Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

потрібен. Якщо я надто часто ставатиму невидимим, моя челядь, чого доброго, ще забуде, який я на вигляд а для королів це не надто корисно, ха-ха-ха!

Тоді Енні боязко поміряла обруч, і він припав їй якраз до голови, ніби його припасовував досвідчений майстер.

— Чудово, Енні! Він тобі дуже личить — захоплено промовив Тім. — Справжнє диво! Ану, щезни!

Палець дівчинки торкнувся зірочки, і Енні зникла з очей! І крізь те місце, де вона стояла, Тім бачив усе.

Артошко ображено став благати:

— Ти облиш, Енні, ці фокуси, не лякай порядних собак!

З порожнечі залунав дзвінкий сміх і почулися слова:

— Гей, Тіме, злови мене!

Тім кинувся на голос, та тільки-но йому вдалося торкнутися руки Енні, як дівчинка вислизнула і її голос долинув з іншого кутка печери. Після кількох невдалих спроб роздратований хлопчина зупинявся.

— Цур тобі! — вигукнув він. — Це вдесятеро гірше, ніж коли граєш у піжмурки.

І ось на порожньому місці з'явилась Енні, знову торкнувши зірочку. Король Тонконюх сказав:

— А все-таки є справедливість у тому, що срібний обруч потрапив до вашої світлості. Ви — сестра феї Еллі, яка знищила Бастінду а цей чарівний талісман раніше саме Бас і й належав. Лиха Гінгема взяла мене з материнської нірки ще маленьким лисеням і послала в подарунок своїй сестрі до Фіолетового палацу В країні Мигунів зовсім немає лисиць, і я був Там дивовижею. Бастінда тримала мене в полоні кілька років. З розповідей сестри вам, звичайно, відомо, Енні, як важко було вирватися з палацу лихої чарівниці. А мені пощастило це зробити! — гордо хвалився Тонконюх. Я підгледів, як чаклунка користувалась обручем, зумів украсти його зі скарбниці і — прощавай неволя! Цей талісман порятував мене від багатьох бід, коли я пробирався на батьківщину, допоміг мені завоювати владу в лисячому королівстві. Але зараз я розлучаюся з ним без будь якого жалю, бо… — Він наблизився до Енні і шепнув їй: — Я боюся, щоб ним не заволодів мій суперник у боротьбі за престол, чорно-бурий принц Кривоніг…

Вислухавши таке зізнання, Енні вирішила, що робить добре діло, позбавляючи Тонконюха від небезпечного талісмана, і з чистою совістю залишила Лисоград, щоб вирушити до країни Жуванів, а звідти до Смарагдового міста.

Але перед від'їздом Енні, Тімові й Артошці довелося побувати на бенкеті, який влаштував на честь гостей його лисичиість король Тонконюх XVI. Запропоновані ним плоди кролячого дерева виявилися чудовими. Кілька таких плодів діти отримали в дорогу, за це Енні подарувала Тонко-нюхові свою блакитну накидку. Рудий лис надів її з великою гордістю і заявив, що віднині вона слугуватиме королівською мантією в країні лисиць.

КРАЇНА ЖУВАНІВ

осланці короля Тонконюха провели Тіма й Енні до кордону лисячого царства, де починалась стежка, яка вела до Жуванів. Вони розповіли також, де сидить у засідці останній Шаблезубий тигр Чарівної країни.

Стежина була не з кращих, звивиста й поросла травою, і діти стримували біг своїх мулів. Цезар і Ганнібал невдоволено форкали: під час стоянки у Лисограді вони зарядились єнергією так, що думали тільки про те, як би її витратити.

Але вершники дали мулам волю, коли помітили за поворотом стежки смугасту тигрячу шкуру. Хижак зачаївся і чекав необережних лисиць.

Зачувши тупіт копит (залізні підкови Тім зняв з них, коли гори лишились позаду), тигр нашорошився, але діти перевели важелі на «повний», і мули пронеслись повз нього, як порив урагану. Спантеличений тигр пробурмотів:

— О-хо-хо, старий я роблюся й нерозторопний. Навіть не встиг роздивитися, хто це так моторно промчав мимо. Але це були не лисиці…

І він знову сховався в кущах.

Енні й Тім їхали ще кілька годин і нарешті їм відкрилась прекрасна Блакитна країна, добре знайома дівчинці за розповідями старшої сестри.

І знову Енні опанувало дивне почуття. Їй видалося, що вона вже бачила ці чудеса із смарагдовою травою, ці дерева з незвичайними плодами, ці дзюркотливі струмки, де хлюпались золоті й срібні рибки.

І, звичайно, дівчинка анітрохи не здивувалась, коли з за дерев вийшли кумедні й милі Жували у крислатих капелюхах із срібними дзвіночками.

Маленькі чоловічки, вдягнені у блакитні жупани й вузькі панталони, невпинно рухаючи щелепами, ніби щось пережовуючи, зупинились на краю галявини. Вони зачудовано дивилися на хлопчика й дівчинку, котрі вивищувались над ними на рослих мулах з блискучою вовною. Вигляд Жувани мали явно переляканий.

Енні перша порушила мовчанку.

— Здрастуйте, любі друзі мої Жувани! — вигукнула дівчинка своїм дзвінким дитячим голосом, зійшла з мула і ступила кілька кроків вперед. Насторожений Тім залишався в сідлі.

— Здрастуй, могутня феє! — обізвався найхоробріший з Жуванів.

Він вклонився чужинцям. Його приклад наслідували інші Жувани, і дзвіночки на їхніх капелюхах мелодійно задзеленчали.

— Чому ви вважаєте, що я фея? — усміхаючись запитала Енні.

— Тому, що тільки фея може носити на голові такий прекрасний срібний обруч. І ти дуже схожа на Фею Караючого Будиночка, яка визволила нас від злої Гінгеми, а потім перемогла підступного Урфіна Джюса з його дерев'яними солдатами.

І тут Жувани несподівано заридали, а щоб звук дзвіночків не заважав їм плакати, вони зняли капелюхи й поставили їх на землю.

— Чому ви плачете, любі друзі? — здивовано запитала Енні.

— Ми плачемо тому, — відказав один із Жуванів, — що злий Урфін знову напав на Чарівну країну і полонив Страшила Мудрого…

Очі Енні й Тіма зробилися геть круглими від здивування.

— Але як це могло трапитися? — запитала дівчинка.

— Про це розповім я! — почувся невідомо звідки голос, і перед Енні з'явилась маленька бабуся и білій мантії, оздобленій блискучими зірочками.

Енні не злякалась. Адже від перших своїх свідомих днів вона чула розповіді про чарівників та фей і найдивовижніші дива були для неї звичною справою Так виховала її старша сестра.

— Здрастуйте, пані Вілліно! — сміливо привіталась дівчинка. — Ви прилетіли сюди з Жовтої країни?

— Так, звичайно, моє любе дитя, — ласкаво відказала добра фея, обіймаючи й цілуючи Енні. — Я вже кілька днів стежу за твоїми пригодами і дуже рада, що ти не гаєш марно час.

І з цими словами Вілліна торкнулась чарівного обруча.

— Це подарунок лисячого короля, — збентежено сказала Енні.

— Знаю, моя люба, і вітаю тебе. Цей талісман дуже придасться тобі і твоєму другові у боротьбі з Урфіном Джюсом.

— Пані, хіба й нам доведеться боротися з жорстоким Урфіном?! — злякано вигукнула Енні.

— Так, доведеться, дитино моя, — спокійно потвердила чарівниця. — Твоя сестра Еллі та її друзі надто м'яко повелися з цією підступною людиною, і