Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

12. Олівія

- Ну, і що це було? - шипів мені на вухо Майкл, поки ми чекали на ліфт, а в мене перед очима застиг образ Ітана. Неправильний, ірраціональний, від якого віяло силою та впевненістю. Чоловік, який, маючи досить атлетичну статуру, ніколи навіть у суперечки з малознайомими людьми не вступав, зараз з таким викликом глянув на мого друга, ніби ладен був його вдарити. Фотограф це теж відчув, судячи з усього, і тепер допитувався: — Що на нього найшло взагалі?

- Може, йому потрібна психологічна допомога? - стурбовано хмурилася, дивлячись в одну точку на металевих дверях. - Раптом у нього якийсь розлад особистості?

- Ага, - пирхнув Майкл. - І друга особистість готова була викликати мене на дуель і пронизати мечем задля потіхи своєї королеви.

Від цієї фрази я здригнулася і раптом похолола. Думка, яка майнула у свідомості, була настільки дурною і нереальною, що я нервово розсміялася. Королеви… чи може бути що… ні, маячня яка!

Майкл вирішив, що мій сміх викликаний його словами, і продовжив:

- Слухай, не хочеш розвіятися, Лів? Давай я тебе у вихідні заберу з собою на виїзд? Адже ти давно хотіла на ролевиків подивитися. Ось там тобі і дуелі і справжні лицарі, а не цей… біполярний.

- Не знаю, - я знизала плечима, пропускаючи людей, що вийшли з ліфта та увійшла до кабіни. - Тільки якщо встигну розібрати всі завдання.

- Тобі треба відпочити, - ствердно сказав Майкл. - І точно варто триматися якомога далі від Ітана. Я, звичайно, завжди тебе підтримаю, але щодня сидіти в барі до другої години ночі шкідливо для здоров'я.

- Я розумію. Дякую! - видавила легку посмішку, коли ліфт зупинився на дев'ятому поверсі, цмокнула друга в щоку і помахала йому ручкою. Металеві двері зачинилися і кабіна плавно полетіла вгору, за кілька хвилин подолавши ще тридцять поверхів.

У сумці вкотре задзвонив телефон. Я приречено поглянула на екран.

"Мамуся". Напис у зменшувально-пестливому стилі ніби знущався з мене, але мати наполягала саме на цьому варіанті, невпинно перевіряючи, чи не перейменувала я її.

Взаємини з мамою у мене були вкрай натягнуті, і розмовляти з нею зараз не було жодного бажання. Швидше за все, до неї дійшли чутки про те, що ми з Ітаном розлучаємося, тому вона й обривала мені телефон весь ранок.

Скинула виклик та вийшла на своєму поверсі.

- Добрий ранок! - привітно посміхнулася Еріка, а коли я підійшла ближче додало ледь чутно: - Оскар в офісі.

Я скривилася. Власник не був поганою людиною чи поганим керівником, але щоразу, коли він з'являвся, працювати ставало морально важче. Не знаю як він це робив, але чоловік буквально створював враження «всевидячого ока», вмикаючи в кожного працівника параноїдальні думки про те, що він невпинно стежить за всіма. Коли Еріка одними губами додала "з Дейлом", взагалі захотілося застогнати, повернутися в ліфт і вирушити додому. Але я рішуче розправила плечі та впевненим кроком попрямувала до свого кабінету, намагаючись побачити Оскара раніше, ніж він побачить мене.

Не вийшло. Ми зіткнулися на порозі.

- Олівія, люба, - зрадів чоловік. Він не виглядав на свої п'ятдесят. Салони краси, барбершоп, спортивний зал та стильний одяг робили його дуже привабливим чоловіком, яких зараз називали «цукровий тато». На нього з радістю велися жінки від вісімнадцяти до шістдесяти. Оскар був двічі розлучений, вважав, що цілком насолодився радощами одруженого життя і тепер вважав за краще «відносини без зобов'язань». Мені в ньому імпонувало те, що він нікого не намагався схилити силою. Коли я тільки-но влаштувалася працювати в контору, від Оскара надійшло кілька недвозначних пропозицій, які я на свій страх і ризик відкинула. Далі сталося несподіване: Оскар легко прийняв відмову і більше не чіплявся. Досвід, який я дістала з любовних романів, підказував, що так не повинно бути, але знайомий психотерапевт заявив, що це нормальна реакція здорового чоловіка: відмовила - відстав. Адже я не остання жінка у світі, зрештою.

- Можеш показати мені звітність за минулі роки?

- Звісно, ​​в моєму кабінеті буде зручно?

Після цього питання з-за спини Оскара витік Дейл. Я ледве втрималася, щоб не скривитися, але змогла лише стримано посміхнутися. Чоловік обдарував мене солодкою усмішкою і звично облапав поглядом.

Я не дарма вжила дієслово «витік». Не знаю як пояснити, але Дейл нагадував слайм – дитячу іграшку-антистрес, яку багато хто знав під назвою «лизун», – желеподібна субстанція, яка продавалася у пластиковій баночці й прикольно м'ялася в руках. Ось тільки бажання "потицькати" при погляді на Дейла не виникало, швидше хотілося обійти. Він був нижче за мене зростом, повний і абсолютно безформний, якби не ремінь складно було б здогадатися де взагалі починаються його короткі ноги. Але найнеприємнішим був його погляд: хитрий і липкий, ніби людина постійно оцінювала в чому може бути вигідним співрозмовник і як ним скористатися. На жінок він взагалі дивився як на предмети, створені для задоволення чоловічих бажань. Тому Дейла і не сприймали нормально, але змушені були терпіти.

У кабінеті я ввімкнула ноутбук, відкрила потрібні документи та продемонструвала Оскару:

- Ось. Мені скинути їх на флешку чи вам на пошту?

– І туди, і туди, – вирішив власник. - Підготуйте ще звіт про співробітників, опис бізнес-процесів і приблизний фінансовий план на п'ять років.

Я вислухала, повільно киваючи на кожне доручення, а потім тихо уточнила:

- А для кого це все?

- Олівіє, - Оскар раптом важко зітхнув і опустив голову, глянувши на власні руки, зчеплені в замок. Дейл сидів на дивані, закинувши ногу на ногу, і вдавав, що захоплено розглядає щось у власному смартфоні, але краєм ока я помічала як він уважно поглядає на нас. У душі закрутилося передчуття чогось поганого. – Я збираюся продати компанію.

Від почутого мало не впала зі стільця. Витріщилася на Оскара, великими від здивування очима. Чому? Навіщо?

- Знаю, що це дуже несподівано, але всі зміни на краще, - випереджаючи мої запитання, сказав Оскар і підвівся з місця. - Покупця поки що немає, я тільки готуюся. Вирішив, що мені треба щось міняти у житті. Не бійтеся, Олівія, я подбаю про те, щоб більшість співробітників залишилася на своїх місцях. Ви взагалі незамінна, рекомендуватиму вас на посаду генерального директора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