Агата Крісті - Смерть на Нілі

У цей момент про місіс Аллертон говорили Тім і Розалі Оттерборн. Тім напівжартома скаржився на свою долю. Здоров’я у нього паршиве, не настільки погане, щоб серйозно ним займатися, але й не таке хороше, щоб він міг собі дозволити жити, як хоче. Грошей у нього мало, і він не мав бажаної роботи.

– Повністю одноманітне, нудне існування, – невдоволено завершив він.

Розалі несподівано заперечила:

– Ти маєш те, чому заздрить чимало людей.

– І що це?

– Твоя мати.

Тім був здивований і задоволений.

– Мати? Так, звісно, вона надзвичайна. Дуже люб’язно, що ти це помітила.

– Я думаю, вона чудова. Вона така красива… спокійна, врівноважена, ніби ніщо її не зачіпає, та все ж… вона завжди готова посміятися з чогось…

У запалі Розалі почала трохи затинатися.

Тім відчув, як теплішає його ставлення до дівчини. Він хотів би повернути комплімент, та, на превеликий жаль, місіс Оттерборн у його уяві втілювала найбільше зло світу. Його нездатність віддячити дівчині тим же змусила хлопця почуватися ніяково.

Міс ван Скайлер залишилася на пароплаві. Вона не ризикнула мандрувати ні на верблюді, ні на власних ногах.

– Пробачте, що змушена була просити вас залишитися зі мною, міс Бауерз, – пробурчала вона. – Я хотіла б, щоб ви пішли, а Корнелія залишилася, та дівчата такі егоїстки. Вона вибігла, не промовивши й слова. І я бачила, як вона розмовляє з тим неприємним і невихованим молодим чоловіком, Ферґюсоном. Корнелія дуже мене розчарувала. Зовсім неперебірлива в соціальних зв’язках.

Міс Бауерз відповіла, як завжди, у своїй прагматичній манері:

– Та все гаразд, міс ван Скайлер. Прогулянка видалася б спекотною, і мені не до вподоби верблюжі сідла. Там напевне повно бліх.

Вона поправила свої окуляри, примружила очі, щоб роздивитися компанію, яка піднімалася пагорбом, і зауважила:

– Міс Робсон уже не з тим юнаком. Вона з доктором Бесснером.

Міс ван Скайлер щось пробуркотіла.

Дізнавшись, що доктор Бесснер має велику клініку в Чехословаччині та репутацію модного лікаря в Європі, вона налаштувалася поводитись із ним люб’язною. Крім того, жінці могли знадобитися його професійні послуги під час поїздки.

Коли компанія повернулася на «Карнак», Ліннет здивовано вигукнула:

– Мені телеграма!

Вона схопила конверт з панелі й розірвала його.

– Що це? Я не розумію… Картопля, буряк… Саймоне, що це означає?

Саймон саме збирався глянути через її плече, коли почув гнівний голос:

– Вибачте, ця телеграма для мене.

І синьйор Річетті грубо вихопив аркуш із рук Ліннет, люто дивлячись на дівчину.

Ліннет здивовано глянула на нього, потім перевернула конверт.

– О, Саймоне, от я дурна! Тут же написано «Річетті», а не «Ріджвей», та й у будь-якому разі моє прізвище вже більше не Ріджвей. Мушу перепросити.

Вона попрямувала до невисокого археолога, який стояв на кормі пароплава.

– Мені так прикро, синьйоре Річетті. Бачте, до одруження моє прізвище було Ріджвей, а одружилась я не так давно…

Вона замовкла, на обличчі з’явилися ямочки від усмішки, наче запрошуючи і його посміятися над faux pas[28]молодої дружини.

Але Річетті, очевидно, було не до сміху. Сама королева Вікторія в миті найбільшого осудження навряд чи мала такий роздратований вигляд.

– Прізвища слід читати уважно. Недбальство в таких справах непростиме.

