Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

– Що ти за це хочеш?

Меліса підняла на мене брови. 

– Не варто грати в ігри, Крук. Чого ти хочеш за весь цей… – я обвела рукою ліжко, забите усім можливим одягом, – гардероб?

– Для початку нормального спілкування. Ми ж зрештою колеги. 

– То ти робиш це суто з доброти душевної? – не вгавала я. – І зовсім не шукаєш вигоди? Чомусь я тобі не вірю.

Травниця скрипнула зубами, і з-під її зеленої хустинки вибилося кілька пасом неслухняного волосся. 

– Щось у мене складається враження, що ти нікому взагалі не віриш. Правильно Ярош тобі прізвище вигадав – ти ж блекота, як вона є. 

– Нехай так – а однаково ти потім назвеш ціну. 

Я дивилася та Мелісу важко, але вона, попри мої очікування, не знітилася й не відступила. 

– Люба моя, я вже сказала тобі – я хочу тільки познайомитися. Зрозуміти, що ти за людина. А тобі ці речі справді потрібні, – вона кинула виразний погляд на моє вбрання, і подумки я не могла не погодитися. Спідниця давно бачила кращі і чистіші часи, а в панчохах було більше дірок, ніж тканини. Та й сорочка подерлася, коли я билася з шукачами на поштовій станції. 

Але щось крутилося у мене в голові, не відпускаючи. 

– То ви від початку усі знали? – запитала я, навіть не встигнувши подумати. – Що я не та, за кого себе видаю? Що я Тава ла Шедд? 

Меліса раптом заспокоїлася, і навіть її волосся наче втратило свою самостійну натуру і вляглося на голову.

– Ти – та, за кого себе видаєш. Тава Блекота. Це тепер остаточно, і зовсім не залежить від того, що собі там думає хтось з викладачів, – вона фиркнула, і я вже знала, що вона має на увазі Нозері. – І… так, ми знали від початку – ще навіть до того, як дізналася ти. 

Я стиснула руки в кулаки, але на них не з’явилося магії. Та й злості у мені не було – тільки дивне спустошення, від якого я опустилася на ліжко, прикриваючи на мить очі. 

Не можна ось так розкисати перед Мелісою. Потрібно встати й… 

Жінка сіла поряд зі мною і владно поклала руку мені на плече. Я хотіла вирвати його, але була така знесилена, що залишилася сидіти, як є. 

– Так, це важко, – сказала вона грубо. – І неприємно. Але, вже вибач за відвертість, ти маєш зараз танцювати від радості та дякувати тріаді за благодать. Бо місце тобі після твоїх злочинів – у в’язниці. А ти опинилася тут – із шансом почати зовсім нове життя. 

Я стиснула зуби так, що вони заскрипіли, а щелепа почала боліти. Що б ще знала ця чаклунка. Вона, сидячи все життя у теплому місці, у ситості, навчаючись і викладаючи в академії магії, не мала права щось говорити мені про мої злочини. 

– Так. Пощастило, – вичавила я з себе, і не вловити гірку іронію у моєму голосі не міг би навіть глухий. Меліса зітхнула. 

– Я впевнена, ти ще зміниш свою думку. А поки що… Приміряй-но ось цю спідницю. Можливо, доведеться її трохи видовжити магією…

Зрештою я переміряла кілька суконь, відібрала ті сорочки, які не були короткі у рукавах, а Меліса тим часом з нічого зварила чай. Буквально з нічого: у спальні й кабінеті не було ні чайника, ні пічки, ні амулета. Але вона десь-таки відшукала два горнятка й запашні трави, і тоді передала одне мені. 

Ми всілися за меншим столиком, що стояв у кутку кімнати: він виявився не письмовим, а обіднім. Плетені стільчики рипіли, але трималися, і я зробила перший ковток.

– Тут зовсім не погано, – сказала знову Меліса, визираючи у вікно. Дощ, на диво, припинився, і в кімнату навіть потрапило кілька рідкісних промінчиків сонця. – Я ще не була ніде щасливішою, ніж тут. Щойно ти знайдеш спільну мову зі студентами, все піде, як по маслу. 

Я неуважно кивнула головою, думаючи про своє. Студенти мене не цікавили взагалі. 

– Як вони тобі, до речі?

Я перевела погляд на травницю, намагаючись зосередитися. 

– Жалюгідні, – припечатала я, відпиваючи ковток. – Нездатні на жодні ментальні чари – навіть найпростіші. 

Жінка зітхнула. 

– Це правда. Але не будь до них надто сувора – проблема, я майже впевнена, не в них, а в Саненові.

Я дрібно кивнула і кинула швидкий погляд на Мелісу. А що, як?..

Кращої нагоди побачити плани викладачів однаково не буде. Я прикрила лице за чашкою з трав’яним збором, а сама тоненьким вусиком магії потягнулася до розуму Меліси. Якщо пощастить, вона навіть не зрозуміє, що сталося. А якщо дуже пощастить, вже за годину ноги моєї тут не буде. 

Вусик чарів звивався навколо її мозку, як вуж, і щойно з’явилася прогалина розміром з горошину, він туди прослизнув. 

Розірвана на шматки лабораторія, де усе перевернуте догори дриґом, полуденний аїр на галявині, закинута кімната, під партою скрутився калачиком білявий хлопець. Він блідий і мертвий, а з грудей у нього стирчить руків’я меча…

Увесь рот і горло раптом почало пекти так, наче мені залили туди синє полум’я, і магія розвіялася. Я застигла з відкритим ротом, намагаючись вгамувати біль, який все не зникав, а наче тільки наростав і наростав, і йому не було кінця. Здавалося, що моя голова вже горить повністю, і в роті відчувається присмак паленої плоті…