Олександр Мелентійович Волков - Жовтий Туман

маленький божок налякати такого велетня, як Арахна?

— Нічого, дівчинко, не спіши, всьому свій час! — посміхнувся Чарлі.

Вранці наступною дня дракон опустився на центральній площі Смарагдового міста.

ВЕЛИКА РАДА

рибуття Чарлі Блека і дітей стало великим святом для жителів Смарагдового острова. Місто втратило свою колишню величність: дахи та бруківка вкрилися снігом, і на них уже не сяяли смарагди; фонтан на площі висох; у жовтій імлі яскраві барви будинків зблякли.

Та чутка про прибуття Велетня із-за гір, що миттю поширилася містом, справила магічний вилив. Холод, який щодня посилювався, змушував городян збиратися гуртами. В палаці Страшила, де Лестар зумів якось налагодити центральне опалення, знайшли притулок жінки з дітьми, старі люди. Кому не знайшлося місця в палаці, ті збиралися в маленьких кімнатах, намагаючись зігріти їх теплом своїх тіл. З дому люди виходили тільки за крайньої необхідності, якщо, наприклад, випадала черга відправлятися в ліс по дрова для палацу. Тоді лісоруби натягували на себе весь одяг, який мали.

Але тепер і старі, і молоді висипали на площі і вулиці міста, вгору злітали капелюхи, лунали захоплені вигуки на честь Велетня із-за гір і двох відважних дітей, його супутників. Наївним людям здавалося, що справи їхні негайно стануть поліпшуватися, що ось-ось настане порятунок. Однак до порятунку було далеко. Як і раніше, пішоходи пересувалися у вузькому колі видимості, раз у раз підходили до стовпів з дорожніми вказівниками й читали написи; як і раніше, роти в них були закриті листям рафалоо, а очі захищені окулярами з наочниками. І на довершення всього цей незвичний виснажливий мороз, що проймав наскрізь.

Зустрічаючи бажаних гостей, Страшило вийшов з палацу, і це було відмічено в літописі як знак небувалої почесті, яку виявляв коли-небудь відвідувачам Правитель Смарагдової країни. Більше того обняв Енні своїми слабкими руками. Страшило зробив кілька на якогось старовинного танцю, приспівуючи:

— Егей-гей-гей-тей-го, я знову-знову-знову з Енні!

Але про цей останній факт літопис соромливо промовчав: не варто відкривати нащадкам маленькі слабкості такого чудового державного діяча, яким був Страшило Мудрий.

Тільки-но завершилася врочиста церемонія зустрічі прибулої із-за гір рятувальної експедиції, як у Тронній залі відкрилося розширене засідання Великої Ради. Цього разу, крім постійних її членів, були присутні відомі городяни і навіть декотрі дуболоми, серед яких виділялися бригадири Ватіс, Дарук та колишній генерал дерев'яної армії Лан Пірот, який нині навчав дітей танцям в одній з міських шкіл. Він залишився без роботи: через тривалі трагічні події школи були закриті.

Засідання відкрив Страшило. Він не став робити доповідь, а обмежився коротеньким повідомленням: адже всі присутні були в курсі справи, а багато розмовляти не доводилося. Страшило запропонував бажаючим виступити.

Першим узяв слово Чарлі Блек.

— Я не оратор, а людина справи, — заявив одноногий моряк, за звичкою пихнувши незапаленою люлькою. — Тому я зразу переходжу до конкретних пропозицій. Для боротьби з Арахною нам потрібна пересувна фортеця, де ми мали б постійне сховище від нападів чаклунки і звідки робили б вилазки за правилами військової науки. Будувати таке сховище — тривала і тяжка справа, тим більше, що перед нами постала інша важлива робота, про яку я скажу пізніше. Я пропоную використати для цієї мети фургон, в якому прилетіла до Чарівної країни Еллі.

Пропозиція капітана була прийнята одностайно.

— Цей фургон колись робив я сам для сестри та її чоловіка Джона, — розповідав Чарлі. — І я знаю, що він прослужить ще багато років. Ми його покладемо на колеса, і нехай спробує чаклунка нашкодити його гарнізону!

Пролунали аплодисменти і крики «ура!».

Енні і Тім відразу розповіли, що вони бачили фургон минулого року і той був у відмінному стані.

Не відкладаючи справу в довгий ящик, як це буває в деяких навіть шанованих установах, Страшило доручив бригадирам Ватісу і Даруку негайно зібрати своїх робітників і рушати до країни Жуванів. Лан Пірот, що нудьгував без діла, зголосився очолити загін.

Невтомні, невразливі для Жовтого Туману, дерев'яні люди крокуватимуть день і ніч і діб через шість доставлять фургон до Смарагдового міста. Ватіс, Дарук і командир Лан Пірот негайно подалися виконувати доручення.

— З розповідей племінниці Енні я знаю, що вона залишила в Залізного Дроворуба чудесний срібний обруч, який робить невидимкою його володаря, — говорив далі Чарлі Блек. — Необхідно доставити сюди цей обруч. Тім О'Келлі, ставши невидимим, проникне у володіння Арахни, розвідає там усе, і, можливо, йому вдасться викрасти книгу заклинань. Тоді ми миттю розчаклуємо Чарівну країну від лихоносного Жовтого Туману.

— Прошу слова для довідки, — підвівся з місця Залізний Дроворуб. Ніяково вертячи в руках лійку, яка служила йому шапкою, він сказав: — Ми самі використали б срібний обруч для тих завдань, про які ви кажете, та ба…

— Ви його загубили! — так і підстрибнула Енні.

— Так, на велике наше горе, — признався Дроворуб. — А сталося це так. У моєї кухарки Фрегози була ручна лань Луна. Одного разу Фрегоза для жарту наділа обруч на голову Луни, ненароком натисла на рубінову зірочку, і лань щезла. Марно потім стривожена жінка кликала свою улюбленицю, щоб зняти з неї обруч. Лань утекла з палацу, і слідів її так і не знайшли…

Енні розплакалася, і даремно пробували втішати її Страшило, Лев і Дроворуб. Вона так любила цей прекрасний подарунок лисячого короля.

— Так, це велика, тяжка втрата, — сказав засмучений Чарлі Блек. — Але добре, що я не розраховував на обруч і підготував інший засіб для боротьби з чаклункою. Ви зняли зі спини Ойххо тюки із залізом і пружинами? — звернувся він до Фараманта.

— Так, це зробили дуболоми за моїм розпорядженням і віднесли вантаж у підвал.

— Дуже добре! Бачите, — звернувся моряк до Ради, — я задумав зробити самохідного велетня, наше головне знаряддя в боротьбі з чаклункою Арахною. І для цього я привіз потрібні матеріали, листове залізо, пружини…

Захват присутніх досяг крайніх меж. Шибки у вікнах дрижали від гучних криків, паркет тріщав від тупоту ніг. Страшилові довелося довго калатати дзвоником, щоб відновити порядок. Коли в залі стихло, Чарлі запитав механіка Лестара:

— Чи можу я розраховувати на вашу допомогу? Робота термінова, і нам потрібно багато людей.

Лестар гаряче запевнив моряка, що і сам він, і його помічники вступають у повне розпорядження Велетня.

— Ми будемо спати по дві-три години на добу, але швидко збудуємо такого велета, який поміряється силою з Арахною! — вигукнув механік. — І, до речі, ми привезли з Фіолетової країни багато різного інструменту, який тепер нам знадобиться.

— Енні, де в