Роджер Желязни - Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

лабіринт. Він постійно змінюється. Дуже небезпечний. Може на деякий час навіть розбалансувати свідомість. Невесело.

— Ти пройшов його?

— Так.

— Ти також пройшов і Лабіринт?

Я облизав губи, пригадуючи.

— Так. Трясця, він ледь не вбив мене. Сухай гадав, що я провалюся, але Фіона стверджувала, що з її допомогою я впораюся. Я був...

— Хто такий Сухай?

— Майстер Лоґрусу. А ще мій дядько. Йому здавалося, що Лабіринт Амбера та Лоґрус Хаосу — несумісні, тому я не зможу втримати в собі обидвох образів. Рендом, Фіона та Джерард спустилися зі мною вниз і показали Лабіринт. Я зв’язався з Сухаєм і дав йому поглянути на нього. Майстер сказав, що це протилежні одна одній речі, тож мене або буде знищено, або Лабіринт спробує видерти з мене образ Лоґрусу, хоча перше ймовірніше. Проте Фіона запевнила, що Лабіринт може охопити все, навіть Лоґрус, і що, як вона зрозуміла, Лоґрус має здатність обходити все, навіть Лабіринт. Тож вони дійшли висновку, що вирішувати мені, а я знав, що мушу пройти його. Так я і зробив. Мені все вдалося, тож я досі спираюся і на Лоґрус, і на Лабіринт. Сухай визнав, що Фі мала рацію, і стверджував, що це через моє змішане походження. Фі не погоджувалася, хоча...

Білл підняв руку.

— Зажди. Я не розумію, як ти доправив дядька Сухая у підвал амберського замку за миттєвим побажанням.

— О, у мене є також колода Козирів Хаосу, схожих на амберські, — для зв’язку з родичами з Дворів.

Білл похитав головою.

— Усе це вражає, але ми відхилися від теми. Чи вміє хтось іще мандрувати Тінню? Чи існують також інші способи робити це?

— Так, є два способи. Існує кілька магічних істот, на кшталт Єдинорога, що здатні опинитися там, де тільки забажають. Можеш прямувати за тим, хто йде Тінню, або за магічним створінням, доки бачиш його, і байдуже, хто ти. Як Томас-Римач із балади[31]. Один мандрівник Тінню може провести за собою цілу армію. А ще є мешканці різноманітних тіньових королівств неподалік від Амбера та Хаосу. Ці краї породжують могутніх чаклунів просто завдяки своїй наближеності до двох центрів сили. Деякі білі чарівники стають справжніми спеціалістами в цьому питанні, однак їхні образи Лабіринту чи Лоґрусу є недосконалими, тож вони не можуть створювати копій, домірних оригіналу. Однак, з іншого боку, щоб мандрувати, їм не потрібно проходити ініціації. Межі між тінями в тих місцях тонші. Ми з цими краями навіть ведемо торгівлю. Встановленими шляхами з часом стає все легше й легше проходити. Хоча виходити через них назовні складніше. Але, як відомо, нас часто атакують ворожі сили, що приходять ззовні. Ось чому ми встановили патрулі. Джуліан в Арденах, Джерард на морі тощо.

— А інші способи?

— Хіба що Тіньова буря.

— Що це таке?

— Це природний, однак не до кінця зрозумілий феномен. Найкраще його порівняти, як на мене, з тропічною бурею. Згідно з однією з теорій, вона виникає через певне коливання хвиль, що виходять з Амбера та Дворів, змінюючи природу Тіней. Чим би воно не було, коли така буря здіймається, вона може прокотитися крізь величезну кількість Тіней, аж доки не вщухне. Часом вона завдає великої шкоди, а часом ні. Але доки буря наповнена силою, вона завжди переносить речі.

— А людей?

— І такі випадки відомі.

Білл, як і я, допив своє пиво.

— А як щодо Козирів? — запитав він. — Чи може хтось навчитися ними користуватися?

— Так.

— А скільки всього колод кружляє світами?

— Не знаю.

— Хто їх створює?

— При Дворах є кілька спеціалістів. Там я цьому вчився. А в Амбері є ще Фіона та Блейз — і, гадаю, вони навчили Рендома.

— Ці чарівники, про яких ти згадував... з прилеглих королівств... Чи міг хтось із них виготовити колоду Козирів?

— Так, але їхні карти були б далекими від ідеалу. Наскільки я розумію, треба пройти ініціацію або Лабіринтом, або Лоґрусом, щоб зробити їх якісно. Дехто з таких штукарів може наспіх зробити колоду, використавши яку, ти маєш усі шанси або померти, або опинитися в якомусь лімбі, або й прибути туди, куди прямував.

— А та колода, яку ти знайшов у квартирі Джулії?..

— Вона справжня.

— Як ти гадаєш, звідки взялися ті Козирі?

— Хтось знав, як їх зробити, і навчив когось, хто зміг запам’ятати урок, — але я про нього нічого не чув. Це все.

— Розумію.

— Боюся, від моїх відповідей користі мало.

— Проте вони потрібні мені, щоб усе обдумати, — відказав Білл. — Як мені інакше поєднати лінії реальності? Хочеш іще пива?

— Заждіть, — я заплющив очі й візуалізував образ Лоґрусу — він усе мінявся й мінявся. Я сформулював бажання, і дві звивисті лінії всередині видіння стали яскравішими та тоншими. Я повільно ворухнув руками, повторюючи тремтіння та ривки побачених ліній. Зрештою, вони злилися з моїми руками в одне, і я, розімкнувши руки, поширив ці лінії далі, далі, далі крізь Тінь.

Білл прочистив горло.

— Що ти робиш, Мерлю?

— Шукаю дещо, — відказав я. — Зачекайте трохи.

Лінії поширюватимуться безкінечністю Тіні, аж доки не зіткнуться з предметом мого бажання, — або ж я втрачу зосередженість. Нарешті я відчув схожі на удари ривки — немов лінії наклалися одна на одну.

— Ось воно, — сказав я і швидко потягнув їх назад.

У моїх руках опинилося по пляшці крижаного пива. Схопивши здобич, я простягнув одну пляшку Біллу.

— Ось що я називаю зворотною мандрівкою Тінню, — сказав я через деякий час, важко дихаючи. — Я подався в Тінь по пару пляшок пива. Щоб вам не треба було йти на кухню.

Білл поглянув на помаранчеву етикетку зі специфічним зеленим написом на ній.

— Я не впізнаю марки цього пива, — відповів адвокат. — Про мову я взагалі мовчу. Ти певен, що його можна пити?

— Так, я замовляв справжнє пиво.

— Угу, а ти, бува, відкривачки з собою не прихопив?

— Ой, — вигукнув я. — Вибачте. Я зараз...

— Не переймайся.

Білл підвівся, пройшов на кухню і за мить повернувся вже з відкривачкою. Щойно він відкоркував першу пляшку, та почала пінитися, тож старому адвокату довелося трохи потримати її над смітниковим відром. Те саме він зробив і з другою пляшкою.

— Якщо речі