Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

— пихато мовив Мелфой. — Тут усі кайфують від мітел, які мій старий купив нашій команді.

Рон аж роззявив рота, побачивши перед собою сім розкішних мітел.

— Класні, правда? — посміхнувся Мелфой. — То, може, й ґрифіндорці нашкрябають трохи грошенят і куплять нові мітли? Маю ідею: розіграйте в лотерею свої "Клінсвіпи-5", — може, якийсь музей і купить їх.

Слизеринська команда мало не попадала зі сміху.

— Зате жоден з наших гравців не купував собі місця в команді, — втрутилася в розмову Герміона. — Вони всі потрапили сюди лише завдяки таланту.

Вираз Мелфоєвого обличчя став не таким самовдоволеним.

— А тебе, задрипана бруднокровко, ніхто й не питає! — випалив він.

Гаррі збагнув, що Мелфой сказав щось дуже гидке, бо після його слів зчинився справжній гармидер. Флінт кинувся захищати Мелфоя, бо на того вже наскакували Фред і Джордж. Алісія закричала: "Як ти смієш!", а Рон з криком: "Ти заплатиш за це, Мелфою!" видобув з мантії свою чарівну паличку і скерував її Мелфоєві в обличчя, яке тієї миті ховалося під руками Флінта.

По стадіону розійшовся луною гучний вибух, і жмуток зеленого сяйва вистрелив з іншого кінця палички Рона, поціливши йому в живіт з такою силою, що Рон аж покотився по землі.

— Роне! Роне! Ти цілий? — закричала Герміона.

Рон розкрив рота, але не зміг нічого сказати. Натомість могутньо відригнув, і з його рота вискочило кілька слимаків, упавши йому на живіт і коліна.

Слизеринська команда мало не вмерла з реготу. Флінт аж зігнувся, хапаючись за свою нову мітлу, щоб не впасти.

Мелфой стояв рачки, гупаючи кулаком по землі. Ґрифіндорці обступили Рона, який усе ще блював великими, лискучими слимаками. Усім було навіть страшно до нього доторкнутися.

— Мабуть, треба відвести його до Геґріда, це найближче, — сказав Гаррі Герміоні, яка відважно кивнула головою, й вони разом підвели Рона тримаючи його попід руки.

— Що сталося, Гаррі? Що сталося? Він захворів? Але його можна вилікувати, правда? — прибіг Колін з трибун і тепер витанцьовував навколо проводжаючи їх із поля.

Рон знову відригнув, вибльовуючи дедалі нових слимаків.

— Ого-о-о! — заворожено вимовив Колін, підносячи фотоапарат. — Гаррі, ти б не міг потримати його рівніше?

— Коліне, забирайся звідси! — розсердився Гаррі. Разом з Герміоною вони допомогли Ронові вийти зі стадіону й пішли полем до узлісся.

— Роне, вже близько, — заспокоювала його Гер-міона, побачивши неподалік хатину лісника. — За хвильку все буде добре, ще трошки…

До Геґрідової халупи лишалося метрів сім, коли раптом відчинилися двері, але там з'явився не Геґрід. Звідти вискочив Ґільдерой Локарт, одягнений сьогодні в рожево-бузкову мантію.

— Сюди, мерщій! — просичав Гаррі, ховаючись із Роном за найближчим кущем. Герміона неохоче приєдналася.

— Це дуже просто, якщо знаєш, що робити! — голосно щось розтлумачував Геґрідові Локарт. — Якщо тобі потрібна допомога, ти знаєш, де мене шукати! Я подарую тобі примірник своєї книжки — дивно, що ти й досі її не маєш. Сьогодні ж підпишу й передам. Ну, тримайся! — І він покрокував до замку.

Гаррі дочекався, поки Локарт зникне з очей, тоді витяг Рона з-за куща і підвів його до Геґрі-дових дверей. Рішуче постукав.

