Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

— Звучить розумно, — змушений був я визнати логіку в словах інопланетянина, як би гонор не обурювався.

— От і добре, — показав ікла в посмішці Бо-Гор. — Мудрість у прийнятті рішень, всупереч емоціям, — це також ознака розумності. — А тепер, давай подумаємо, яку допомогу ми зможемо тобі надати? Щоб не відпускати із порожніми руками.

— Особисто мені чи Людству?

— Гм… Схоже, швидко обговорити це питання не вийде… — потер підборіддя адмірал. — Пропоную перейти до кают-компанії. Там буде зручніше… Та й обідній час. Неправильно буде відпустити нашого гостя, навіть не нагодувавши. Ти як вважаєш, сину?

Ка-Гор, який не чекав питання, тільки енергійно кивнув.

— Ось і я про те саме… Прошу…

Адмірал ступив до дверей, і вони легко ковзнули в стіну, відкриваючи прохід.

Кают-компанія виявилася майже поряд. Метрів двадцять пройшли, не більше. Коридор, оброблений матовим пластиком, створював враження, що ми йдемо всередині якогось величезного освітлювального приладу. А легке потріскування у волоссі вказувало на високу іонізацію повітря. Як перед грозою. Дихалося, до речі, також дуже легко. І пахло приємно. Напевно, якимись квітами чи фруктами із рідної планети Хантерів.

Кают-компанія, на відміну від аскетизму всіх бачених мною раніше приміщень, дивувала розкішшю та зручністю. Усе всередині було пристосовано для релаксації та приємного відпочинку. Починаючи від загального інтер'єру, до крісла, яке прийняло мене в свої обійми так м'яко, що виникло відчуття ширяння над підлогою. Нагадуючи місце пілота у флаєрі. Але без підсвідомого почуття падіння, що виникає в такі моменти. Я висів у порожнечі, але при цьому був упевнений, що вона твердіша і надійніша за камінь.

— У тебе будуть якісь побажання що до трапези, Лео-Нід? — поцікавився адмірал Бо-Гор після того, як всі розсілися. — Чи дозволиш пригостити за власним вибором?

— Нерозумно відмовлятися від єдиного шансу скуштувати їжу Хантерів.

Адмірал ледь помітно смикнув куточком рота.

— Якщо тобі не важко, я хотів би, щоб ти називав нас… Хаантори. Шукачі… Так точніше вашою мовою звучить назва нашого виду. Хантери — Мисливці, дуже схоже на звучання, але погодься, відмінність суттєва.

— Вибачте…

— Приймається, — кивнув Бо-Гор. — Зрештою, на жаль, наші взаємини із землянами склалися так, що таке спотворення не дивне. Але давай повернемося до попередньої розмови, поки готуються страви.

Тепер настала моя черга кивати.

— Отже, ти спитав, кому ми пропонуємо допомогу? Тобто, вважаєш, що ми надто мало зробили для землян загалом? Що ж, давай прояснимо цей момент. Як тобі вже відомо, ми залишаємо вам усі підприємства із виробництва синтетичної їжі. Це раз… Ми запустили та максимально активізували процес відновлення екології. Без нашого втручання планета відроджувалася б сама років двісті. Ми максимально прискорили цей процес, і частина Землі стане вже обмеженою родючою через якихось років десять-п'ятнадцять. Те саме і з водними ресурсами. Чим ми ще можемо допомогти? На жаль, воскрешати померлих наша наука поки що не вміє.

— Виробництво… У процесі вторгнення ви практично повністю знищили всю індустрію планети.

— На жаль, ти маєш рацію. Але й тут ми безсилі.

— Чому? Невже ви не можете збудувати для нас хоч кілька діючих підприємств? Котрі б випускали щось вкрай необхідне для швидшого розвитку та становлення?

— І так, і ні… — знизав плечима Бо-Гор. — Але, головне, це безглуздо. І шкідливо.

— Не розумію.

— Добре. Спробую пояснити доступно. По-перше, — ми не адаптаційний загін, а бойове крило. Ми не маємо ні відповідних фахівців, ні техніки. У нас інші завдання. Але, припустимо, ми модифікуємо три-чотири десятки ремонтників у будівельників, перепрограмуємо півсотні карателів, укомплектуємо їх якось переробляючою технікою і… скажемо роки за три… збудуємо вам комплекс із виробництва чогось, ммм… простенького, але важливого. Наприклад, легких флаєрів.

— Це ж прекрасно!

— Можливо. Ось тільки де ви знайдете для забезпечення безперебійного виробництва потрібну сировину? Енергію? Обслуговуючий персонал? Ремонтників? Після того, як ми підемо, завод не пропрацює й кількох місяців. І результатом наших трирічних зусиль стане якась сотня-друга літальних апаратів. Причому навіть без ремонтної бази.

— Ну, я думаю, за роки будівництва ці питання можна якось вирішити.

— Що ж, можливо. Тоді дай мені відповідь ще на одне просте запитання: де ми повинні цей завод поставити? Кого саме ощасливити, перетворивши цим на майбутнього диктатора Землі. Твою країну? Сусідів? Чи когось на протилежному континенті? А може ще більше локально? Конкретно поряд із твоїм містом? Подарувавши після того, як ми підемо, його жителям владу над планетою?

— Я не зовсім розумію…

— Та просто все. Наявність повітряного флоту зробить вашу громаду наймогутнішою. І ти думаєш, що ваше керівництво не спробує це використати? Мілітаризація невідворотна. Навіщо, наприклад, продавати комусь флаєри, якщо з їхньою допомогою можна все, що заманеться отримувати безкоштовно. Достатньо лише скинути на тих, хто проти, пару бомб.