина дістала ніж і почала водити його біля обличча маленької Ванесси.

Подивившись, як Марія почала кивати головою хлопець погодився, але попросив відразу відпустити їх. Пустивши мати з дитиною вони підбігли до хлопця обнявши його. Відкривши очі Санчо побачив як Марія з посмішкою дивиться йому в очі але потім не встигнувши кліпнути, її обличча було прострелене, Ванесса почала плакати. Хлопець встигнувши схопити дівчинку стояв і дивився на Ірину, яка почала сміятися:

Ти обіцяла – сказав Санчо зціпивши зуби Ну я обіцяла що відпущу її, а про кого я це казала гадав би сам, - після цих слів вона навела пістолет на хлопця і попросила провести даму до літака

Сівши в машину вони поїхали в сторону аеропорту, приїхавши  Санчо викликав пасажирський літак, який міг відправити Ірину в країни неподалеку. Аеропорт був пустий, там не було ні душі окрім хлопця і маленької дівчинки, які проводжували поглядом Ірину. Помітивши не великий літак хлопець підійшов до пілота і щось сказав йому, той кивнувши головою закрив двері. Ірина сіла в літак і з посмішкою на обличчі сказала:

А ти говорив, що переможеш і де це твоя постійна усмішка? – сказала дівчина сівши в літак

Хлопець нічого не сказавши відійшов від нього і спостерігав як він улітає. Через п’ятнадцять хвилин літак полетів, хлопець почав сильно плакати і обіймати маленьку Ванессу обіцяючи їй, що більше ніколи не повернеться в мафію.

   Літак хитнувся від турбулентності, а гул двигунів став трохи гучнішим. Ірина стояла біля одного з сидінь, пильно дивлячись на закриті двері кабіни пілота. Вона була насторожена, її тіло напружене, але в погляді читалася впевненість. Двері раптом відчинилися, і з них спокійно вийшов Влад. Він був абсолютно чистим, у звичному одязі, але в руці тримав пожежну сокиру. Лезо блищало у світлі, і це сяйво відбилося в його очах, які здавалися холодними й порожніми, мов зимове небо. — Ну, ти здивувала мене, Ірино, — сказав він, наближаючись, його голос був спокійним, але кожне слово ніби врізалося в повітря. 

Ірина обернулася до нього, насмішкувато посміхнувшись, хоча в її очах на мить промайнув страх.

— Влад, ти завжди був хорошим виконавцем. Тільки от не подумай, що ти — суддя.