Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Дід призвав на допомогу стихію вогню і розжарив лаву, звільняючи шлях ключам. Він більше доби перебував у безпам’ятстві, а коли розплющив очі, то побачив, що на озерній гладі гойдаються прекрасне латаття. Блиснувши на сонці лускою, випірнула риба. Знесилений він підповз до води й жадібно припав до неї. Сіль пішла, вода стала чистою і прісною.

З-за дерева вийшла німфа, яка бісером розсипала слова подяки. Дід спокійно їх прийняв. Хоч яким солодким був її голос, він встояв перед спокусою і залишився вірним своєму серцю.

Коли дід постав перед Карліаном Яснооким, той лише здивовано підійняв брову: дід впорався з випробуванням першим. За три дні.

– Про таких як ти кажуть, що вони можуть приборкати навіть тінь вітру, – сказав йому архімаг. – Ще нікому не вдавалося пройти так швидко всі випробування.

Дід схилився в шанобливому поклоні, отримав перстень сили й зник у миттєво збудованому порталі.

– У твого батька занадто пізно проявився дар, утім, як і в тебе. Дід був розчарований. Він хіба що блискавки не метав, коли Маятник ледь блиснув блакитними іскрами. Він вважав Єгора нікчемним. І як той не старався, щоб довести, що за рік у ньому прокинувся дар і потягнувся до джерела, злившись із ним, дід нічого не хотів слухати. Йому хотілося пишатися сином! Адже у Прохора дару не виявилося, а тітка – пішла шляхом Аконіти. Єгор хоч і вчився на бойового мага, але в нього відкрилася друга здатність – магія цілительства. І це джерело було набагато сильнішим за перше. А цього дід ніяк не міг винести: щоб його спадкоємець замість боїв витратив життя на зцілення немічних від недуг, періодично підхоплюючи від них то одну, то іншу болячку? Ні, це було вище його сил.

– Хіба погано бути цілителем? – дивувалася я.

– Ні. Будь– яка магія потрібна. Навіть темна. У світі має бути рівновага. Але Єгор, бачачи, якого болю завдає батькові своїм вибором, вирішив відмовитися від другої здатності. І даремно...

– А хіба так можна?

– Можна. Щойно твій дар потягнеться до джерела і зіллється з ним, ти пройдеш обряд посвяти. Це буде перший щабель до магії.

– А те що ми зараз вчимо? Це ж теж магія!

– Магія, але початкова. Наприклад, той самий блок-шепіт проти шурхунів безсилий.

– Шурхунів?

– Це магічні шпигуни. Жертві чіпляють такого шпигуна на одяг і недруг чує всі розмови. Від нього спрацьовує тільки полог німоти. А це – вища магія. Навчання завжди йде від простого до складного, а не навпаки.

Це правда. Прості зілля і нескладні заклинання – це все, чого ми поки навчилися. Хотілося, звісно ж, усього й одразу, але я розуміла, що так не буває.

– Якби твого батька не розірвало порталом, то він би врятував Оуеллану.

Я згадала, як батя розповідав про те, що моя мама благала Шрама про порятунок.

– Рані, а пан Вікк... він... був... закоханий у маму?

Ельф мовчав, підперши голову рукою.

– Без взаємності...

Моє серце затріпотіло метеликом, який шукав волі й бився об шибку.

– Як він опинився поруч із нею, коли народилася я?

Скріраніель втомлено прикрив очі й потер їх пальцями, немов проганяв дурний сон.

– Оуеллана відправила магоптаха. Професор прибув порталом... Бездиханне тіло Єгора знаходилося в кімнаті… – він злегка прокашлявся. Мабуть спогади були болючі й для нього. – Оуеллана була надто слабка після пологів. Сил вистачило тільки на те, щоб покласти тебе на живіт. Коли Вікк вийшов з порталу, вона, притримуючи тебе, впала йому в ноги й благала врятувати твого батька. Благала, щоб Грондер Вікк звернувся по допомогу до Маруни.

– Але він і пальцем не поворухнув, – згадала я слова татка. В моїх очах знову забриніли сльози. Я задерла голову, щоб не розплакатися. – А що дід? Він знав про те, що трапилося? – тихо спитала я, все-таки витираючи рукою сльозинку, що покотилася по щоці.

– Так, – ельф важко зітхнув. – Він прикріпив до Єгора слідопита – магічну мітку. Коли дід з’явився в будинку, некроманта і слід загув.

– Як він міг залишити її вмирати, якщо справді її кохав?

– На це запитання в мене немає відповіді.

Він замовк, а потім продовжив:

– На жаль, твій дід надто пізно зрозумів, що накоїв... Коли Аконіта змушена була покинути Ситів, він сказав, що всьому виною її гордість – відмовилася від можливості зробити кар’єру при королівській кухні. Тому її й боги прокляли – не дали належного магічного дару дітям!

– І після цього ти казатимеш, що мій дід хороший? Він же морально вбив бабусю! Як можна таке казати?!

Мене розпирало від обурення. Дорослий чоловік, який образився на весь світ через те, що бабусі довелося виїхати зі столиці. І кого потрібно в усьому звинувачувати – дружину! Радість від того, що про діда складали легенди, змінилася гірким розчаруванням.

– Думаю, що він сто разів у цьому розкаявся, тільки повернути колесо життя назад неможливо. Твій дід був гордяком, який не вмів визнавати свої помилки. Він ще більше віддалився від Єгора, коли дізнався, що той закохався в напівельфійку.