Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Хто ще з тобою їде? – Теобальд сидів, нахилившись уперед і спираючись ліктями на коліна.

-Емілія Галлагер, кілька Відступників, Дуан Ачилл, а ще Катрін.

-Тобто усі Роковані? – раптом спитав тато.

Рубі постаралася, щоб на її обличчі не відбилося жодної емоції.

-Що?

-Не прикидайся, що не розумієш, – лагідно усміхнувся він. – Я ж також із родини Стражів, ти забула?

-Ні, не забула, – Рубі постаралася, щоб голос не тремтів. – Але ти сам покликаний оберігати красу. Війна – не твоє. Пробач. –  Так хотілося сказати ще щось, але язик не слухався. Вона підвелася.

-Власне, усе, що хотіла – я сказала. Я зайшла попрощатися. Я не знаю, як буде далі, чи ми побачимося ще, чи вже ні… Хтозна. Я мушу бути готовою до всього. Ви… Бережіть себе. Бережіть ці малі Кучерики.

Раптом Кларамей підхопилася й обійняла її, міцно-міцно, тихо шепочучи  крізь сльози:

-Ти бережи себе. Ми тебе так любимо…

Підбігла Бланш, знову повиснувши на сестрі, а тоді і Теобальд обійняв їх усіх, і Рубі відчула себе частинкою цієї сім’ї. Відступила на крок, замилувавшись – які ж вони красиві, Берегині. В променях сонця, що пробивалися крізь вікно, здавалося, що вони випромінюють сяйво.

На вулиці Рубі йшла, мов сліпа, натикаючись на людей.

Чому?

Чому саме тепер, коли вона зрозуміла?

Зрозуміла, як любить батьків. Відчула себе частинкою цієї родини, їхньою кровинкою.

Війна розбила все.

***

Речі наказано було привезти до приміщення Університету. Рубі залишила їх в кімнаті, що її всі називали «представницькою»: переважно усі перемови, договори велися тут, у ній Ректор зустрічався з батьками нових студентів, там же виголошувались і неофіційні догани. Мабуть, тому, не зважаючи на зручні меблі, столик із вишуканими напоями та камін, у кімнаті було незатишно.

Вийшовши звідти із рюкзаком за плечима, в повному бойовому спорядженні, Рубі звернула ліворуч і опинилася на невеликій терасі, де сиділи всі: Катрін зайняла їй місце і розмовляла з Дуаном, Міа та Севен реготали з Ярвуда, який намагався зобразити Кела, коли той гладить кота, вищезгаданий персонаж тихо бурмотів собі під ніс прокльони, а Пілот сидів поодаль, свердлячи поглядом Емілію, яка час від часу коментувала промову Катрін. Рубі усміхнулася і гепнулася біля сестри, скинувши наплічника на підлогу.

-Ти як? – Ем усміхнулася їй.

-Я? – Рубі подумки все ще перебувала в будинку Ернандесів. – Бувало й краще. Ти ж знаєш, що він на тебе дивиться, наче на ікону? – додала вона тихіше, схилившись до подруги і вказуючи очима на Пілота.

-Авжеж, знаю, – та пустотливо усміхнулася. – Його погляд зараз мені куртку пропалить.

-Як учорашній вечір? – спитала Катрін, покосившись вбік Севена.

-Хм, болюче, – Рубі повела плечима, згадуючи кількість лікувальної мазі, яку їй довелося накласти на спину, щоб та не боліла при кожному порухові. Мазь подіяла – біль відступив, але величезний синець та обідрана шкіра рук нікуди не зникли.

-Не хочу навіть питати, чим ти була зайнята вчора, зважаючи на те, як підступно Катрін поглядає на Відступника, – Дуан глянув на неї, усміхнувшись.

-Хм, точно не тим, про що ти подумав, збоченцю, – Рубі закотила очі.

-Упевнена? – усмішка друга стала ще ширшою.

-Слухай, навіть, якби у мене був сеанс шалених любощів у Мармуровому залі на кафедрі для промов, я б навряд чи розповідала про це. Тут, в усякому разі.

-Фу, Ернандес, не забувай про мою дитячу психіку! – обурено вигукнула Ем.

-Тепер я знатиму, що у тебе за фантазії, – раптом замуркотів біля вуха Рубі такий знайомий оксамитний голос. – Ти забула вчора!

Рубі усвідомила раптом, як це виглядає: спершу він щось шепоче їй на вухо, тоді оголошує, що вона забула щось учора, а тоді ніжно торкається пальцями її шиї, застібаючи її підвіски, і загарчала від роздратування.

-Дякую, – вона розвернулася до нього і глянула йому в очі – знову ця іронія в погляді. Наче боїться, що вчора задалеко зайшов, і тепер прагне це виправити. Вона прокашлялась: – Ти ж не проти, якщо я твою сорочку віддам пізніше? В ній дуже зручно ходити, залишу її собі хоч на тиждень.

Вмить запанувала тиша. Відступники глянули на Севена так, наче вперше бачили. Власне, так само, як друзі Рубі дивилися на неї. Етелхард стиснув уста в одну тонку лінію.

-Без проблем, сонце, віддаси, коли захочеш.

Один-нуль.

-Чудово, – вона провела рукою по його волоссі й обернулася до сестри: - То про що ви говорили?

Севену не залишалося нічого іншого, як поплентатися назад до своїх побратимів.

-І що це було? – засичала Ем, схилившись до Рубі так близько, що мало не стукнула її своїм чолом.

-У вас дійсно щось було? – в унісон із нею запитав Дуан.

Катрін лише підозріло дивилася на неї, явно підозрюючи у великій брехні.