Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

— Так.

— Як нам тебе називати?

— Крячок, — сказав він; так його і стали називати на острові Рок.

На цьому острові Медрі знайшов як значно менше, так і значно більше того, що так довго шукав і на що сподівався. Йому пояснили, що острів Рок — це серце Земномор'я. Першим островом, який Сегой підняв з морських вод на початку часів, був світлий острів Еа, що в північному морі, а другим — острів Рок. Той зелений пагорб, що височів над островом, мав куди більш глибоке коріння, ніж всі острови Земномор'я. Ті дерева, які Медрі бачив з вершини пагорба і які дивним чином згодом виявляв то в одній частині острова, то в іншій, були найдавнішими деревами в світі і служили джерелом і осередком магічних сил.

— Якщо Іманентний Гай вирубати, зникне, розсиплеться вся магічна премудрість. Коріння цих дерев — це коріння Знання. Малюнок тієї тіні, яку відкидають листя в Гаю, — це написані сонячним світлом слова, які вимовив Сегой в момент творення.

Так розказувала Ембер, його чорноброва вчителька з вогненним поглядом.

Всі ті, хто займався на острові Рок магічним мистецтвом, були жінками. Тут не було чоловіків, наділених магічною силою. На цьому острові взагалі було дуже мало чоловіків.

Тридцять років тому піратські правителі острова Уотхорт послали цілий флот, щоб завоювати Рок і підпорядкувати його собі. Втім, завоювати його їм хотілося не стільки заради якихось невідомих багатств — Рок ніколи не вважався особливо багатим островом, — а для того, щоб назавжди знищити його чарівні сили, які були воістину великі і вважалися непохитними. На жаль, серед чарівників Рока знайшовся зрадник, який допоміг «спритникам» з Уотхорта послабити охороняючі Рок закляття. І як тільки за допомогою магії в невидимих стінах, які охороняли Рок, вдалося зробити пролом, пірати захопили острів, знищуючи його населення вогнем і мечем. Їхні великі кораблі заповнили гавань міста Твіла, полчища жорстоких воїнів палили і грабували місто і села, работорговці хапали в полон всіх підряд: чоловіків, хлопчиків, молодих жінок. Малих дітей і людей похилого віку вони просто вбивали. Пірати підпалювали кожен зустрінутий на шляху будинок, кожне поле. Коли через кілька днів їх кораблі попливли геть, на острові не залишилося жодного вцілілого села; всі селянські будинки були спалені або повністю розорені, і позбулися своїх господарів.

На щастя, місто Твіл, що розкинулося на берегах затоки, також володіло якимись чарівними властивостями, завдяки близькості Пагорба та Іманентного Гаю, тому, коли мародери, підпалюючи будинки, увірвалися туди в пошуках рабів і поживи, пожежі тут же гасли самі собою, а вузькі звивисті вулички Твіла, перетворившись на справжній лабіринт, абсолютно збивали грабіжників зі шляху. Більшу частину вцілілих жителів острова після того страшного нальоту складали мудрі жінки, берегині магічних мистецтв, і їхні діти, яким вдалося сховатися в місті або в Іманентному Гаї. Теперішнє покоління чоловіків Рока було представлено, головним чином, тими ж дітьми, які встигли вирости. У живих залишилося також кілька старих, що сховалися в Гаю. Ніякого правителя на Рокові дійсно не було; островом правили «Жінки Руки», і саме їх закляття так довго і успішно захищали Рок, бо після того, що сталося, вони ще більше посилили їх.

«Жінки Руки» майже не вірили чоловікам. Адже один з чоловіків зрадив їх колись жорстоким піратам! І пірати — теж чоловіки! — буквально знищили прекрасний острів, повністю розорили його, стількох людей викрали в рабство і стількох поклали в неправедному бою. Тут вважалося, що саме чоловічі амбіції привели до того, що магічна премудрість стала джерелом отримання наживи. «Ми не маємо ніяких справ з правителями-чоловіками з інших островів», — твердо заявила Медрі висока Вейл.

Однак Ембер додала: «Але причиною власної загибелі стали ми самі». І вона розповіла Медрі, як чоловіки і жінки острова Рок об'єдналися понад сто років тому в деяке братство магів. Горді своїми досягненнями і відчуваючі себе в безпеці завдяки своєму об'єднаному чарівному мистецтву, вони прагнули не тільки ділитися знаннями один з одним, але і створити таємний союз для боротьби з тими, хто розв'язує війни і займається работоргівлею. У цьому союзі призвідниками і організаторами завжди були жінки, і це були жінки, які, прикидаючись торговками, що продають цілющі мазі, або вязальницями рибальських сітей, відправлялися з Рока на інші острови Внутрішнього моря і плели величезну тонку мережу опору. Навіть в наші дні в Земномор'ї ще залишилися окремі вічка і вузлики тієї мережі. А Медрі вперше наткнувся на її сліди в рідному селі Анеб і з тих пір постійно йшов по цьому сліду. Однак не він привів його на острів Рок. Після того як пірати пограбували і спалили велику частину полів і селищ острова, його мешканці повністю ізолювали себе від решти світу; вони не мали ні з ким ніяких торгових зносин, навіть з сусідніми островами, замкнувши простір навколо острова Рок могутніми захисними закляттями, які були створені і постійно оновлювалися мудрими жінками Рока. «Ми не можемо врятувати їх, — говорила Ембер, — раз не змогли врятувати самих себе!»

Вейл, при всій її м'якості, ніжному голосі і приємній посмішці, була налаштована ще більш непримиренно. Вона, наприклад, сама сказала Медрі, що хоча вона і погодилась з тим, щоб його залишили на Рокові, але попередила всіх, що за ним потрібно наглядати.

— Ти одного разу вже зумів пробратися крізь всі наші чарівні стіни, — чесно сказала вона йому. — Можливо, те, що ти розповів про себе, чиста правда. А раптом ні? Чи можеш ти привести мені такий доказ, щоб я все-таки повірила, що ти не брешеш?

Вейл, правда, погодилася з іншими в тому, що Медрі потрібно надати невеликий будиночок на березі затоки і роботу — призначити помічником міського кораблебудівника — це була, зрозуміло, теж жінка, яка самостійно опанувала це ремесло і дуже раділа, що у неї тепер такий умілий помічник. Вейл ні в чому не перешкоджала Медрі, не будувала ніяких підступів і завжди ласкаво віталася з ним, але все ж він пам'ятав, як вона сказала йому тоді: «Чи можеш ти привести мені такий доказ, щоб я все-таки повірила, що ти чи не брешеш?» — і йому нічого було сказати їй у відповідь на ці слова.

Ембер зазвичай хмурилася, коли він її вітав. Вона задавала йому уривчасті несподівані питання, уважно вислуховувала його відповіді, але сама дуже часто на його питання відповідати відмовлялася.

Якось раз, сильно бентежачись, він попросив її розповісти, чим, по суті, є Іманентна Роща, тому що, коли він