Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

що всередині вона так само однорідно шпариста, як і зовні, але значно м’якіша на вигляд, наче грубість її була відшліфована. Те, що було переді мною, являло собою структуру, на вигляд чимось подібну до розширеної схеми вулика. Тут були безмежні геометричної форми тунелі, що розходилися в усіх напрямках. Деякі прямували нагору чи вниз або ліворуч чи праворуч від мене — вони були під кутом один до одного, або ж підіймалися чи опускалися під крутим чи м’яким нахилом.

Світло було дуже тьмяне, і все ж усе було ідеально видно. Тунелі здавалися живими й свідомими, вони шкварчали. Я приголомшено дивився на них і був ошелешений усвідомленням того, що бачу. Це були енергопроводи. І щойно я це усвідомив, голос посланця снів проревів у моїх вухах так гучно, що я не зрозумів, що він каже.

— Тихіше, — крикнув я з незвичною нетерплячістю й збагнув, що коли говорю, то блокую собі вигляд тунелів і входжу до вакууму, де можу тільки чути.

Посланець збавив тон і сказав:

— Ти всередині неорганічної істоти. Обери тунель і можеш навіть жити в ньому.

Голос змовкнув на мить, а тоді додав:

— Тобто якщо ти цього хочеш.

Я не міг зібратися з силами, аби щось сказати. Боявся, що будь-яка моя заява може бути потрактована протилежно до того, що я мав на увазі.

— На тебе чекають безмежні переваги, — продовжував голос посланця. — Ти можеш жити в стількох тунелях, у скількох захочеш. І кожен з них навчить тебе чогось іншого. Так жили маги прадавніх часів і навчалися дивовижних речей.

Без жодного відчуття я усвідомив, що розвідник штовхає мене в спину. Виявляється, він хотів, щоб я рухався вперед. Я обрав тунель одразу праворуч від себе. Щойно я там опинився, як щось дало мені знати, що я не йду тунелем — я ширяю ним, лечу. Я був згустком енергії, нічим не відрізняючись від розвідника.

Голос посланця знов залунав у моїх вухах.

— Так, ти лише згусток енергії, — сказав він. Його надмірне звучання принесло мені неабияке полегшення. — І ти пливеш усередині неорганічної істоти, — продовжував він. — Розвідник хоче, щоб у цьому світі ти пересувався в такий спосіб. Коли він торкнувся тебе, це змінило тебе назавжди. Тепер ти практично один з нас. Якщо хочеш залишитися тут, просто вислови свій намір вголос.

Посланець припинив розмову, і переді мною знову проступив жолоб. Та коли він заговорив далі, щось вирівнялося: я не втратив з-перед очей того світу, та все одно чув голос посланця.

— Все, що знали прадавні маги про сновидіння, вони вивчили, перебуваючи тут, серед нас, — сказав він.

Я хотів був спитати, чи вони вивчили все, що знали, просто живучи всередині цих тунелів, але не встиг я вимовити своє питання, як посланець уже відповів на нього:

— Так, вони навчилися всього, просто живучи всередині неорганічних істот, — сказав він. — Щоб жити в них, усе, що мали зробити маги минулого — це заявити, що вони цього хочуть, зовсім як тобі, щоб дістатися сюди, досить було заявити про свій намір голосно та чітко.

Розвідник штовхнув мене, даючи сигнал продовжувати рух. Я вагався, але сила поштовху була такої сили, що я кулею пролетів крізь нескінченний жолоб. Нарешті я зупинився, тому що зупинився розвідник. На мить ми зависли в повітрі, потім впали у вертикальний тунель. Я не відчув різкої зміни напрямку. Якщо вірити моєму сприйняттю, я досі рухався начебто паралельно землі.

Ми багаторазово змінювали напрямок з тим самим ефектом для мого сприйняття. Я почав формулювати думку про свою нездатність відчувати рухаюся я вгору чи вниз, коли почув голос посланця.

— Гадаю, тобі стане набагато зручніше, якщо повзти, а не летіти, — сказав він. — Можеш також рухатися, як павук чи як муха, прямо вгору чи вниз або ж шкереберть.

Я миттєво заспокоївся. Наче я був пухнастим і раптом набув трохи ваги, яка приземлила мене. Я не відчував стінок тунелю, але посланець мав рацію: повзти було зручніше.

— У цьому місці ти не мусиш бути прикутим до землі гравітацією, — казав він. Звісно, я був здатен усвідомити це й сам. — І дихати тобі не треба, — продовжував голос. — І, суто для зручності, ти можеш зберегти свій зір і бачити, як бачиш у своєму світі.

Здавалося, посланець вирішує, чи треба щось додати. Він чхнув, зовсім як людина, коли прочищає горло, і сказав:

— Зір ніколи не страждає; отож сновидець завжди говорить про свої сни у тій формі, у якій бачить.

Розвідник підштовхнув мене в тунель праворуч від мене. Він був дещо темніший за інші. На якомусь абсурдному рівні він здався мені більш затишним за решту, більш дружнім чи навіть знайомим. На думку спало, що я — як цей тунель, або ж цей тунель як я.

— Ви двоє зустрічалися раніше, — промовив голос посланця.

— Перепрошую, — відгукнувся я. Я зрозумів, що він сказав, але це твердження було незбагненним.

— Ви двоє боролися, і через це тепер є носіями енергії одне одного.

Мені здалося, що в голосі посланця прорізалася нота зловтіхи чи навіть сарказму.

— Ні, це не сарказм, — відповів посланець. — Я радий, що ти маєш родичів тут, серед нас.

— Що ти маєш на увазі під родичами? — спитав я.

— Спільна енергія утворює спорідненість, — відповів він. — Енергія як кров.

Я не здатен був промовити щось іще. Я ясно відчував напад страху.

— Страх — це дещо відсутнє в нашому світі, — сказав посланець. І це єдине твердження, яке не було правдою.

На цьому моє сновидіння скінчилося. Я був настільки шокований яскравістю всього баченого й разючою ясністю та цілісністю тверджень посланця, що не міг дочекатися, коли розповім про все дону Хуану. Мене здивувало й стривожило, що він не захотів чути мій звіт. Він цього не казав, але я мав враження, що він вважає все це вигадкою моєї поблажливої особистості.

— Чому ви так поводитесь зі мною? — спитав я. — Ви мною незадоволені?

— Ні. Я не незадоволений тобою, — сказав він. — Проблема в тому, що я не можу обговорювати цю частину твоїх сновидінь. У цьому випадку ти цілковито сам по собі. Я казав тобі, що неорганічні істоти справжні. Зараз ти відкриваєш для себе, наскільки вони справжні. Але те, що ти робиш із цим відкриттям — твоя справа і тільки твоя. Колись ти зрозумієш причину, через яку я тримався осторонь.

— Але хіба нема нічого, що ви можете розповісти мені про цей сон? — наполягав я.

— Можу лише сказати, то що це був не сон. Це