ліліанаа - дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа

коли вона сіла в те кляте таксі, я втратив контроль над собою. кидав все, що бачив перед собою. я не розумів її вчинку, чому вона навіть не може подумати про те, що ми зможемо на відстані. я взяв телефон та подзвонив їй, вона взяла трубку

 - Денисе, чого ти хочеш? - її голос здавався таким холодним і чужим, що я не вірив, що це вона, моя Ніколь

 - царапка, не роби того, через, що і сама будеш страждати - тихо сказав я 

 - я не страждатиму, я давно хотіла порвати з тобою - ці слова як ножем по серцю

 - ні, ні ти брешеш мені

 - я не кохаю тебе, забудь мене - вона завершила виклик, телефон випав з рук, я сів на диван і дивився на наше фото на стіні, по щоці скотилася сльоза 

 - МИНУВ ПІВ РОКУ -

від того дня як вона пішла від мене я нікуди не виходив. я нічого не хотів, нікого не впускав. просто закрився в собі і думав. декілька разів їздив до її батька, щоб дізнатися де точно вона, але він мені нічого не сказав, мовляв прохання Ніколь, пробував поговорити з її матір'ю думав вона як жінка здасться і розкаже все, але теж ніяк не вийшло її розговорити, давив на Стаса, він точно знав все, але як і всі нічого не казав, я злився на всіх, а особливо на Ніколь, вона мені нічого не сказала, не пояснила і поїхала..

я сидів у вітальній, в двері подзвонили, я пішов відкрив двері, в квартиру пройшли Андрій та Стас

 - будете щось? - спитав я хлопців 

 - нам чай - сказав Андрій - я пішов на кухню, зробив два чая і приніс хлопцям у вітальню 

 - Стас - я сів на диван і дивився на нього 

 - Денисе, не проси, не скажу. я слово їй дав - сказав Стас

 - та я ж тільки краще хочу їй, згадай які ми щасливі разом були  - відвів погляд від мене 

- ні, не скажу- дивиться на мене Стас, в двері подзвонили, я пішов відкрив переді мною стояв кур'єр. віддав мені якийсь конверт, а він був об'ємний, тобто тут ніякий не лист, а якась річ. я поставив підпис і пішов до хлопців, сів на диван

 - хто приходив? - спитав Андрій

 - кур'єр, конверт дав - я відкрив його і звідти дістав браслет який подарував Ніколь, на нашому першому побаченні

 - що це? - поцікавився Стас

 - це браслет який я подарував Ніколь, на нашому першому побаченні. я їй тоді сказав «зможеш зняти його коли приймеш рішення, що наші шляхи назавжди розійдуться» - я глянув на Стаса

 - Стас, де вона?

 - ну в Англії, ти ж знаєш

 - не будь йолопом! місто, адрес, робота чи що вона робить?! скажи все, що знаєш - я дивлюсь на Стаса

 - заспокойся Денисе - сказав в Андрій

 - хлопці, вона потрібна мені. я полечу в Англію і знайду її. я без неї не повернуся сюди

 - вона не хоче тебе навіть бачити, вона ж не кохає тебе. вона ж сама тобі це сказала, пам'ятаєш? - нагадав Андрій 

 - вона кохає мене, кохає! - він важко зітхнув 

 - Стас, де вона?  - мені треба було довго давити на нього, але результат є він все сказав, я сказав їм, що полечу до неї, вони лише сказали, що я закоханий ідіот і пішли. я взяв телефон замовив квитки у Кембрідж на сьогодні. зібрав речей трохи, взяв її браслет, поклав в кишеню. викликав таксі і вийшов на вулицю, таксі швидко приїхало.

коли я зареєструвався в аеропорті, чекав свого літака. коли почув про прибуття мого літака пішов на посадку, зайняв своє місце.