Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

"це сфера патріотичного обов'язку, про яку тут говорили пани Мертель та Кортонь". Я правильно процитував?... А моя британська фраза підкріпила вашу, ще більше виділяючи "сферу патріотичного обов'язку". Тож ви повинні дякувати мені, пане Кржижановський…

- Теж божевільний, тільки трохи інший... - буркнув собі під ніс Брусь.

- Перепрошую, панове, не міг стриматися, - договорив Станьчак. – Я мусив це зробити.

- Цікаво, що губною помадою… – посміхнувся Брусь. — Ви завжди носите з собою помаду, пане професор?

- Ніколи не ношу, так що нема чого підозрювати мене в підорстві, Пілюлькін! Помада лежала там на дзеркалі.

- Це помада моєї дружини, - пояснив граф. - Я сам її туди поклав.

- Але ж вона лежала там зовсім не для того, щоб чужі хапали її у свої лапи! – голосно заявив Кржижановський.

- Справді, вам, пане Станьчак, має бути соромно! – погодився з ним ювелір.

- А чого це я мушу соромитися, ти, валютчику?

- Хоча б того, що паскудите меблі в чужому будинку.

- Зовсім не паскуджу, це легко можна стерти ганчіркою!

- А ще того, що ви користуєтеся помадою покійної графині Тарловської для того, щоб жартувати у присутності її чоловіка, коли їхнього сина можуть розстріляти! Та ви просто погано виховані.

- З усіма претензіями – до моїх батьків та гувернанток, - відгавкався Станьчак.

- …погано виховані і невиправні, оскільки з самого початку влаштовуєте хіханьки-хаханьки над усім, що ми тут обговорюємо, хоча ми вирішували смертельно важливі питання!

- А це вже не моя вина, що цей світ є настільки чудово задовбаним, що можна з глузду з'їхати, накласти на себе руки або померти від сміху. Особисто я вибираю третю можливість. І нікому до цього нехай не буде жодної справи.

Обличчя Кортоня зробилося багряним:

- Але коли цим вже стала тема дискусії…

- Я ніяк не змінив своєї психіки, тому що не вмію цього робити, дорогий мій патріот! Не треба було мене запрошувати!

- Особисто я б вас нізащо не запросив!

- Я б до вас не прийшов навіть заради останнього ковтка води. Сюди я теж не напрошувався і навіть не знав, навіщо мене запрошували сюди.

- Але коли ви тут опинилися, то могли б замість того, щоб дурниці творити, допомогти нам своєю порадою, пане професор, — озвався Бартницький. – Скажіть, ви за те, щоб виконати вимоги Мюллера, чи за те, щоб їх відкинути?

- Ні за те, ні за інше – кожен із цих варіантів мені абсолютно байдужий.

- Як це – байдужий?! – не міг приховати хвилювання Хануш. – Вам все одно?

- Вгадали, пане лікар. Всі ваші ідеали, суспільства, обов'язки та святості я маю глибоко в тому самому місці, яке на вашій мові зветься "кінцевим відрізком товстої кишки".

- Навіть мораль та справедливість?

- Навіть. Попри те, що тут щойно навішав мені Пілюлькін – я не належу до божевільних.

- Тобто, на вашу думку, професор… – почав зондаж Малевич, тільки Станьчак не дав йому закінчити питання.

- Так, так, на мою особисту думку, той, хто шукає справедливості - божевільний, оскільки справедливості не існує, приятель. Вона існує лише як становище, але не як реальність. Це химера, а особи, що рекламуються, і атрибути даної фата-моргани – це брехня. Брехня законодавців та жандармів, ілюзія для тих, ким керують. Справедливість безчесного судді мало чим відрізняється від справедливості судді чесного, бо коли ця перша є брехнею корупції – друга є брехнею кодексу.

- І Наполеонівського кодексу також? – підначуючи, спитав Седляк.

- Теж, при всій моїй повазі до Бонапарте. Усілякі кодекси, будучи священними писаннями справедливості, повинні програвати з тієї простої причини, що занадто багато речей неможливо зважити чи розсудити справедливо. Відносність всього, хоча б відносність краси та істини, відноситься так само і до справедливості, а коли справедливість є відносною – як може бути ідеальною конструкція?

- Але вона може досягати ідеалу, прагнути об'єктивності… - шукав аргументів Мертель.

- З пов'язкою Феміди на очах?... На темну?... Заспокойтесь! Термін "відносний об'єктивізм" був би таким же гротескним, як напівневинність або часткова смерть. Справедливість Мюллера - це брехня і образа справедливості для нас, але не для сімей чотирьох фриців, убитих "polnische Banditen". Ось вам відносність. Тож не вимагайте, щоб я дарував повагою канони ваших ідеологій. Ідеї ​​є відносними, як і вся решта. Говорячи простіше: відносність усього, на мою думку, це справа очевидна, не виключаючи етики та справедливості.

- Сюди, брате, ти включаєш і Божу справедливість? – спитав Гаврилко.

- Із сина мене піднесли до брата, це якийсь вигляд компліменту? – засміявся Станьчак.

- Не уникай відповіді, брате. Невже і справедливість Божу ти вважаєш відносною?

- А як же, пане ксьондз. Якби пан ксьондз знав Святе Письмо, що панові рекомендую, бо чтиво дуже цікаве – тоді б пан ксьондз знав теорії якогось Еклезіаста, з яких випливають цікаві вчення про відносність всього на світі. Еклезіаст вчить, що все є нічим: і добро, і зло, так що не варто й викаблучуватися, бо один кінець для доброчесних і нечесних.

- Тут, брате, ти звертаєшся до старозавітних лабіринтів...

- Це що, звинувачення? Пан ксьондз проти Старого Завіту?

- Ні, але, тим не менше...

- Ага, зрозумів, пан ксьондз передусім продає Новий Заповіт. Гаразд, звернемося до Нового Завіту, отче. Там виступає Сатана, я правий?

- Так, правий.

- А Сатана є фігурою, відносною до всіх інших персонажів, попик.

- Ось тут ти не правий. Сатана є проклятим.

- Він так само проклятий, як і необхідний, пане ксьондз. Якби не він – у людей не було б приводу каятися, вони не мали б на кого звалювати всі жахи нашої юдолі сліз. І ось тоді деякі почали звинувачувати Господа Бога! А інші почали б сумніватися у існуванні Господа Бога! Жахливо, чи не так?... До речі, відносність існування самого Бога – це тема для багатоденних дискусій, тож не будемо, адже пан граф не має для нас стільки часу. Я тільки раджу, щоб пан ксьондз остерігався полемізувати зі мною з питань віри чи відносності, адже я найпростішим чином, одним простим питанням можу зробити доктрину Церкви смішною, використовуючи відносність як будівельний матеріал для абсурду.

Спровокований Гаврилко вже не міг відступити, оскільки у цьому випадку він продемонстрував би слабкість. Він мав обов'язку боротися, хоча щось у самій глибині душі й остерігало