Анджей Сапковський - Відьмак. Сезон гроз

також, як важко знайти доброго меча. Так воно складається, що я такий меч маю. Після чоловіка-небіжчика, хай боги мають у ласці його душу. Я саме зайшла до банку, аби отой меч монетизувати, бо що вдові від меча? Банк меч оцінив і хоче узяти його на комісію. А мені дуже вільні гроші потрібні, бо мені борги небіжчика сплачувати. Тож…

Після цих слів бере жіночка згорток з адамашки й меч із нього видобуває. Чудо, скажу вам. Легенький, наче пір’їнка. Піхви елегантні та зі смаком зроблені, руків’я зі шкіри ящірки, ефес золочений, у руків’ї яспіс із голубине яйце. Дістаю я його з піхов й очам не вірю. На клинку, відразу над ефесом, клеймо у вигляді сонця. А відразу над ним— інскрипція: «Не витягай без причини, не ховай без честі». Значить, клинок ковано в Нільфгарді, у Віроледі, місті, кузнями мечів на весь світ славетному. Торкаюся вістря опушкою великого пальця— наче та бритва, кажу вам.

Але ж я не пальцем роблений, з виду нічого не даю зрозуміти, дивлюся байдуже, як банкові та клерки бігають, а якась бабища мідні клямки полірує.

— Банк Джіанкарді,— говорить удовиця, — меч оцінив у двісті крон. У комісію. Утім, якщо за готівку в руки, то віддам за сто п’ятдесят.

— Хо-хо, — я на те, — сто п’ятдесят— то купа грошей. За стільки цілий дім можна купити. Якщо маленький. Та в передмісті.

— Ах, пане Любистку, — заламує жіночка руки, ронить сльози. — Ви з мене насміхаєтеся. Жорстока ви людина, щоб отак удову використовувати. Але ж я у пастці, тож нехай вам отак буде: за сто.

І таким ото способом, дорогенькі мої, проблему відьмака я й вирішив.

Лечу до «Під крабом та сарганом», Ґеральт уже там сидить над яєчнею з беконом, ха, напевне, у рудої відьми на снідання знову були сиринка й зелена цибулинка. Підходжу і— трах! — меча на стіл. Він ледь не вдавився. Ложку кинув, зброю з піхов витягає, оглядає. Обличчя як із каменю. Але ж я звик до його мутації, знаю, що емоції повз нього ходять. Хоч би не знати яким він був захопленим чи щасливим, зрозуміти по собі то не дасть.

— Скільки ти за це віддав?

Хотів я відповісти, що не його справа, але вчасно згадав, що саме його грошима я й платив. Тож признався. Він руку мені потиснув, слова не сказав, на обличчі вираз геть змінився. Такий він уже є. Простий, але щирий.

І сказав мені, що їде. Сам.

— Хотів би я, — випередив мої протести, — аби ти залишився в Кераці. І мав тут очі та вуха відкритими.

Розповів, що з ним учора трапилося, про свою нічну розмову з князем Егмундом. І весь час бавився віроледанським мечем, наче дитина— іграшкою новою.

— Я не планую, — підсумував, — князю служити. І не планую брати участь у серпневому королівському шлюбному бенкеті як охоронець. Егмунд і твій кузен упевнені, що скоро схоплять викрадача моїх мечів. Я їх оптимізму не поділяю. І це мені, скажімо чесно, на руку. Отримавши мої мечі, Егмунд мав би мене на гачку. Я волів би дістатися до злодія сам у Новіграді в липні, до аукціону в Борсоді. Отримаю мечі й більше в Кераці не покажуся. А ти, Любистку, тримай рота на клямці. Про те, що розповів нам Пратт, ніхто не повинен довідатися. Ніхто. Навіть твій кузен-інстигатор.

Я заприсягся, що стану мовчати, наче могила. А він подивився на мене дивно. Начебто мені не довіряв.

— А оскільки воно може будь-як розвернутися, — продовжив відьмак, — то я мушу мати резервний план. Хотів би в цьому випадку знати про Егмунда та його родичів якомога більше, про всіх можливих претендентів на трон, про самого короля, про всю королівську родину. Хотів би я знати, які вони мають наміри й що готують. Хто кого тримається, які тут є фракції й усяке таке. Зрозуміло?

— Литту Нейд, — я на те, — втручати в це ти не бажаєш, як я розумію. І думаю, що робиш слушно. Рудоволоса красуня напевне добряче задіяна в тих справах, що тебе цікавлять, але з тутешньою монархією її пов’язує надто багато, аби зважилася вона на подвійну лояльність, це по-перше. По-друге, не розкривай їй, що ти зникнеш і більше не з’явишся. Бо реакція може виявитися різкою. Чародійки, як ти вже встиг зрозуміти, не люблять, коли хтось зникає. Щодо всього іншого, — заявив я, — то можеш на мене розраховувати. Я стану тримати очі та вуха відкритими й націленими, куди треба. А про тутешню королівську сімейку я вже довідався достатньо, та й пліток наслухався. Милостиво пануючий Белогун наробив чимало спадкоємців. Дружин він змінював досить часто й легко: як тільки видивлявся собі нову, стара вигідно відходила в юдолі скорботи, дивною примхою долі підхоплюючи раптом хворобу, щодо якої медицина виявлялася безсилою. Таким ото чином король має на сьогодні чотирьох легальних синів, кожного від іншої матері. Безліч дочок я й не рахую, бо на трон вони претендувати не можуть. Не рахую також і позашлюбних. Утім, варто відмітити, що всі значні посади та місця в Кераці зайняті чоловіками дочок, кузен Ферран— це виняток. А позашлюбні сини контролюють торгівлю та ремесла.

Відьмак, бачу, слухає уважно.

— Чотири сини з правого ложа, — продовжую я, — це за черговістю старшинства первородний, імені якого я не знаю, при дворі не можна його згадувати, після сварки з батьком виїхав, і слід за ним зник, ніхто його більше не бачив. Другий, Ельмер, — то розумово хворий п’яничка, якого тримають замкненим: воно ніби державна таємниця, але в Кераці знає її кожен. Реальними претендентами є Егмунд та Зандер. Ненавидять один одного, а Белогун спритно те обігрує, обох тримає в стані непевності щодо питання наслідування, також раз у раз спеціально змінює фаворитів та піддурює тим навіть позашлюбних. А тепер шепочуться по кутках, що пообіцяв корону синові, який народиться від нової дружини, саме тієї, яку він офіційно бере шлюбом у Ламмас. Але я й кузен Ферран, — кажу йому далі,— вважаємо, що то обіцянки-цяцянки, за допомогою яких старий хрін думає схилити молодицю до постільних розваг. І що Егмунд і Зандер є єдиними реальними претендентами на трон. А якщо це потребуватиме якогось coup d’état, то виконає його хтось із цих двох. Обох я знаю через кузена. Обидва вони… як мені здалося… слизькі, наче гівно під майонезом. Якщо розумієш, про що я.

Ґеральт підтвердив, що знає, що й сам мав таке ж враження, говорячи з Егмундом, тільки не