Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Розділ 16

— Якщо відрізати кровоносну систему, тіло починає гнити.

Переді мною на столі видруковані звіти. Бухгалтерія, виписки, корпоративні зведення. Ліам, пихатий, багатий і самовпевнений, недооцінив одну річ: свою жадібність. А вона, як відомо, завжди має запах. І я вмію його відчувати.

— Це “OrbisTech”? — перепитав мій фінансист. Ще молодий, але з розумом кваліфікованого спеціаліста. Його очі швидко пробігали по цифрах, що я йому показував. — Забута дочірня компанія. Обсяги дрібні, бухгалтерія нестерильна…

— Саме тому, — кивнув я. — Через неї запустимо фальшивий контракт із нашого офшору в Сейшелах. Нехай виглядає, як реальна угода: інвестування у високоризиковану криптофірму з Литви. Ризики високі, звіти розмиті, класика.

Я клацнув мишкою кілька разів, відкрив вікно з уже підготовленими документами. Печатки, підписи, IP-шляхи – все виглядало реальним до найменших деталей.

— Контракт підкинуть у внутрішню систему. Нібито його бухгалтер забув видалити дублікат. Ми вже підготували анонімне звернення до фінмоніторингу. І ще один до податкової.

— Доведеться зачепити і його аудиторську службу?

— Уже, — відказав я, не відводячи погляду від екрана. — Один з аудиторів отримає анонімний лист. З доказами й натяком на великі махінації. Він настільки амбітний, що сам все доб’є.

Фінансист повільно кивнув, у нього на обличчі з’явився вираз змішаного захоплення і тривоги.

— Це... масивна операція.

— Це лише початок, — холодно сказав я. — Рахунки заблокують. Фінансові потоки застигнуть. Його інвестори запанікують. Частина партнерів відмовиться підписувати нові угоди. А решта просто прикинуться мертвими.

— Впаде кредитна довіра.

— І разом із нею і його імперія, — злегка посміхнувся я. — Вона вся тримається на статусі “бездоганний”. Один крок вбік і вовки в його зграї перегризуть одне одного.

Я кинув погляд на зменшене відео з камер спостереження. Ліам сидів у своєму офісі, розслаблений, зі склянкою у руці. Ще не знає, що завтра ця склянка буде тремтіти в його пальцях.

— Іронія в тому, — додав я тихо, — що ми не вкрадемо жодної копійки. Просто нагадаємо світу, що Ліам не безгрішний. А податкова – найкращий месник.

Я знову посміхнувся. Щиро. Вперше за довгий час.

— Він сам себе з’їсть. Нам лишається тільки трохи допомогти йому.

***

Сьогодні вранці я вперше відкрила сейф у кабінеті Ліама без дозволу. Код я давно знала: день купівлі його першої машини. Усередині документи, які варті більше, ніж зброя. Підписані угоди, чорнові розрахунки, занижені податкові звіти, підроблені акти. Усе, чим він тримав інших на повідцю, тепер у моїх руках.

Я сфотографувала кожен аркуш. Спокійно. Повільно. Серце билося гучно, але руки не тремтіли. Мабуть, я вже не боюсь.

До обіду я "випадково" зустрілася з головним юристом компанії. Він давно дивився на мене з бажанням, і я це використала.

— Я б хотіла проконсультуватися, — сказала тихо, майже пошепки. — Стосовно активів. Приватних. Якщо раптом... ну, якщо між мною і Ліамом щось піде не так.

Він ожив, облизав губи, нахилився ближче.

— Ви маєте на увазі розлучення?

Я знизала плечима.

— Поки що, ні. Просто... деякі речі краще знати наперед. Особливо, якщо активи записані на мене.

І я помітила, як замерехтіли його очі. Як у чужій голові запрацював механізм: "вона проти нього".

Я посіяла сумнів. Перший. Але не останній.

Увечері я відкрила закритий доступ на корпоративному сервері. Це не було складно. У Ліама був дурний звичай записувати паролі в нотатник на телефоні. Після душу він завжди кидає його на ліжко. Я лише зробила те, що мала зробити давно.

Інформацію зливати я не буду сама. Я передала її туди, де вона буде найнебезпечнішою. У сховище, що чекає моменту. Чекає наказу. Чекає його.

Дрейк.

Його ім’я пульсувало в моїй пам’яті, як електричний струм. Його дотик ще жеврів на шкірі, а погляд переслідував у снах. Я не знала, що між нами буде. Але знала одне: ми з Ліамом не подружжя. 

Це більше не його компанія.

Це моя війна.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