Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юнак скорився, і обоє неквапно рушили вздовж широкої алеї, облямованої обабіч акуратно підстриженими декоративними кущами. Натренованим оком Ернан помічав найменші ознаки занепаду й запустіння, що з’явилися тут за останні сім років, і скрушно хитав головою. Свого часу справжнім господарем парку був Філіп. Він піклувався про нього, наглядав за порядком, не дозволяв садівникам байдикувати й щедро винагороджував їх за старанну роботу. Так, скажімо, мавританський фонтан, що став справжньою окрасою парку, було споруджено одинадцять років тому на його власні кошти… Але все це залишилося в минулому, в далекій країні їхнього дитинства, зворотний шлях у яку для них уже закритий.
Посивілий і помітно змарнілий герцоґ Аквітанський сидів на дубовій лаві у просторій альтанці біля фонтану, густо оплетеній довгими пагонами виноградної лози. Він зосереджено читав якусь книгу і не відразу помітив гостей, що зупинилися біля входу і, поскидавши капелюхи, ґречно вклонилися.
— Моє шанування, монсеньйоре, — привітався Ернан.
Герцоґ ледь здригнувся від несподіванки і підвів на відвідувачів свій втомлений погляд.
— Добридень, пане де Шатоф’єр, — незворушно відповів він. — Радий бачити вас у доброму здоров’ї. Я від самого початку підозрював, що чутки про вашу загибель трохи перебільшені… І вас вітаю, добродію, — кивнув він юнакові, відкладаючи убік книгу. — Прошу сідати, панове.
Дарма що сам герцоґ помітно постарів, і його колись золотаве волосся стало срібним, голос він мав, як і раніше, чистий та звучний, от тільки ще виразніше бриніли в ньому сумовиті нотки.
Поки молоді люди влаштовувалися на лаві за невисоким круглим столом, герцоґ покликав свого камердинера, який вештався поблизу, і наказав принести для гостей частування. Коли слуга подався виконувати це доручення, герцоґ зміряв Ернана пильним поглядом і промовив:
— Сподіваюсь, ґрафе, вас можна привітати із вдалим поверненням.
— Ще б пак! — Ернан випростав могутні, мов стовбури, ноги і всією вагою відкинувся на спинку дубової лави, яка жалібно заскрипіла від такого безцеремонного поводження з нею. — Як бачите, я цілий і неушкоджений, на здоров’я гріх скаржитися. Та й збитків ніяких не зазнав, навпаки навіть — лише примножив свій статок.
— Однак, — зауважив герцоґ, — цього не можна сказати про весь ваш похід, якому, до речі, я ніколи не співчував. Адже французький король досі в полоні.
— Був у полоні, — уточнив Шатоф’єр. — За останніми відомостями, він відкупився за сімдесят тисяч срібних марок і скоро має повернутися до Європи.
— Сімдесят тисяч, — повільно повторив герцоґ, подумки перераховуючи цю суму на ґалльські скудо. — Не скажу, що дешево обходиться Франції звільнення Гробу Господнього. Філіп-Авґуст Третій править країною вже дванадцять років, за цей час він організував три хрестові походи, не відвоював ні клаптика Святої Землі, зате втратив усі свої північні землі і геть спустошив французьку скарбницю. Між іншим, ґрафе, вам відомо, що герцоґ Нормандський оголосив про розрив союзницьких відносин з Францією і звернувся до Святого Престолу з проханням звести його в королівське достоїнство?
— Авжеж, я чув про це. Та чи задовольнить папа його клопотання?
— Особисто я не бачу ніяких серйозних підстав для відмови. В угоді про союз Нормандії з Францією є пункт, згідно з яким Нормандія залишає за собою право виходу зі складу королівства в разі незадовільного управління об’єднаною державою. А те, що справи у Франції кепські, зрозуміло навіть дитині.
— Безперечно, — погодився Ернан.
— І Франція зараз не в тому стані, щоб протиставити цьому пункту угоди свою військову міць, — вів далі герцоґ. — Королю доведеться змиритися з цим, як раніше він змирився із втратою Бретані, Фландрії та Франш-Конте. А що ж до папи Павла, то хоч він і дав своє благословення на ваш похід, йому була не до душі ця авантюра. На його думку, католицькому світові слід було поберегти свої сили для майбутнього походу проти турків, і тут я цілком згоден з ним. Звісно, шкода, що Єрусалим досі перебуває в руках невірних; але з іншого боку, якщо послідовникам Магомета вдасться захопити Константинополь, це обернеться великою бідою для всього християнства — не тільки східного, а й західного. Тож зараз король Франції не тішиться благоволінням Святого Престолу, і я дуже сумніваюся, щоб папа став на захист цілісності Французької держави. Втім, не виключено, що герцоґові Нормандському буде відмовлено в титулі короля, проте ніщо не завадить Нормандії повернутися до свого колишнього статусу великого князівства.
— І таким чином, — вагомо додав Ернан, — Франція стиснеться до тих меж, у яких була на початку правління Філіпа-Авґуста Великого… Гм. Майже до тих меж. Адже ґрафства Сент, Анґулем та Байона й досі залишаються під владою французької корони.
Герцоґ проіґнорував цей вельми прозорий натяк і замість відповіді уважно придивився до Ернанового супутника, на якого попервах кинув лише побіжний погляд.
Власне кажучи, зовнішність юнака не справляла особливого враження. Це був стрункий, невисокий на зріст світлий шатен років вісімнадцяти. Його обличчя не відзначалося вродою, але й не мало якихось значних вад, було просто симпатичним і важко запам’ятовувалося. Хіба що погляд карих очей юнака, спокійний, вдумливий і зосереджений, не вписувався в рамки його непримітної зовнішності.
Ернан, здавалося, чекав цього моменту і квапливо промовив:
— Перепрошую, монсеньйоре. Я забув відрекомендувати вам мого двоюрідного брата Ґабріеля де Шеверні. Його сестра Луїза була дружиною вашого сина.
Юнак підвівся і шанобливо вклонився.
Герцоґ знову поглянув на Ґабріеля, але тут-таки винувато опустив очі.
„Так-так!“ — задоволено подумав Ернан. — „Схоже, Філіп не помилився. Це й справді нагадує каяття.“
В альтанці запанувала прикра мовчанка, що тривала кілька хвилин, аж поки з’явилися слуги з частуванням для герцоґових гостей. Вони притьмом накрили стіл, рясно позаставлявши його вазами з садовиною, фруктами, джемами та печивом, а також глеками з прохолоджувальними напоями й різного ґатунку вином. Ернан без зайвих церемоній допався до їжі — він завжди був не проти перекусити, а прогулянка з Кастель-Ф’єро до Тараскона лише підігріла його апетит. Підбадьорений кузеновим прикладом, Ґабріель де Шеверні взяв з вази медовий пряник і наповнив свого келиха шербетом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.