Уляна Пас - Щастя на порозі, Уляна Пас

Наступні декілька днів я провела у передчутті чогось нового. Знала, що зовсім скоро наше з Анютою життя сильно зміниться. Це, звісно, якщо тест підтвердить, що Артем батько дівчинки. Чесно кажучи, я вже почала сумніватися у тому, чи правильно вчинила, розповівши їм про Аню.

Артем здається мені абсолютно неврівноваженим, а про Натана взагалі мовчу. Здається, що це чоловік-таємниця, і все, що він  робить та говорить, викликає у мене в голові величезний знак питання. Ніна просить мене заспокоїтися та не панікувати надто рано. Та якби ж це було так просто…

Я вже тисячу разів пошкодувала, що поїхала тоді за місто шукати Артема. Для початку варто було б дізнатися чим дихає татусь моєї Ані, а вже тоді впускати його у наше життя. 

Минуло п'ять днів з моменту, коли  ми пройшли тест ДНК. Моє серце було не на місці, і я відчувала, що скоро результати таки будуть Інтуїція мене не підвела, адже одного ранку, коли вийшла у магазин, щоб купити Ані підгузки, біля під'їзду мене вже чекав незнайомий білий автомобіль. Я мало звертала на нього увагу, адже й подумати не могла, що власник цього авто приїхав саме до мене. Та коли двері з боку водія відчинилися, і на вулицю вийшов Артем, серце в грудях зрадницьки здригнулося. Я точно не збиралася бачити його тут і ніякої радості з цього приводу не відчувала. Та й сам Артем здавався мені напруженим та злим. 

- Поговорити треба! - заявив холодно. - У машину сідай!

- І не подумаю! - фиркаю. Помічаю на майданчику поряд сусіда з собакою і розумію, що можна буде кликати на допомогу, якщо цей придурок зовсім знахабніє.  

- Окей! Тут поговоримо! - Артем наближається і стає навпроти мене. Не скажу, що мені не цікаво, чого він припхався. Саме тому мовчки чекаю продовження. Аня з сусідкою зараз, тому в мене є трохи часу. 

- Прийшли результати тесту! - Артем ховає руки в кишені білої куртки і уважно мене розглядає. Я ж, затамувавши подих, чекаю на його подальші слова. - Ця дівчинка… дійсно моя. 

Здається, з моїх плечей падає щось нереально важке. Отже, Маша не брехала про все, що стосувалося Артема. Вона дійсно його кохала, а він просто скористався нею. 

- І що далі? - холодно питаю. - Наскільки я бачу, цей факт не сильно тебе тішить. 

- Правильно, - хмикає Артем. - Я подібного не планував, саме тому хочу дещо тобі запропонувати. Гроші, Мілано. Я дам тобі хорошу суму, а ти залишиш це місто, а краще взагалі країну. 

Стримати фиркання не вдається. Цей хлопець дійсно думає, що я піду на це? Здається, саме після його слів я розчарувалась у ньому повністю, хоча донедавна вважала, що сталося це ще раніше.  

- Мені не потрібні твої гроші, - різко відповідаю. - І їхати я нікуди не збираюся. Якщо Аня тобі не потрібна, так і скажи. Хоча, навіщо говорити, і так все зрозуміло. Можеш не хвилюватися, я не буду змушувати тебе щось робити. Взагалі шкодую, що взялася тебе шукати. Але це дійсно було прохання Маші. Вона навіть перед смертю вірила, що ти хороший.

Артем зводить брови до перенісся і витягує руки з кишень. Здається, що не на таку відповідь з мого боку він чекав. Та мені байдуже на його почуття. Єдина, про кого я думаю - це Аня. І одне точно знаю - такий батько їй не потрібен. 

- Отже, готова стояти на своєму? Вперта? - перепитує Артем. - Впевнена, що не пошкодуєш?

- Дивись, щоб ти не пошкодував згодом, - фиркаю. - Ти втрачаєш набагато більше аніж я. Власну дитину. 

Обходжу хлопця і швидко прямую у магазин. Всередині все перевертається від злості на цього мажора клятого. Та ким він себе вважає, чорт забирай?! Я не Маша, і точно не поведуся на його гроші та красиве личко. Єдине, що відчуваю відносно цього хлопця - шалену злість. 

Повертаюся додому через пів години. На щастя, автомобіля Краєвського біля під'їзду вже немає. Аня заснула, а сусідка пішла до себе. У мене є час заспокоїтися та подумати, що робити далі. Набираю Ніну, щоб виговоритися, і подруга заявляє, що буде у мене зовсім скоро.

- Знаєш, мені здається, що варто було взяти ті гроші і нікуди не їхати. Все ж таки ти вже пів року доньку його виховуєш, - заявляє Ніна, коли розповідаю їй все. Аня ще спить, і в нас є можливість посидіти на кухні та випити по чашці кави. 

- Не потрібні мені його гроші. Я просто думала, що Краєвський зрадіє новині про дитину. Прийме Аню у своє життя. Ідіотка. І на що сподівалася? - зітхаю.

- Не забувай, що є ще Натан. Він же говорив, що може змусити брата прийняти батьківство,- додає Ніна.

- Я не хочу, щоб його змушували. Через силу нічого хорошого не буде, - серджуся. - Цей Артем взагалі не адекватний тип. Не хочу, щоб він і близько до Ані наближався. 

В результаті ми так і не можемо зрозуміти, що робити далі. Тепер я знаю точно, що в судинах Ані тече кров Краєвських, але цей факт зовсім мене не тішить. Ця невідомість вбиває і хочеться поговорити з Натаном. Можливо, він пояснить, як бути далі. Але чоловік мовчить, і мені здається, що це затишшя не просто так. 

Вечір проходить для мене у звичному режимі. Аня грається в манежі, а я шию сукню на замовлення. Хоча б так вдається відволіктися від важких думок. Та коли в черговий раз слідкую за маленькою, серце кров'ю обливається. Її мама померла, а батько не хоче брати на себе відповідальність за її життя. Хіба вона винна у тому, що все так? І чим взагалі все це заслужила?