Ліннет закусила губу й почервоніла. Вона не звикла, щоб її вибачення приймали ось так. Дівчина розвернулася та, підійшовши до Саймона, сердито сказала:

– Ці італійці просто нестерпні.

– Не бери близько до серця, мила. Ходімо поглянемо на того великого крокодила зі слонової кістки, що тобі так сподобався.

І обоє зійшли на берег.

Спостерігаючи, як вони підходять до пристані, Пуаро почув, як поруч хтось раптом зітхнув. Він повернув голову й побачив Жаклін де Бельфор, яка вчепилася руками за перила. Дівчина глянула на детектива, і його приголомшив вираз її обличчя. Більше не веселий і не лютий. Її ніби пожирав внутрішній спопеляючий вогонь.

– Їм уже байдуже, – тихо й швидко мовила дівчина. – Вони якось вирвалися. Я не можу дістатися до них… Їм байдуже, є я тут чи ні… Я не можу… не можу їм більше зашкодити…

Її руки тремтіли.

– Мадемуазель…

Вона обірвала його:

– О, надто пізно, уже надто пізно для застережень… Ви мали рацію. Не варто було мені їхати. Не в цю поїздку. Як ви її назвали? Подорож душі? Я не можу повернутися, тож мушу йти далі. І я піду. Ні, вони не будуть щасливі разом, не будуть. Я радше вб’ю його…

І вона швидко відійшла. Пуаро, задивившись дівчині вслід, відчув руку на плечі.

– Ваша подруга, схоже, трохи засмучена, мсьє Пуаро.

Пуаро повернувся й здивовано втупився на старого знайомого.

– Полковник Рейс!

Високий засмаглий чоловік усміхнувся.

– Невеличкий сюрприз, еге ж?

Еркюль Пуаро познайомився з полковником Рейсом торік у Лондоні. Обох запросили на дуже незвичайну звану вечерю, яка закінчилася смертю господаря, дивного чоловіка.

Пуаро знав, що Рейс частенько подорожував без розголосу. Його зазвичай можна було знайти на форпостах імперії, де назрівали проблеми.

– Отож ви тут, у Ваді-Хальфі, – задумливо промовив Пуаро.

– Я тут, на пароплаві.

– Тобто…

– Я повертатимуся з вами до Шеллала.

Еркюль Пуаро підняв брови.

– Це дуже цікаво. Може, щось вип’ємо?

Вони ввійшли в оглядовий салон, що в той час пустував. Пуаро замовив віскі для полковника і подвійний солодкий апельсиновий напій для себе.

– Отже, ви вертатиметеся з нами, – сказав він, потягуючи напій. – Вам було б швидше дістатися державним пароплавом, який ходить і вдень, і вночі, хіба ні?

Полковник Рейс схвально кивнув головою.

– Як завжди, просто в точку, мсьє Пуаро, – мовив він добродушно.

– Значить, пасажири?

– Один із пасажирів.

– І хто саме, дозвольте спитати? – Еркюль Пуаро розглядав декоративну стелю.

– На жаль, я не знаю, – сумно відповів Рейс.

Детектив, здавалося, зацікавився.

– Нічого від вас не приховуватиму. У нас тут великі проблеми. Ми переслідуємо не тих, хто нібито очолює повстанців. А тих, хто дуже вправно підносить сірник до пороху. Їх було троє. Один мертвий. Другий у в’язниці. Я шукаю третього, чоловіка, на руках якого п’ять-шість холоднокровних убивств. Він – один з найрозумніших оплачуваних провокаторів… І він на цьому пароплаві. Я знаю це з уривка листа, що потрапив нам у руки. Розшифрувавши його, ми прочитали: «Ікс плистиме на “Карнаку” з сьомого по тринадцяте лютого». Ім’я, під яким подорожуватиме Ікс, не вказано.

– Маєте приблизний опис?

– Ні. Він американського, ірландського та французького походження. Усього намішано. Це нам не надто допоможе. У вас є ідеї?

– Ідея… Це все дуже добре, – задумливо промовив