Андрій Анатолійович Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

вкрутив фразу в пригодницький роман і, мабуть, хотів виглядати вправнішим у власних очах. Книжка була так собі. Хоча б – через постійні спроби того, хто її написав, без нагальних потреб кучерявити мову. Демонструючи читачам свій вищий, ніж у інших, рівень освіти, словникового запасу та помітно заграючи до жінок: стиль писання нагадував рожеві дамські романи. Чомусь оте «леді, побачивши його без чорної маски, захлинулася від щастя, бо впізнала того, кого давно й палко жадала всім серцем» роздратувало Кошового найбільше.

Тьху, липке рожеве солодке паскудство…

Але зараз, дивлячись на Басю, подумки попросив пробачення в незнайомого йому літератора, котрого облаяв так брутально. Мабуть, ця людина має величезний життєвий досвід, аби так точно, буквально дослівно описати стан молодої жінки, котра дізналася: її приятель – бо «коханець» усе ж не надто пристойне слово, – здався на милість переможця після тривалої облоги. Й погодився вдягнути на театральну прем’єру, в якій задіяна його колєжанка, фрак.

Хай цього разу, вбираючись так уперше в житті, Клим вирішив орендувати його. Нічого, сподобається – і наступного разу вже зніматиме мірку в найкращому модному салоні Львова, в одного з найвідоміших кравців. Бася сама готова була шукати майстра й мужньо ходити на всі примірки. В усякому разі, сьогодні вона сміливо може з’явитися на світському прийнятті під руку з елегантним чоловіком, котрий не виглядає, як конторський службовець середньої руки. Хай у добротному, але все одно – дуже діловому, казенному, не вихідному костюмі.

Ось чому Басі Райській перехопило подих, і вона почала ловити ротом повітря, мов риба, котру викинуло на берег. Кошовий аж злякався: ще задихнеться, та Бася дуже швидко опанувала себе, тепер, навпаки, задихавши голосно й часто. Потім, забувши про умовності, стрибнула Климові на шию з радісним вереском, зацілувала, й зараз йому самому забракло повітря.

Згодом Бася щедро віддячила за те, що він нарешті погодився виглядати належно. Поки після всього збиралася на традиційну вже для них вечірню прогулянку, Кошовий став біля вікна й закурив пахку тонку сигару. За кілька затяжок признався собі: брешуть чи помиляються ті, хто думає – до жіночих ніжок треба кидати міста й країни, звертати заради них гори чи переходити океани набрід, обсипати грошовим чи діамантовим дощами. Насправді для відчуття повного щастя їм треба зовсім небагато: аби з чоловіком, до якого небайдужа, можна було красиво вийти в люди.

За мужчину, з яким ти поруч, не має бути соромно.

…Прем’єра в «Колізеї» сталася через два дні, й потім дирекція відсвяткувала цю нагоду прийняттям. Бася ще не дослужилася до головної ролі, та значилася Барбарою Равлик у програмці, яку охоче підписувала всім бажаючим. Кошовий, стоячи поруч і вкотре роблячи висновок, що той, хто придумав фраки, вигадав їх не для нього, помітив: його подруга була трохи не в міру активною, прагнучи потрапити на очі якомога більшій кількості відомих у Львові людей. Клим не надто помилявся, припускаючи: Бася часом нав’язує себе, буквально змушуючи гостей дати програмку на підпис також їй. Хоча тут, на банкеті, продовжувала виконувати роль, точніше – не виходила з неї. Лиш цього разу грала зірку сцени, котру повинні краще розгледіти ті, хто не зміг цього зробити в залі.

Мусив визнати: Басі вдавалося. Вона справді була талановитою та яскравою акторкою, яка використовувала будь-яку нагоду, аби показати себе в усій красі та майстерності.

Вранці до театру на генеральну репетицію вона вибралася у звичайному, нічим не прикметному одязі. На сцену вийшла в костюмі, котрий відповідав її невеличкій ролі: капризної молодшої сестри головної героїні, яку в фіналі щасливі закохані, так уже й бути, роблять своєю весільною дружкою. Та на прийняття вийшла, вбрана у стилізовані турецькі шальвари й простору туніку, виклично граючи сумішшю помаранчевого та смарагдового кольорів. Голову прикрашав чи то тюрбан, чи то стилізований під нього капелюшок, хоча руде волосся не закривав повністю, й воно ніби доповнювало собою загальну картину. Цією прем’єрою – прем’єрою одягу – був би неабияк задоволений сам Поль Пуаре [31], аби бачив, як львівські кравчині втілюють його ідеї та фантазії.

За інших обставин не лише вбрання, а й загалом поведінка Басі могли б викликати мовчазний осуд не лише в старшої, а й навіть у певної частини молодої публіки. Та її, як зрозумів Клим, рятувало те, що вона – акторка. Значить, за визначенням, натура натхненна, котрій варто дозволити в окремих випадках поводитися й одягатися так, як вважатиме за потрібне.

Тим часом Бася не лише влаштувала свій невеличкий бенефіс. Її дуже тішило, коли присутні звертали увагу на доволі помітну своєю строкатістю парочку: світський молодий пан у строгому фраку та з елегантними вусиками під руку з легковажно, хай і за велінням паризької моди, вбраною панною. Вітаючись з гостями, частину яких напевне знала лише в обличчя, вона негайно рекомендувала свого супутника – відомого адвоката пана Кошового. Хоч Клим адвокатом у Львові ще не став, вирішив не заперечувати. Тим більше, що Бася всякий раз досягала потрібного ефекту, чуючи навзаєм: «А-а-а, той самий пан Кошовий?», після чого починався довільний перелік подвигів чи просто діянь, завдяки яким тутешні газети зробили його відомим у певних колах. Басю під час такого перло від гордощів, й вона знову ризикувала захлинутися від щастя.

Вона – в центрі уваги. Її бачать із відомою людиною. Й не забувають при тому: вона – актриса.

Для Клима ж настав момент, коли подібна увага до власної персони почала обтяжувати. Передусім – через Магду Богданович. Вона, звісно, теж була серед запрошених. Тому Кошовий лишався непоміченим недовго, зважаючи ще й на активну діяльність своєї супутниці. Магда зустрілася з ним поглядом, і навіть із такої відстані – через зал, розділені зайнятими собою та загальною атмосферою людьми, Клим не прочитав у ньому нічого доброго для себе. Здається, Магда вважала його тут зайвим, і десь у глибині душі Кошовий був готовий із нею погодитися. Те все ж не пані Богданович тут правила бал, і він, виклично піднісши голову й виставивши вперед підборіддя, демонстративно відвернуся…

Щоб побачити в протилежному боці молоду особу, котра, явно не будучи серед усього чужою, тим не менше трималася дещо відчужено. В очі кидалася передусім сукня: завдяки модному нині крою незнайомка була в ній подібною на квітку. Принаймні, таке складалося перше враження. Жодних прямих ліній, кутів та закінчень, все округле, ніби ось-ось розкриється бутон. Як писали в жіночих журналах, котрі щедро цитувала Бася, сама природа, жодної геометрії. Але все перекреслювала