Франко І. Я. - Давнє й нове, Франко І. Я.

class="c1">«Дай князя си,- мот, 15 приведу».

 

Нині в тій землі багатій

Тільки діри, тільки лати,

Так що хоть і дуба станеш,

Ніц не візьмеш,- ніщо брати.

 

Люд там темний, злий і п’яний,

Все в потилицю ся чухат,

Жалується на податки,

Але як вели, то слухат.

 

Але є й народ в тім краї,

Є священики поважні,

Що стоять за руську мову

І в гоненіях відважні.

 

Ох, панове депутати,

Їм приходиться страдати,

Від колиски вни страдають.

Доки в гріб не ляжуть спати!

 

Весь вік щастя вни не знають,

Бо й яке ж їм щастя знати,-

Лиш одна у них надія

Вічно раді б тільки спати!

 

Ось вони мене післали

Про їх нужду вам донести

І про те, що погибають

Нещасливі в лядській мести.

 

І про те, що вни дозволять

Все до крихти з хлопа брати,

Щоби їх лиш не будити,

Та й щоби й їм дещо дати.

 

 

V

 

Ми досить уже терпіли,

Така була воля неба,

Та претерпимо ще більше,

Коли того буде треба.

 

Хлоп наш бідний, злий і п’яний,

Народ ся за руськість боре,

Лях нехтує наше право,

З усіх боків на нас горе!

 

Але все ми вірні діти

Власті й цісаря,- ніколи

Не спротивимся їх слову,

Не спротивимся їх воли.

 

Хоче гроші пан міністер,

Ми не посмієм не дати,-

За міністром голосуєм,

Бо ми руські депутати!

 

Але зважте, ясний пане,

Що на вас ми покладаєм

Всю надію,- нагороди

Ми від вас ся сподіваєм.

 

Правда, в імені народу

Ми за вами сміло стали,

Бо народ же не казав нам,

Щоб ми вам ся спротивляли.

 

Але все ж таки честь каже

Вірних слуг надгороджати,

І ми просимо вас клінно,

Руським послам трінгельд дати.

 

Як вода потрібна морю,

Зіллю сонце й дощ спосібний,

Як волам потрібна паша,

Так і трінгельд нам потрібний!

 

Як належить богу свічка,

Хрест належиться владиці,

Так нам трінгельд, ми ж спасаєм

Вас від сеї опозиц’ї.

 

Як дощу чекає каня,

А душа - спасіння з неба,

Так чекаєм ми трінгельду,

Бо трінгельду всім нам треба!

 

Відомий чорновий автограф другої і третьої частин твору, який зберігається під тим самим номером, що й названий вище чистовий (с. 48). Наводимо і його:

 

II

 

Пан міністер сеї ночі

Довго щось не міг заснути

І, дрімаючи, гадає:

Що би тут за штуку втнути?

 

Край давно уже в спокої;

Правда, мало доробився,

Люди в нужді,- та се байка

Хто би там людьми журився.

 

Але ось біда, що наша

Вже повага упадає,

Лиш тоді-бо зух міністер,

Як отечество спасає.

 

А тут, мов мені на лихо,

І ні від чого спасати,

А добробуток народу

Підносити, підпирати.

 

Заводити переміни

І ощадність у бюджеті -

Чорт з таков роботов! Нудно,

Та й не мої се лепети!

 

Най там Гладстони над тим ще

Труть, потіючи чуприни,

Я дру, поки є що дерти,

А не стане - все покину.

 

 

III

 

Пан міністер так думає,

Та й сон його не береться.

- Клята Австрія! Все глупе,

Всюди тонко, всюди рветься!

 

Хоть би бурі в парламенті,

Сварка, крики та погрози

Люд збігаєсь - гура, браво! -

Верещать крізь люті сльози.

 

Опозиція, мов буря,

Аж будинком потрясає.

Я виходжу, я говорю,

Все спокійне, все стихає…

 

От бодай по всій Європі

Чути б, ось де сила в слові!

А тут що! Я: «так»,- і вни «так»,

Я «ні»,- вни «ні»,- та й по мові.

 

Або щоб які там бунти

Глупий люд робив щороку,

Все було б що усмиряти,

Йшла би слава у Європу:

 

Се муж дільний, заслужений,

Той міністер австріяцький -

Край рятує від загуби,

Лад заводить, то муж хвацький!

 

Тут же (с. 47) зберігся ще автограф початку вірша під назвою «Славна бесіда Наума Безумовича о потребі всерутенського трінгельду»:

 

На Чорному морі, на білому камені

Рутенський орел крилатий тріпоче

А господь знає, чого він хоче.

Ой то не рутенський орел крилами тріпоче-махає,

То славний Наум Безумович голосу жадає

І славну бесіду говорити гадає.

А треба вам знати,

Що до одної хати

Зійшлися були панове штудерники,

Попросту звані живодерники,

Три дні і три ночі не їли, не спали,

А раду радили-гадали,

Як би їм велику штуку вдати,

З голої липи лико драти.

Один каже: «Тра нам зичити збоку,

А з дранням зачекати до нового року».

Другий каже: «Не завадить стрібувати,

Чи не мож іще й тепер дещо урвати».

Третій каже: «З голого дерти - не зовсім чесно».

Четвертий мот: «Се мож зробити тільки силов чудеснов».

П’ятий каже: «Панове радні,

Нам щоб лиш урвати, а всі способи ладні!»

І так ішли бесіди без кінця, без міри,

А кожний зітхав: «Ех, коб то хлоп мав чотири шкіри,

То для нас би було клопоту мало,

Бо кождий би драв, доки би стало!»

І ось в тій хвилі важкої потері,

Коли вже отечество не може ні в кут, ні в двері,

Наум Безумович,