Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

не хотів, щоб Данило Павлович мав через мене неприємності. Це теж пошкодило б моїй місії серед гетьманців.

— Не турбуйтеся, все буде гаразд. Зрештою він попрацював за нас, розповівши те, що ми мали сказати вам.

— Але ж я ще нічого не знаю про мої обов'язки на кораблі і там, в Одесі…

— Мене чекають невідкладні справи, — вибачився Катценбах, — а ви посидьте тут з доктором Доллом. Можна за пляшкою вина, сторонніх не буде, і ви зробите своєму шефові подвійну приємність: посидить в хорошій компанії і потренується в російській мові.

Тепер у мене не лишалося сумнівів, що гетьманська розвідка — тільки один з філіалів абверу й гестапо і що Данило встиг розповісти Катценбахові про нашу розмову, а події цього вечора були тільки ще однією перевіркою моєї відданості абверові. Результат її, очевидно, задовольнив і перший і третій відділи. Мені вірили.

Одну з ознак цього довір'я побачив я в тому, що Долл розкрив мені всю комбінацію з пароплавами. Розробили її, безсумнівно, в абвері або в 6-му відділі Головного імперського управління безпеки, яке займається політичним шпигунством за кордоном. А фактичним виконавцем її став представник гетьмана в Лондоні — Коростовець. Він знайшов у Англії судновласницьку кампанію, дві третини капіталу якої належало італійцям та німцям, і зафрахтував у неї 7 пароплавів, що мали ходити під англійським прапором.

Коли Долл розповів мені це, я не міг утриматися від вигуку здивування: адже Німеччина й Англія воювали! Шеф значущо подивився на мене, погрожуючи пальцем, пояснив:

— Саме ці деталі й становлять чи не головну таємницю. Дивись, не бовкни де-небудь. Нам голови повідривають: тобі й мені. Англійський уряд цього не знає, чи принаймні вдає, ніби не знає, англійським же судновласникам однаково: гроші не пахнуть, а ми щедро платимо фрахт. Два пароплави з цих семи вестимуть розвідку проти Рад: один на Чорному морі, другий — на Балтиці. Про решту не знаю, не моє це діло. І остаточно перейшовши на «ти», почав інструктувати:

— До команди обох кораблів увійдуть і розвідники. Ти будеш одним з них. Твоє завдання: під час стоянки в Одесі, де пароплав братиме прядиво й готовий канат, розвідати вогневі точки берегової оборони. Ти говориш без іноземного акценту, й тобі легко буде познайомитися з військовими, місцевими жителями. Порозпитуй їх.

Матимеш із собою ходову іноземну валюту, золото й контрабанду. Мабуть, тобі пощастить зв'язатися з контрабандистами, якими Одеса колись славилась, і на моторному човні або яхті об'їхати узбережжя принаймні на кілька десятків кілометрів од порту. Тоді в пригоді тобі стане оце…

Долл вийняв з внутрішньої кишені піджака докладну карту, узбережжя і план Одеси. На відміну від карти, план був старий, ще дореволюційного видання, досить-таки потертий, з помітками, зробленими синім олівцем.

— Бачиш ці помітки?

— Звичайно…

— По них тобі легше буде орієнтуватися, шукаючи людей, чиї імена назву тобі перед від'їздом.

— Хто вони?

— Мої колишні агенти. Ти ще під стіл пішки ходив, коли я був резидентом німецької військової розвідки в Одесі. Ці люди поєднували вигідне заняття контрабандою з патріотичним служінням фатерлянду.

— Вони німці?

— Так! Але їхні діди й прадіди живуть у цих краях ще з часів Катерини другої. Повністю тут акліматизувалися. Мають родичів у всіх. навколишніх німецьких колоніях. Одне слово, я сподіваюся, когось ти знайдеш.

— Шеф, насмілюсь висловити сумнів: минуло двадцять років, і ще яких! Старих людей, мабуть, уже не залишилось, а молодь під впливом подій могла змінитися.

— Ти якраз усе це й перевіриш…

— З ким я маю підтримувати зв'язок на кораблі, а в разі потреби — порадитися?

— Ні з ким! Це абсолютно виключено. І, не тягни мене за язик: я не Данило Скоропадський. Всю здобуту інформацію привезеш сюди. Застерігаю: незважаючи на фільтрацію, проведену гестапо, у складі екіпажу можуть бути агенти англійської чи інших секретних служб. Отже — стережись одвертості, ховай папери, цю карту. Стеж за кожним своїм кроком. Ну, а третій відділ наглядатиме за вами всіма…

— Посилаєте мало не на смерть. Бо ж досить комусь із радянських знайомих зустріти мене в Одесі і я, вважайте, стою перед судом, як зрадник Батьківщини, а ви мене ще й залякуєте третім відділом!

— Не турбуйся, поїдеш до більшовиків як іноземний моряк. Ось твій паспорт.

Він подав мені морехідний документ. В ньому значилося, що Олександр Легнич, словак за національністю, народжений у місті Кошиця Братіславської округи, є другим стюардом на пароплаві «Метью», який належить англійській судновласницькій компанії.

Наступного дня, о полудні, як домовились, я відвідав Данила Скоропадського. Він був похмурий і чимось пригнічений. «Чи не попало тобі за надмірну відвертість учора зі мною?» — подумав я. Та справа, виявилося, не в тому. Про вчорашнє мій співрозмовник не згадав жодним словом. Що ж тоді пригнічувало Данила Павловича? Поки я гадав, він, намагаючись приховати своє роздратування і в той же час обережно апелюючи до моїх національних почуттів, говорив:

— Держави, як і окремі люди, — егоцентричні. Насамперед думають про себе, а потім уже про союзників, особливо таких, як ми з вами, пане Козаченко. Адже немає в нас ні армії, ні території. Зрозумійте мене правильно. Інтереси Німеччини, звичайно, на першому плані. Фюрер працює І на визволення України. Хотілося б тільки від наших союзників трохи, більше такту й розуміння: чим сильнішими будемо ми, тим більшою буде й їхня міць. А наше прагнення до цього не завжди правильно розуміють. Ви людина своя, і я можу бути з вами одвертим.

— Смію запевнити, що служу насамперед Україні, а потім уже рейхові, — повторив я вчорашнє запевнення.

— Вірю вам. Так от намагався сьогодні зранку погодити у відповідних інстанціях завдання вам від гетьманської управи. Попросив дати вказівку київському консулу вислати когось із членів створеної вами в Києві групи до Одеси для звіту на інструктажу. Відмовили. Маєте, мовляв, багато розвідувальної роботи. Можна ж, кажу, перекласти її на іншого члена екіпажу, а пан Козаченко хай уже виконує наше доручення. У відповідь — ні! Ні! Ні! Ми, наші люди, внесли найбільший вклад у справу з фрахтуванням цих пароплавів, а що вийшло? Від «Аїльбека» нас відшили зовсім. Хоч саме він найкраще устаткований. Там і