В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

обов’язку, чи у використанні ним свого суб’єктивного права, передбаченого нормою чинного закону України про кримінальну відповідальність (КК України) (В.К. Грищук).

На мою думку, так звана позитивна відповідальність має лишатися лише у сфері філософського відображення та пояснення об’єктивної дійсності. Кримінальна відповідальність як головний засіб державно-правового реагування на злочинні прояви – це різновид публічно-правової (юридичної) відповідальності як реакції держави на вчинене в минулому кримінальне правопорушення.

Крім зазначеного вище поділу кримінальної відповідальності на позитивну та негативну, виокремлюють ще й потенційну та реальну. Потенційною визнають відповідальність, визначену санкцією відповідної кримінально-правової норми і ще не застосовану у конкретній кримінальній справі. Реальна відповідальність – це засудження конкретної особи за вчинений злочин з позбавленням чи обмеженням її певних прав та можливостей чи без такого. Зазначений поділ кримінальної відповідальності на потенційну та реальну обґрунтований і має не лише пізнавальне, а й певне практичне значення, на відміну від поділу такої відповідальності на позитивну та негативну, що позбавлений раціональності. Потенційна відповідальність – це прерогатива законодавця. З нею пов’язане явище диференціації кримінальної відповідальності. Реальна відповідальність – це сфера кримінально-юстиційної діяльності, яка переважно оперує поняттям «індивідуалізація кримінальної відповідальності».

2.1.3. Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими кримінально-правовими заходами

За сучасними доктринальними уявленнями сутність кримінальної відповідальності як категорії публічного права полягає в засудженні особи, яка вчинила злочинне діяння, та обмеженні її прав і свобод. На думку Ю.В. Бауліна, відповідальність існує в трьох аспектах: законодавчому, судовому та виконавчому. Правовою формою законодавчо визначеної кримінальної відповідальності є санкція кримінально-правової норми, передбаченої кримінальним законом; індивідуально визначеної судом – обвинувальний вирок суду і реально здійснюваної – діяльність органів виконавчої влади, спеціально уповноважених на виконання обвинувального вироку суду.

Конституційний Суд України визнав, що за змістом кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом механізму кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Це – застосування конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Кримінальна відповідальність згідно з чинним вітчизняним законодавством має дві складові: обов’язкову та факультативну.

Обов’язкова полягає в офіційній (державно-правовій) оцінці судом поведінки особи як злочинної. Державно-правова оцінка злочину – це не просто констатація злочинного характеру того чи іншого діяння, а осуд особи, яка його вчинила, її засудження обвинувальним вироком суду. Засудження саме по собі містить певний каральний потенціал: незалежно від призначення чи не призначення покарання. Офіційне від імені держави визнання особи злочинцем, негативна оцінка його вчинку ганьбить члена суспільства, принижує його соціальний статус.

Такий осуд, по-перше, спроможний викликати позитивні зрушення в правосвідомості засудженого навіть без застосування до нього покарання. Осуд здатний справити попереджувальний вплив на осіб, які цінують свій соціальний престиж; по-друге, – задовольнити громадську правосвідомість, обурену фактом вчинення злочину.

Факультативна складова кримінальної відповідальності полягає у визначенні обвинувальним вироком суду виду і меж обмеження або позбавлення суб’єкта злочинного вчинку певних прав у зв’язку з його засудженням за вчинення злочину (покарання) або у відмові від цього.

Положення зазначеного Рішення Конституційного Суду України дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого відбувається реагування держави на вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Щодо примусових заходів медичного і виховного характеру варто зробити застереження: вони можуть згадуватись у контексті розкриття змісту кримінальної відповідальності лише у разі їх застосування (замість покарання або поряд із ним) на підставі обвинувального вироку суду. Наприклад, суд звільняє неповнолітнього від покарання із застосуванням примусового заходу виховного характеру (ст. 105 КК України) або застосовує відповідний примусовий захід медичного характеру стосовно особи, визнаної обмежено осудною (статті 20, 93, 94 КК України).

Якщо ж суд застосовує примусовий захід медичного характеру до неосудного (ч. 2 ст. 19 КК України) чи примусовий захід виховного характеру до особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України), ці заходи не є кримінальною відповідальністю. Вони не пов’язані із вчиненням злочину, це – реакція на суспільно-небезпечну поведінку осіб, яких не визнано суб’єктами злочину.

Отже, зміст кримінальної відповідальності у власному її сенсі складають: а) засудження (осуд) злочинного вчинку та суб’єкта його вчинення; б) обмеження або позбавлення прав і свобод засудженого суб’єкта (або без такого).

В теорії кримінального права щодо розуміння змісту кримінальної відповідальності існують й альтернативні точки зору.

1. До змісту кримінальної відповідальності включається так звана позитивна відповідальність.

Заперечуючи такий висновок, слід зазначити, що правомірна поведінка особи (у тому числі дотримання кримінально-правових заборон) реалізується поза межами кримінальної відповідальності. Вчення про позитивну кримінальну відповідальність як результат механічного перенесення у сферу кримінального права філософської концепції позитивної соціальної відповідальності як відповідального ставлення людини до своєї соціально значущої поведінки ґрунтується на невиправданій підміні понять: відповідальністю названо те, що фактично є належною, відповідною, узгодженою з вимогами права й моралі поведінкою індивіда.

Наслідком правомірної поведінки має бути заохочення, а не відповідальність, яка соціумом оцінюється негативно. Атрибутивною ознакою будь-якої юридичної відповідальності є осуд, а це не характерно для позитивної відповідальності. Дотримуватися кримінально-правових приписів зобов’язані всі, а відповідати – лише винні в їх порушенні. Відповідальність – означає дати відповідь, а тому може стосуватися лише минулого.

Якщо юридична відповідальність, у тому числі кримінальна, регулюється правовими нормами, то позитивна відповідальність – нормами моралі.

Теорія позитивної кримінальної відповідальності пов’язана з перебільшенням ролі примусу у регулюванні суспільних відносин. Насправді більшість людей не вчиняють злочинів не тому, що є кримінальний закон і загроза покарання. Законослухняна поведінка – нормальна, природна поведінка людини в суспільстві зазвичай є результатом не впливу кримінального закону, а внутрішнього стану особистості, її поглядів і переконань (зокрема, моральних і релігійних).