Шарлотта Бронте - Учитель

Тим часом я запропонував йому кави.

— Servez-vous, mon garcon[115], — ввічливо відповів він, коли я поклав два великих куска континентального цукру в його горня. — А тепер розкажіть мені, чому залишалися так довго в пансіоні мадемуазель Ретер. Я знаю, що в її закладі уроки закінчуються так само, як і в мене — о четвертій, а ви повернулися вже після п’ятої.

— Мадемуазель забажала поговорити зі мною, месьє.

— Так? І про що ж, якщо мені можна запитати?

— Та ні про що, месьє.

— Плідна тема! Невже вона ораторствувала у класі, перед ученицями?

— Ні. Так само, як і ви, месьє, вона запросила мене у вітальню.

— A Madame Ретер, стара duenna, з якою пліткує моя матуся — вона, звісно, також була там?

— Hi, monsieur; я мав честь бути з mademoiselle наодинці.

— C’est joli — cela![116] — зауважив з посмішкою месьє Пеле, дивлячись на вогонь.

— Honni soi qui mаl у pense[117] — пробурмотів я багатозначно.

— Je connais unpeu mа petite voisine — voyez-vous.[118]

— У такому випадку, monsieur зможе мені допомогти з’ясувати, для чого mademoiselle змусила мене щонайменше годину сидіти перед нею на дивані й слухати багатослівне просторікування ні про що.

— Вона промацувала ваш характер.

— Я саме так подумав, monsieur.

— Чи виявила вона вашу слабкість?

— Мою слабкість?

— Так — вашу сентиментальність. Будь-якій жінці достатньо лише глибше встромити у вас свій гарпун, щоб у кінцевому рахунку дістатися бездонного джерела чутливості у ваших грудях, Крімсворте.

Я відчув, як кров відринула від серця і прилила мені до щік.

— Так, деякі жінки змогли б, monsieur.

— Чи мадемуазель Ретер належить до них? Ну ж бо, будьте відвертим, mon fils; elle est encorejeune, plus  que toi peut-etre, mais juste assez pour unir la tendresse d’une petite maman a l’amour d’une epouse devouee; n’est ce pas que cela t’irait superieurement?[119]

— Hi, monsieur; я хочу, щоби дружина була мені тільки дружиною, і більше ніким.

— У такому разі вона, певно, трохи застара для вас?

— Зовсім ні, monsieur, якщо б вона підходила мені у всьому іншому.

— То в чому ж вона не підходить вам, Вільяме? Вона приваблива, чи не так?

— Дуже: її волосся та колір шкіри саме такі, які мені подобаються; стосовно ж фігури, то хоча вона й суто фламандська, проте не позбавлена граційності.

— Браво! А як щодо рис її обличчя? Чи подобаються вони вам?

— Трохи грубуваті, особливо рот.

— А! Так… її рот…, — промовив месьє Пеле, видобувши зі себе здавлений сміх. — У формі її рота відчувається характер — твердість, але в неї дуже приємна усмішка; а ви як вважаєте?

— Хитрувата усмішка.

— Це так, але вираз хитрості досягається за рахунок її брів; ви помітили, які в неї брови?

Я відповів, що не зауважив цього.

— То ви не бачили, як вона дивиться згори вниз, опускаючи очі?

— Ні.

— Це справжнє задоволення. Поспостерігайте за нею, коли вона в’яже чи зайнята якоюсь іншою жіночою роботою й коли спокійний вираз встановлюється на її обличчі, зосередженому на спицях та нитках; довкола неї точиться невимушена розмова, під час якої виявляються особливості характеру й обговорюються важливі питання; вона ніколи не бере в цьому участі; її смиренний жіночий розум повністю поглинутий в’язанням; жодна рисочка її обличчя не здригнеться; вона не всміхнеться, схвалюючи щось, і не нахмуриться на знак невдоволення; її маленькі ручки невтомно виконують невигадливе завдання; для неї цілком достатньо, якщо вона закінчить плести цей гаманець чи bonnet-grec.[120] Якщо якийсь джентльмен наблизиться до неї, вона ще більше знерухоміє; ще більша скромність та покірність встановляться на її лиці й огорнуть, мов серпанком, увесь її вигляд, — отоді й постежте за її бровами, et dites-moi s’il n’apas du chat dans l’un et du renard dans l’autre.[121]

— За першої же можливості я уважно поспостерігаю, — відповів я.

— І лише того моменту, — продовжував мусьє Пеле, — повіки її затріпочуть, світлі вії на мить здіймуться, і її блакитні очі проглянуть з-під ширми: миттєво все оглянуть, оцінять та знову сховаються за неї.

Я всміхнувся, й те саме зробив Пеле, і по кількахвилинній мовчанці я запитав:

— Як ви думаєте, чи вийде вона колись заміж?

— Заміж? Чи паруються птахи? Звісно ж, це і її бажання, і намір — вийти заміж, щойно знайде підходящу пару; ніхто не знає краще за неї, яке враження вона здатна справити, якщо захоче; ніхто не вміє краще за неї так спокійно чарувати. Або я дуже помиляюсь, або вона ще залишить слід своєї чарівної ніжки на вашому серці, Крімсворте.

— Слід? Чорт забирай, ні! Моє серце не щабель, щоб на нього ставати.

— Але легкий доторк patte de velours[122] не завдасть жодної шкоди.

— Вона не пропонує мені жодних доторків patte de velours; зі мною стримана й потайна.

— То лише на початках: повага буде фундаментом, приязнь — першим поверхом, і вже любов вінчатиме будівлю. Мадемуазель Ретер — умілий архітектор.

— А зацікавленість, месьє Пеле; інтереси? Чи не враховуватиме їх мадемуазель?

— Так, так — без сумніву, це і буде цементом між кожним поверхом. Тепер, коли ми обговорили директрису — що ви скажете про учениць? N`y-a-t-il pas de belles etudes parmi cesjeunes tetes?[123]

— Чи спостеріг я характери? Так, були там цікаві зразки, чи, принаймні, мені так здалось, але я не можу про це судити з першого знайомства.

— О, ви обачні. Але скажіть мені, чи не збентежили вас ці молоді квітучі створіння?

— Спочатку так. Але я опанував себе і провів урок із необхідною sang-froid.[124]

— Я вам не вірю.

— Однак це правда. Спочатку думав, що то — ангели, але вони не надто довго тримали мене в омані; три з них — найстарші й найгарніші — вирішили поставити мене на місце, але робили це так, що я їх розкусив уже за п’ять хвилин — усі вони невиправні кокетки.

— Je les connais! — вигукнув месьє Пеле. — Elies sont toujours au premier rang a I’eglise et a la promenade; une blonde superbe, unejolie espiegle, une belle brune.[125]

— Саме так.

— Прегарні створіння — голівки ніби створені для художників; яку композицію вони б складали разом! Елалі (я знаю їхні імена) з гладко зачесаним волоссям та шкірою кольору слонової кістки. Ортанс із каштановим волоссям, так сильно закрученим у локони, завитки та кучері, що здається, вона сама не знає, що з ним робити