Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

який виснажений, він не звірився на Кемпове слово, що тут він у безпеці. Він оглянув обидва вікна спальні, підняв штори і відсунув клямки, аби пересвідчитись, що в разі чого й справді можна втекти через вікно. Ніч була спокійна й тиха, над пагорбами світив молодик. Опісля Невидимець перевірив замок на дверях спальні, двері до туалету і до ванни, впевнюючись, що при потребі він зможе й цим шляхом скористатися. Нарешті, він заявив, що кімната його цілком задовольняє. Стояв він біля коминка, і Кемп почув його позіх.

— Шкода, що я не можу розповісти вам усього зараз же. Адже я зовсім знесилів. Це, звісно, диво неймовірне. Це жахливо. Але повірте, Кемпе, це цілком можливе, незважаючи на всі аргументи, що ви наводили вранці. Я зробив відкриття. Я хотів зберегти його тільки для себе, але це — годі. Мені потрібен спільник. І ви… ми зможемо зробити таке… Але хай уже завтра. А зараз, Кемпе, я мушу заснути, або я помру.

Стоячи посеред кімнати, Кемп дивився на одяг, над яким не було голови.

— Я, певно, залишу вас, — сказав він. — І справді, не поймеш віри… Три таких факти, що перекидають догори ногами всі мої теорії, і я можу схибитись. Але це таки дійсність!.. Чи не треба вам ще чого?

— Тільки почути “на добраніч”, — сказав Гріффін.

— Що ж, на добраніч, — промовив Кемп, потиснув невидиму руку і боком рушив до дверей.

Раптом халат швидко підійшов до нього.

— Ви зрозуміли мене? — спитав халат. — Жодної спроби перешкодити мені або затримати мене! Інакше…

Кемп трохи змінився на виду.

— Я, здається, дав вам слово, — сказав він.

Кемп тихо зачинив за собою двері, і враз у замку крутнувся ключ. Поки він стояв з виразом німого подиву на обличчі, почулися швидкі кроки до дверей туалетної кімнати, що їх теж замкнено на ключ. Кемп ляснув себе рукою по лобі.

— Чи не сплю я? Це світ збожеволів чи я?

Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.

— Яке неймовірне чортзна-що вигнало мене з моєї власної кімнати!

Він вийшов на сходи, обернувся і ще раз глянув на замкнені двері.

— Факт, — мовив він, доторкаючись пальцем до гулі на потилиці. — Факт незаперечний, але…

Кемп безнадійно похитав головою, повернувся і пішов униз.

В їдальні він засвітив лампу, видобув сигару і почав походжати по кімнаті, коли-не-коли то вигукуючи якісь слова, то немовби сперечаючись сам із собою.

— Невидимий! — сказав він. — Але хіба ж можлива невидима тварина! В морях — можлива. Там їх тисячі, мільйони, всі, всі маленькі, мікроскопічні істоти… нарешті, медузи… В морі невидимих істот більше, ніж видимих! Про це я ніколи не думав раніше… Та й у ставках теж. Усі ці крихітні ставкові організми, шматочки безколірних, прозорих драглів. Але в повітрі… Ні! Цього не може бути!.. А чому зрештою — не може?.. Навіть людину із скла — і то було б видно…

Кемп глибоко замислився. Цілі три сигари білим попелом розсипались по килиму, перш ніж знову почувся його голос. Та й то він тільки вигукнув. Тоді він перейшов з їдальні до своєї приймальні і запалив газ. Кімната ця була невеличка, бо доктор Кемп не практикував, і в ній лежали газети. Валявся там і недбало розгорнутий останній ранковий номер. Кемп схопив його, перебіг очима і заходився читати про “Надзвичайну історію в Айпінзі”, що її в Порт-Стоу так ревно переповідав Марвелові матрос.

— Закутаний! — вигукнув Кемп. — Перевдягнений! Ховався з цим! “Ніхто, здається, не знав про нещастя, яке спіткало його”. Що ж у чорта він має на думці?

Кемп кинув газету й почав нишпорити очима по столу.

— Ага! — вигукнув він і взяв нерозгорнену ще “Сент-Джемс газетт”. — Зараз дізнаємось про всю правду, — сказав доктор Кемп і розкрив газету. В очі йому впало кілька шпальт. “Ціле містечко в Сассексі збожеволіло” — стояло в заголовку.

— Боже! — вигукнув Кемп, жадібно читаючи скептичну розповідь про відомі вже нам учорашні події в Айпінзі.

Над цим звітом було передруковано й повідомлення з ранкової газети.

Доктор Кемп перечитав його ще раз. “Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс у непритомному стані, Містер Гакстер дуже постраждав… І досі не може розповісти, що він бачив. Повибивані вікна. Уся ця незвичайна історія, можливо, й вигадана, але вона занадто цікава, щоб її можна було не надрукувати… cum grano[3]”.

Він кинув і цю газету і безтямно втупився перед себе. “Мабуть, вигадка”, — подумав він.

Потім знову схопив газету й знову перечитав.

— Але до чого тут той заблуда? Якого біса ганявся він за тим заблудою?

Кемп важко сів на хірургічне крісло.

— Він не тільки невидимий, — сказав він, — він ще й божевільний! Маніяк!

Коли бліде проміння світанку додалося до світла лампи та сигарного диму, Кемп усе ще походжав по їдальні, намагаючись зрозуміти незбагненне.

Він був занадто збуджений, щоб спати. Коли сонні слуги зійшли вниз, вони застали господаря в їдальні і схильні були думати, що це у нього від перевтоми. Він дав їм незвичайний, але виразний наказ подати в кабінет на мезоніні сніданок для двох, а потім сидіти собі внизу. А сам і далі все ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Наговорено там було багато, але мало що було слухати: власне, тільки потвердження вчорашнього і дуже неоковирно викладене повідомлення про події в Бердоці. Звідси Кемп довідався про те, що трапилось у “Веселих крикетистах”, тут-таки він уперше надибав на ім’я Марвела. “Він примусив мене бути при ньому цілу добу”, — заявив Марвел. Було додано деякі подробиці до айпінзької історії, а саме про розірваний телеграфний дріт. Але все це зовсім не пояснювало, що спільного між Невндимцем і бродягою, бо містер Марвел не сказав нічого ні про три книжки, ні про гроші, якими