У дверях з'явився сердитий Геґрід, але його обличчя проясніло, коли він побачив, хто до нього завітав.

— А я гадаю — кого се знову принесло?.. Заходіт, заходіт… Я вже подумав, що то си повернув професор Локарт.

Гаррі й Герміона допомогли Ронові переступити поріг і зайти до хатини. Власне, то була тільки невеличка кімната, в одному кутку якої стояло величезне ліжко, а в другому весело потріскував вогонь. Геґріда зовсім не схвилювала Ронова слимакова недуга, про яку розповів Гаррі, саджаючи Рона на стілець.

— Нехай си краще вилазять, аніж навпаки, — бадьоро сказав він, шпурляючи Ронові під ноги велику мідну миску. — Вибльовуй їх, Роне, вибльовуй.

— Не думаю, що тут можна чимось зарадити, треба просто чекати, доки все скінчиться, — стурбовано сказала Герміона, дивлячись, як Рон зігнувся над мискою. — Ти вибрав надто складне закляття, його важко наслати навіть з нормальною паличкою…

Геґрід метушився, заварюючи їм чай. Його пес-вовкодав Іклань тулився до Гаррі.

— Що від тебе хотів Локарт, Геґріде? — поцікавився Гаррі, чухаючи Ікланя за вухами.

— Радив мені, як вигнати з криниці водяника, — буркнув Геґрід. Він зігнав з пошкрябаного столу напівобскубаного півника і поставив там чайничок для заварки. — Ніби я й сам того не знаю. І варнякав, як він си позбув Баби-Яги… Коли у тому всьому є хоч півслова правди, я си готовий з'їсти свого чайника.

Було дуже незвично чути, що Геґрід критикує гоґвортського вчителя, тож Гаррі здивовано глянув на нього. А от Герміона заперечила гострішим, ніж завжди, голосом:

— Мені здається, ви не зовсім справедливі. Професор Дамблдор явно вважав його найкращим претендентом на цю посаду.

— Він був єдиним претендентом на цю посаду, — сказав Геґрід, частуючи їх цукерками з патоки, а Рон тим часом натужно кахикав над мискою. — Одним-однісіньким. Щораз важче знайти якогось учителя для темних мистецтв. Ніхто, видиш, не хоче обіймати ту посаду. Гадают, що вона приносит біду. Ніхто на ній довго си не затримав… Ну, а тепер розказуйте, — Геґрід махнув головою на Рона, — кого він хотів заклясти?

— Мелфой обізвав Герміону. Це було якесь погане слово, бо всі просто подуріли.

— Дуже погане, — хрипко озвався Рон. Блідий і зіпрілий, він з'явився з-під столу. — Мелфой обізвав її бруднокровкою…

Рон знову нахилився над мискою, відчувши наплив іще однієї хвилі слимаків. Геґрід обурився.

— Не може бути! — гаркнув він.

— Це правда, — підтвердила Герміона. — Але я не знаю, що це означає. Хоча, звісно, слово брутальне.

— Це, мабуть, найпідліша образа, яку він міг вигадати, — простогнав, підводячись, Рон. — Бруднокровцями називають тих, хто народився серед маґлів, тобто не мав батьків-чарівників. Є такі чарівники — наприклад, родина Мелфоїв — хто вважає себе кращими за всіх, бо вони, як то кажуть, чистокровні. — Рон знову відригнув, і йому на долоню впав ще один слимак. Він кинув його в миску і повів далі: — Але всі ці поділи нічогісінько не означають. Ось візьміть Невіла Лонґботома — він чистокровний, але не знає навіть, яким боком ставити казана.

— Вони ще си не вигадали такого закляття, якого не могла б наслати наша Герміона, — гордо сказав Геґрід, змусивши її густо почервоніти.

— Як гидко, коли когось так обзивають! — сказав Рон, витираючи тремтячою рукою зіпріле чоло. — Кров,