Олександр Шевченко - Глибинка

— У всякому разі, це природне явище, — відповів. — Хоча зі мною таке вперше.

Його м’язи… Руки й спина боліли так, неначе він цілу ніч розвантажував вагони товарного потягу. Цього не зміг пояснити… хоча, хто зна, що він робив у своєму сні? Може й справді довелося нести щось важке. Нічого не пам’ятав.

Після вечері з пів години просидів у ванні з гарячою водою, поступово приходячи до тями. Йому майже вдалося знову взяти реальність під контроль, і його забуття перестало здаватися таким лякаючим. Так, це було дуже дивним, але воно вже минулося. Хоча, звісно, йому дуже пощастило, що він без пригод дістався додому — міг би заїхати кудись у Чернівці, а потім ламати голову, як він туди потрапив. З грудей вирвався сміх, у якому звучало полегшення від того, що все закінчилося добре.

Коли вийшов з ванної, застібаючи халат, Марина вже була в ліжку і з цікавістю продивлялася те, що він надрукував у своєму ноутбуку. Світло від екрана робило її обличчя до смішного серйозним. Стефан підійшов і сів поруч.

— Ну, і що ти думаєш про все це?

Вона підвела на нього очі.

— Це і є та історія, яку ти чув?

— Так. Власне, це лише окремі елементи, і тепер моїм завданням є звести їх докупи і розробити пристойний сюжет.

— Невже все це було насправді? — запитала Марина вражено. Він посміхнувся.

— Семен намагався переконати мене у цьому, проте в нього нічого не вийшло. Я вважаю, що це лише їхня версія того, що відбувалося, й не більше.

— А тобі не здається дивним, що у своєму видінні ти побачив людину, яка померла ще до твого народження, і про яку ти ніколи не чув?

Так, він вже думав над цим раніше, і тому питання не застало його зненацька. Він відповів:

— Анітрохи. В дитячій уяві завжди все спрощене. Мені здалося, що я побачив якогось старигана, але це ще не значить, що це був саме Данило. Я бачив лише образ, своє уявлення про ту людину, яка жила там до цього, от і все. А от мій дідусь виніс з цього свої висновки.

— Мені все ж здається, що тут щось не те, — сказала Марина. — Я розумію, це звучить смішно, але…

— Не переймайся цим, — промовив Стефан обіймаючи її (при цьому біль у спині знову нагадала про себе). — У кожному селі є свої страшні історії. Я ж був там, і нічого не сталося.

— Нічого?! Ти повернувся звідти, схожий на якогось зомбі, з провалами в пам’яті, і ти кажеш, що нічого не сталося?

— Це лише наслідок перенапруги, тільки й усього. Я вже в нормі.

— Не впевнена, — з сумнівом відповіла вона. — У мене відчуття, що ти все ж якось змінився, але не знаю, як це пояснити.

— Дурниці, — сказав Стефан. — Зі мною все гаразд.

Пізніше, лежачи у цілковитій темряві, продовжував розмірковувати над тим, що сталося сьогодні. Цей його приступ, чи що воно таке, стався саме тоді, коли йому здавалося, що все йде чудово, а скоро стане ще краще.

Може, це якийсь психічний розлад? Але з чого це раптом?

Не може бути, щоб робота так сильно вплинула на нього.

Але це було єдиним прийнятним поясненням, і Стефан вчепився в нього, відкинувши всі інші. Все минулося, і можна сміливо про це забути. Проблем і так вистачає. Можливо, завтра він зустрінеться з Віктором і покаже йому свій матеріал, і хай той тільки спробує знову завести свою пісню про те, що в українській літературі жахам не місце. Колись в СРСР сексу також не було…

Дружина спала поруч з ним, поклавши голову на згин ліктя. Він провів пальцем по її оголеному плечі й посміхнувся, згадавши, яке стурбоване обличчя було в неї, коли, розплющивши очі, він ніяк не міг збагнути, де ж знаходиться. Що й казати, надивилася на його дивацтва за увесь час письменницької кар’єри. Обов’язок домашнього критика став для неї таким же звичним, як і поранина на кухні, а до того ж доводилося терпіти його постійні скарги на відсутність потрібного настрою для занять літературою.

Ну нічого. Здається, тепер безцільний простій нарешті завершився, і можна подумати про…

— …вбивство, — пробурмотів Стефан у пітьму.

Рука твердо лягла на її ніжну шию, пальці почали стискатися, як у якогось божевільного робота з фільму. В його голові раптом чітко пролунало:«Ну, давай, чого чекати. Раніше вона допомагала тобі, але тепер ти сам собі хазяїн, і знаєш, що робити. Вона буде тільки заважати, ось побачиш. Ну ж бо, дві хвилини — і забудемо про це.»

Він відчув, як Марина, не просинаючись, почала хапати ротом повітря, і перелякано відсмикнув свою руку. Господи, що він робить? Зовсім збожеволів? Спина вкрилася холодним потом, і він прислухався до її дихання. Знову рівне.

Стефан довго сидів, дивлячись у нікуди пустими очима. Вона мала рацію — з ним щось відбувається. Щось там, у селі, змінило його, і, схоже, не в кращій бік. Він спробував вловити той сторонній голос в голові, але нічого не почув. Не було ніякого голосу — були тільки його власні думки.

Намацавши капці, підвівся з ліжка й пішов на кухню. Божевілля. Здається, це так називається? Запаливши цигарку, стояв і вдивлявся у вікно, де ніч знову заволоділа світом. Тільки непроглядний морок, без жодного промінчику світла. «А земля була пуста та порожня, й темрява була над безоднею…»

Він