Герберт Уеллс - Війна світів. Невидимець

Кузен кинувся вперед і осадив якогось кінь, який тяг кеб, щоб місіс Елфінстон могла проїхати. Кеб зачепився колесом і обламав крило коляски.

Наступної миті потік підхопив їх і поніс.

Кузен, з червоними рубцями на обличчі і руках від бича кучера, який правив кебом, скочив у коляску і взяв віжки.

— Цільтеся в людей позаду, — сказав він, передаючи револьвер міс Елфінстон, — якщо вони занадто напиратимуть... Ні, цільтеся краще в коней.

Він спробував проїхати по правому краю і перетнути дорогу. Це виявилося неможливим, довелося змішатися з потоком і рухатися за течією. Разом з натовпом вони минули Чиппінг-Барнет і від’їхали майже на милю від центру міста, перш ніж їм вдалося пробитися на інший бік дороги.

Кругом був неймовірний шум і тиснява, але в місті і за містом дорога кілька разів розгалужувалася, і натовп трохи зменшився.

Обабіч дороги вони бачили безліч людей, які пили просто з річки і билися через місця біля води.

Далі, з пагорба поблизу Іст-Барнета, вони побачили, як повільно, без гудків, один за одним рухалися на північ два потяги; не тільки вагони, а навіть платформи з вугіллям були обліплені людьми. Очевидно, поїзди ці заповнювалися пасажирами ще до Лондона, бо через паніку посадка на центральних вокзалах була абсолютно неможлива.

Незабаром вони зупинилися відпочити: всі троє втомилися від пережитих хвилювань. Вони відчували перші напади голоду, ніч була холодна, ніхто не наважувався заснути.

У сутінках повз їхню стоянку проходили біженці, рятуючись від невідомої небезпеки, — вони йшли в той бік, звідки приїхав кузен.

Розділ XVII

«Син грому»

Якби марсіани домагалися тільки руйнування, вони могли б тоді ж, у понеділок, знищити все населення Лондона, поки воно дуже повільно розтікалося по найближчих графствах.

Не тільки по дорозі до Барнета, а й по дорогах до Еджуера й Волтхем-Еббі, і на схід до Саусенду і Шуберінесу, і на південь від Темзи, до Діля і Бродстерса, линув знавіснілий натовп.

Якби цього червневого ранку хтось, піднявшись на повітряній кулі у сліпучу синяву, глянув на Лондон згори, йому здалося б, що всі північні і східні дороги, що розходяться від гігантського клубка вулиць, поцятковані чорними точками, і кожна точка — це людина, охоплена смертельним страхом і відчаєм.

Наприкінці попереднього розділу я передав розповідь мого кузена про дорогу через Чиппінг-Барнет, щоб показати читачам, як сприймав поблизу цей рій чорних крапок один з біженців.

Жодного разу за всю історію не рухалося і не страждало разом так багато людей. Легендарні полчища готів і гунів, величезні орди азіатів здалися б тільки краплею в цьому потоці.

Це був стихійний масовий рух, панічна втеча, страхітлива, без всякого порядку, без певної мети; шість мільйонів людей, беззбройних, без запасів їжі, линули кудись стрімголов. Це було початком падіння цивілізації, загибелі людства.

Просто під собою повітроплавець побачив би мережу довгих широких вулиць, будинки, церкви, площі, перехрестя, сади, вже безлюдні, розпростерті, ніби величезна карта, забруднена в тій частині, де позначені південні райони міста.

Над Ілінгом, Ричмондом, Вімблдоном немов якесь жахливе перо накапало чорнильні плями. Безупинно, нестримно кожна пляма ширилась і розтікалася, розгалужуючись на всі боки і швидко переливаючись через височини в якусь відкриту улоговину, — так розпливається чорнильна пляма на промокальному папері.

Далі, за блакитними пагорбами, що піднімалися на південь від річки, ходили марсіани в своїй блискучій броні, спокійно і методично випускаючи в той чи інший район отруйні хмари газу; потім вони розсіювали газ струменями пари і не поспішаючи займали завойовану територію. Вони, очевидно, не прагнули все знищити, хотіли тільки викликати повну деморалізацію і таким чином зломити будь-який опір.

Вони підривали порохові склади, перерізали телеграфні дроти і псували в різних місцях залізничне полотно. Вони ніби підрізали людству підколінну жилу. Мабуть, вони не поспішали розширити зону своїх дій і цього дня не пішли далі за центру Лондона. Можливо, значна кількість мешканців Лондона ранком понеділка залишалася ще в своїх будинках. Достеменно відомо, що багато з них були задушені чорним газом.

До полудня лондонський порт представляв дивовижне видовище. Пароплави і інші судна ще стояли там, і за переїзд пропонувалися величезні гроші. Кажуть, що багато хто кидався вплав до суден, їх відштовхували баграми, і вони тонули.

Близько першої години дня під арками моста Блекфраєр з’явилися тонкі цівки чорного газу.

Тієї ж миті весь порт перетворився на арену скаженого сум’яття, боротьби і звалища; безліч човнів і катерів накопичилось у північній арці мосту Тауер, і матроси і вантажники відчайдушно відбивалися від натовпу, що напирав з берега. Деякі навіть спускалися вниз по мосту...

Коли через годину за Вестмінстером з’явився перший марсіанин і попрямував униз за течією, за Лаймхаузом плавали лише уламки. Я вже згадував про п’ятий циліндр. Шостий впав біля Вімблдону.

Кузен, охороняючи своїх супутниць, які спали в колясці на лузі, бачив зелений спалах далеко за горбами. У вівторок, не втрачаючи надії виїхати морем, вони пробиралися з натовпом біженців до Колчестера.

Чутки про те, що марсіани вже захопили Лондон, підтвердилися. Їх помітили у Гайгеті і навіть у Нісдоні. Мій кузен побачив їх тільки наступного дня.

Незабаром юрби біженців стали потребувати продовольства. Голодні люди не церемонилися з чужою власністю. Фермери змушені були зі зброєю в руках захищати свої комори і ще не знятий з полів урожай. Деякі біженці, подібно до мого кузена, повернули на схід.

Були й такі сміливці, які в пошуках їжі поверталися до Лондона. Це були головним чином мешканці північних передмість, які знали про чорний газ лише з чуток.

Говорили, що близько половини членів уряду зібралося в Бірмінгемі і що велика кількість вибухових речовин заготовлена для опору.

Кузен чув також, що залізнична компанія виправила всі пошкодження, завдані в перший день паніки, відновила повідомлення, і потяги знову йдуть на північ від Сент-Олбенса, щоб зменшити наплив біженців у навколишні графства.

У Чиппінг-Онгарі висіло оголошення. Повідомлялося, що в північних містах є великі запаси борошна і що найближчої доби хліб буде розподілено між голодуючими.

Однак це не спонукало кузена змінити плани; вони весь день просувалися на схід і ніде не бачили обіцяної роздачі хліба.

Та й ніхто цього не бачив.

Цієї ночі на Примроз-Гіллі впав сьомий циліндр. Він впав під час чергування міс Елфінстон. Вона чергувала вночі поперемінно з кузеном і бачила, як він падав.

У середу, після ночівлі у пшеничному полі, троє біженців досягли Челмсфорда, де кілька жителів, які назвалися комітетом громадського