Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

вищого прошарку середнього класу використовують термін «supper» частіше, аніж мідли та низи середнього класу.) Панство «чаює» приблизно о четвертій. Зазвичай подають власне чай, тістечка, булочки («scones»; вимовляти треба з кругленьким голосним «o») і ще, можливо, з крихітними сандвічами (вимовляємо з дзвінким «ч», вимовляється «sanwidges», а не «sand-witches»). Нижчі кола називають їх «пообіднім чаєм» («afternoon tea»). Це все звучить заплутано для іноземців: якщо вас запросили на «dinner», то коли ж приходити — в обід чи ввечері? Запрошення «на чай» стосується четвертої години чи сьомої? Так, про всяк випадок, запитайте, о котрій вас чекають. А з відповіді ще й зрозумієте, до якого соціального кола належать ваші знайомі.

Канапа

Ще можна запитати, як вони називають меблі. Якщо м’який диванчик на двох чи більше людей називають «канапа» («settee») або «диваном» («couch»), то ви маєте справу з мідлами середнього класу, не вище. Якщо ж називають «софою» («sofa») — вони з верхівки середнього класу або й вище. Іноді бувають винятки, тож це не таке точне слово-індикатор як «пардон». Молодняк середнього класу, того вищого сегменту, іноді під впливом американських фільмів та тв-програм видає словечко «диван» («couch»). Та ніколи не скаже «канапа» («settee»), хіба жартома або щоб роздратувати вразливих до класової ієрархії батьків. Для власної втіхи можете побавитися у гру «вгадай-но»: для цього озбройтеся розділом про Домашні Правила, де описані невербальні класові індикатори. Наприклад: якщо в домі є новесенькі комплекти з трьох предметів, з однаковою оббивкою, та ще й допасованими в колір шторами, то в лексиконі господарів точно буде не «софа» («sofa»), а «канапа» («settee»).

Вітальня

А як вони називають кімнату, де стоїть та канапа /софа? Канапа — у «вітальні» («lounge») або «салоні» («living room»), а софа — у гостьовій («sitting room») або «залі». «Зал» («drawing room», скорочено від «withdrawing room») — колись був «єдиноправильним» терміном, але верхи середнього класу та вищі кола вважають цю назву трохи недолугою та претензійною: ну який там «зал» у звичайному багатоквартирному будинку, тож пристали на назву гостьова («sitting room»). Час від часу ви можете почути від представника верхівки середнього класу слово «салон» («living room»), хоч таке і не вітається. І тільки мідли з середнього класу і нижче говорять «вітальня» («lounge»). На цьому слові легко впіймати вискочок із самого серця середнього класу, які намагаються пробратися у верхівку середнього класу: вони вже відівчилися від слів «пардон» та «туалет», але ще не в курсі, що «вітальня» («lounge») — це теж смертний гріх.

Солодке

Так само, як і слово «обід» («dinner»), «солодке» («sweet») — це не прямий класовий індикатор, але одразу таким стає, якщо його вжити недоречно. Вищі кола та верхівка середнього класу наполягають, що солодкі страви наприкінці обіду чи вечері називаються «пудинг» («pudding»). Нізащо — «солодке» («sweet»), «солодощі» («afters») чи «десерт» («dessert»). Це все класово неприйнятні слова. Слово «солодке» можна сміливо використовувати як прикметник, але не як іменник. Як іменник воно означає кондитерський виріб, який американці називають «цукерка» («candy»), і на тому крапка. Страву, яку подають на завершення, називають «пудингом» — і це може бути що завгодно: шматочок пирога чи лимонний сорбет. Усе це «пудинг». Спитавши під кінець: «Чи хтось хоче солодкого?» («Does anyone want a sweet?» — ви одразу викажете себе як середнього мідла або й зовсім як представника низів. «Солодощі» («afters») теж увімкнуть класовий радар, і вас зарахують до низів. Молодь з верхівки середнього класу, натхненна американською культурою, призвичаїлася до слова «десерт» («dessert») — воно найменш занижене і на нього не можна покластися, як на попередні, у визначенні класової приналежності. Воно ще й часто збиває з пантелику вищі кола — там «десерт» («dessert») означає свіжі фрукти, які подають вже зовсім в кінці, після «пудингу». А їдять їх з допомогою ножа та виделки.

Правила крутого та простого

«Сім смертних гріхів» — найнадійніші та найочевидніші класові індикатори, та наші надчутливі радари реагують й на багато інших маячків. Якщо ви хочете розмовляти з «шиком», то для початку забудьте про слово «шик» («posh»). У вищих колах говорять крутий («smart»). У вищому колі та верхах середнього слово «шик» прийнятне виключне в іронічному контексті, говорити його треба жартівливим голосом, щоб одразу було зрозуміло — вам відомо, що це лексика нижчого класу.

Антонім до слова «smart» — це те, що мідли середнього класу називають «простий» («common»). Тобто це снобський евфемізм до терміну «робочий клас». Та майте на увазі: надмірне захоплення словом «простий» — це явна ознака класової стурбованості, на яку страждають мідли середнього класу. Якщо ви занадто часто називаєте речі — та й людей — «простими», то це схоже на занадто старанну спробу дистанціюватись від низів. Тільки ті, кому бракує впевненості в собі так демонстративно по-снобськи задирають носа. Слово «naff» («лажовий») — це кращий варіант, оскільки він більш розмитий і багатозначний: він може означати «простий», але також і «простацький», «несмак». Це слово вже стало універсальним, на всі випадки життя, терміном на означення засудження, несхвалення. Підлітки часто заміняють його на слова «відстійний» («uncool») чи «днище» («mainstream») — це їхні улюблені смертельно-образливі означення.

Діти, ті з «простих», називатимуть батьків «мама» («mum») і «тато» («dad»), а ті з «крутих» — «мамуся та татусь» («mummy», «daddy»); колись ще говорили «ма» і «та», але це зараз вважають страшенно старомодним. Коли «прості» діти говорять про батьків у третій особі, то виберуть термін «моя мама» і «мій тато» («my mum» і «mу dad») (або ж скорочену форму — «мам» і «тат» («mе mum» і «mе dad»), а діти з вищих кіл скажуть «моя матір» та «мій батько». Проте це не є непомильним соціальним індикатором, адже іноді діти з вищих кіл говорять «мама» і «тато» («mum», «dad»), а малеча з робочого класу може казати «мамуся» і «татусь» («mummy», «daddy»). Десятилітки чи — хай вже напевно — дванадцятилітні, які продовжують кликати матір мамусею, точно не належать до вищого кола. А дорослі, які називають батьків мамусями і матусями, — це майже стовідсотковий індикатор верхів середнього класу і вищих соціальних кіл.

Матері, яких кличуть «мам» («mum»), носять «дамську сумочку» («handbag»), а матері-мамусі — просто «торбинку» («bag»). Ті перші пахнуть «парфумами» («perfume»), а другі — «ароматом» («scent»). Перші ходять на «кінні перегони» («horseracing»), а другі — просто на «перегони» («racing»). Прості люди ходять на «тусу» («go to a do»), серединка — на «прийом» («function»), а верхи — просто на «вечірку» («party»). На «прийомах» середнячків подають «закуски і освіжаючі напої» («refreshments»), а еліта на вечірках просто їсть собі та п’є («food and drinks»).

Нижчі прошарки середнього класу та впевнені середнячки споживають їжу «порціями» («portion»), а верхівка середнього класу та аристократія подають «частування» («helping»). Прості люди починають прийом їжі із «стартера» («starter»), а еліта — з «перших страв» («first course»); цей індикатор,